Художня своєрідність творчості Белли Ахмадулиной Ахмадулина Белла Ахатовна — російська радянська поетеса й перекладачка, закінчила Літературний інститут М. Горького в 1960. Ахмадулина — майстер метафорично багатого вірша, переходів конкретно-почуттєвої образності у вигадливу гру алегорій, повсякденного мовлення — у високу архаїку, безпосередності визнання — у вишукану стилізацію. Ліричну героїню Б. Ахмадулиной характеризують зосередженість — іноді надмірна — на самовираженні й самоаналізі. Б. Ахмадулина — перекладач, що мистецьки передає дух оригіналу. Вона пише нариси, наполегливо вертаючись до доль А. С. Пушкіна, М.
Ю. Лермонтова. Почесний член Американської академії мистецтв і літератури Тенденція до осмислення долі суспільства, долі особистості, вітчизняної культури, що співвідносяться з гуманістичними ідеалами християнства, знайшла вираження в нових добутках Б. Ахмадулиной. Вона прагне «підняти планку» поетичної культури, з’єднати у своїй творчості традиції допушкинской, класичної літератури й модернізму, наблизити сучасника до його власних язикових особливостей, спонукати мислити, дорожачи тань ний кожного слова. Стих поетеси нерідко нагадує одну величезну метафору, зміст якої «затемнений» , тому що містить у собі безліч інших змістів, відтінків, образів, зчеплених між собою примхливо, підкоряючись почуттю, що рухає автором, дотримуючись болісних спроб осягти й виразити сутність явищ адекватно, не спрощуючи й не спотворюючи.
Б. Ахмадулина відмовляється від сюжету: тема й ідея не стільки «задаються», скільки «відшукуються» у результаті розгортання поетичної емоції. Головне для поетеси присвоєння — присвоєння всього, що дорого, перед чим вона схиляється, що хвилює, мучить, піднімає. Присвоєння — значить любов, замилування, співпереживання, жаль, настільки повні й безоглядні, що без них Б. Ахмадулина не мислить саме себе. Привласнене — значить пропущене через душу, глибоко потрясшее, облите слізьми, що назавжди стало невід’ємною частиною внутрішнього миру Відкриваючи для себе кого-небудь, Б. Ахмадулина як би проживає його долю, входить у його художній мир так глибоко, що неминуче перетворить власну творчість. У поезії можна розподілити пушкінську, лермонтовскую, цветаевскую, пастернаковскую традиції Безроздільному всевладдю тиранії Б. Ахмадулина протиставляє міць людського духу, непереможну силу поетичного слова Оповідаючи про сучасність, Б Ахмадулина виступає як дбайливець «сірих» і вбогий, слабкий і беззахисних, як хоронитель морально-релігійних підвалин російського народу.
З гіркотою пише вона про зіпсоване життя багатьох поколінь, про смутний, запущений вид рідної землі. Картина збідніння й розвалу, іронічна й сумна, відтворена у вірші «Так дружно весна починалася: всі други». Свої надії на порятунок Росії поетеса зв’язує із твердженням релігійно-морального початку в душах людей з духовним відродженням суспільства. Як би ми не ставилися до релігійно пофарбованих добутків Б.
Ахмадулиной, розглядаючи їх як алегорії або як безпосереднє вираження релігійно-морального почуття, не можна не відчути спрямованості до вищого, вічному, не всі вірші поетеси, створені останнім часом, по-справжньому вдалі: інші з них громіздко-тяжеловесни, штучні, але не можна не побажати привласнити ті добутки, у яких звучить справжня поезія зі своєю неповторною таємницею Її книги — «Струна» (1962), «Уроки музики» (1969), «Вірші» (1975), «Заметіль»(1977), Вірш «Пізньої весни користь-обнова» (1989)