«Я річ…». Трагедія Лариси
(По драмі А. Н. Островського «Безприданниця»)
1. Мрійлива натура Лариси Огудаловой.
2. Наречений і коханий
3. Трагедія Лариси, як закоханій жінки
Головна героїня однієї з найвідоміших п’єс А. Н. Островського «Безприданниця» — Лариса Дмитрівна Огудалова, молода дівчина, що живе у звичайному волзькому місті Бряхимове разом зі своєю матір’ю, що овдовіла небагатою дворянкою. Лариса від природи обдарована почуттям прекрасного, у неї м’який, спокійний характер. Їй далекі меркантильні плани її матері — видати дочка заміж за чималу, забезпечену людину. Лариса чекає щирого, піднесеного почуття — і воно приходить, але тільки об’єктом її любові виявляється типовий «пан», що був поміщик, судновласник Сергій Сергійович Паратов.
Наївна дівчина не може усвідомити, що в «світському» оточенні її матері найбільшу цінність мають гроші, про почуття там говорити не прийнято. І вона щиро вірить у те, що її любов до Паратову взаємна — тим часом, купець навіть не допускає думки про те, щоб женитися на бідної пюряночке без приданого. Єдиним капіталом Лари-| и є її неяскрава, але бездоганна краса
Незважаючи на те що Сергій Сергійович не вживає спроб запропонувати Ларисі руку й серце, вона вірить у те, що ця подія неодмінно відбудеться. Тим часом Паратов говорить своїм друзям Вожеватову й Кнурову: «У мене… нічого заповітного немає; знайду вигоду, так усе продам, що завгодно». Закохана дівчина беззастережно оправди-иает свого «кумира», ідеалізує його, знаходить пояснення навіть самим непорядним його вчинкам. Наприклад, н зчепі, де Паратов стріляє в монету, Лариса вважає його теперішнім героєм, але насправді це епізод свідчить про порожні хвастощі й легкодумство її обранця. А його допомога бедним — не від щирої потреби, заклику серця, а від прагнення покрасоваться перед навколишніми, наочно показати своя щедрість
Лише у фіналі п’єси ми бачимо, як Лариса поступово починає розуміти, що ж представляє із себе її коханий. Уже вирішивши вийти заміж за непримітного, дурнуватого дрібного чиновника Юлія Капитонича Карандишева, вона знову зустрічається з Паратовим, і її божевільна любов спалахує з новою силою. Коли Сергій Сергеич на прийомі, улаштованому в будинку Карандишева, починає знущатися зі швидко сп’янілого нареченого, Лариса замість того, щоб прийти на допомогу своєму майбутньому чоловікові, остаточно в ньому разочаровивается, у підсумку зізнавшись Паратову: «У мене один наречений: це ви…».
Можливо, за інших обставин торкнутий цією щирістю Сергій Сергеич і задумався б про майбутнє Лариси Огудаловой, але на той час судновласник уже не був багатим і вільним. Скориставшись недосвідченістю й наївністю молодої дівчини, він спокушає її, умолчав про те, що давно вже заручений з багатою дамою з «вищого суспільства». Спочатку спробувавши делікатно відскіпатися від Лариси, він все-таки відкрився неред їй, але від крився нещиро, зігравши роль нещасного, жорстоко скривдженого долею чоловіка:
Паратов. Чи допускаєте ви, що людина, скована по руках і по ногах нерозривними ланцюгами, може так захопитися, що забуде геть усе, забуде й гнітючу його дійсність, забуде й свої ланцюги?
Лариса. Ну, що ж! І добре, що він забудеться
Паратов. Це щиросердечний стан дуже гарно, я з вами не спорю; але воно нетривало. Вигар жагучого захоплення незабаром проходить, залишаються ланцюги й здоровий розум, що говорить, що цих ланцюгів розірвати не можна, що вони нерозривні
Лариса (задумливо). Нерозривні ланцюги! (Швидко.) Ви одружені?
Паратов. Немає.
Лариса. А всякі інші ланцюги — не перешкода! Будемо носити їх разом, я розділю з вами цю ношу, більшу половину ваги я візьму на себе
Паратов. Я заручений… (Показуючи обручку). От золоті ланцюги, який я скований на все життя. Лариса. Що ж ви мовчали? Безбожно, безбожно! (Сідає на стілець.)
Паратов. Хіба я в стані був пам’ятати що-небудь! Я бачив вас, і нічого більше для мене не існувало
Зрозуміло, насправді обранець Лариси прекрасно все розумів і цілком віддавав звіт своїм діям. Мила, далека від реального життя дівчина стала для нього черговою іграшкою, гарною річчю, а потреба у володінні нею була посилена тим, що права на Ларису пред’являв «якийсь» Карандишев.
І після важкого, болісного для Лариси пояснення її роздирання не закінчилися. Паратов дуже спокійно й розважливо пояснив дівчині, що ніяких прав вона на нього пред’явити не може й найкраще їй відправитися додому. Почуття Лариси, її переживання не мають ніякого значення для купця-самодура, у черговий раз, що домігся поставленої перед собою мети
Але Трагедія Лариси Огудаловой полягає не в цьому епізоді, з волі случаючи ставшем для її фатальним. Її губить не жорстоке розчарування в коханій людині, а жахливе усвідомлення, що для чоловіків вона не об’єкт щирих почуттів, а всього лише гарна річ, дрібничка, що многим хочеться придбати й тримати будинку, похвалятися нею перед друзями, хвастатися своїм успіхом
Раптово виникла думка стає чутною: Річ… так, річ! Вони праві, я річ, а не людина… Усяка річ повинна мати хазяїна, я піду до хазяїна…». Вона поки ще не думає про відхід з життя — її подальші міркування про самогубство є лише жалюгідною спробою привернути увагу Паратова.
Але подальший хід подій остаточно ламає тендітну душу дівчини. її Юлий, Що Знайшов, Капитонич розповідає, як Вожеватов із Кнуровим грали в орлянку, щоб вирішити, кому з них дістанеться честь зробити заступництво Ларисі. Участь, полегкість Карандишева стає для нещасної обманутої дівчини останнім ударом. Саме тому вона вимовляє вголос: «Каби тепер мене вбив хто-небудь…». Лариса не уявляє собі життя у світі розкоші й світських розваг, їй незрозуміла пристрасть до наживи, її не тягне розпусту. Ситуація, у якій вона не зі своєї вини опинилася, вимагає якнайшвидшої розв’язки, і ця розв’язка наступає. Але навіть в останні мінути Лариса намагається врятувати вбивцю від праведного суду, переконуючи навколишніх, що її спроба піти з життя була добровільною. І навіть Паратов, почувши її шепіт, розуміє всю низькість свого поводження, але його несамовиті лементи вже нічого не можуть виправити. Останніми словами Лариси стає визнання в любові: «Я вас усіх… усіх люблю».