Твір по літературі: Як автор ставиться до раскольникову є один закон — закон моральний Свій роман «Злочин і покарання» Достоєвський задумав ще на каторзі, де він перебував біля чотирьох років. За такий великий проміжок часу він зблизився з теперішніми злочинцями: грабіжниками, убивцями, злодіями пізнав їхнє життя. Він побачив людей, які переступили через моральні принципи й закони. Своїми вчинками ці люди кинули виклик суспільству, поставивши себе вище інших. Риси таких особистостей Достоєвський втілив у Раскольникове, розкривши ідеї наполеонизма, які були сильно поширені в суспільстві того часу.
Автор поставив перед собою питання: « чиМожливо знищення одних людей заради благополуччя інших?» Розкольників говорить, що це «проста арифметика», що вбивство одного «марного», нікому не потрібної людини виправдається за рахунок щастя багатьох інших, але автор з ним не згодний і хоче показати всю неправильність, неспроможність ідей Раскольникова, тому саме «злочин» займає в романі лише одну частину, а інші п’ять частин — це «покарання», на їхньому протязі показуються мучення головного героя після доконаного діяння Злочин, на яке пішов Розкольників було обумовлено декількома причинами. Спочатку він сподівався, що гроші, які він украде допоможуть многим знедоленим і бедним людям, зокрема Дунечке й матері. Після розмови з Мармеладовим він остаточно зміцнився у своїй думці вбити бабу-процентщицу: «Забобони, одні тільки страхи напущені, і немає ніяких перешкод, і так тому й варто бути!…» Тобто одна із причин злочину — соціальна нерівність у суспільстві. Родіон Розкольників мав намір поправити своє матеріальне становище, але зробити це він хотів відразу, не затрачаючи зайвих зусиль, тому що він вище всіх інших людей.
Про це він говорить із Настею: — А тобі б відразу весь капітал? — Так, весь капітал, — твердо відповідав він… Розкольників ділить всіх людей на «звичайних» і «незвичайних», і переступити закон може лише «теперішня людина», діючи на благо всьому людству. Себе він зводить у число «вибраних», тобто тих, які, убивши декількох «непотрібних» людей, принесуть щастя многим. Але Достоєвський не погоджується з ним, він упевнений, що вбивство не може бути нічим виправдане й саме по собі він суперечить людській сутності. Для «захисту» своїх інтересів автор увів у роман Разумихина, що дивиться на все происходящее реальним людським поглядом. Його доводи переконливі й зрозумілі, і він, як будь-яка нормальна людина, хоче, щоб злочин був розгаданий Розкольників, схиляючись перед своєю ідеєю існування людей «вибраних» і «звичайних», зіштовхується з питанням, до якого типу людей він ставиться.
Достоєвський говорить, що Розкольників хоче довідатися, хто він насправді, і його усе більше починає хвилювати питання не про щастя людей, а про те, « чивоша я, як всі, або людина? Чи зможу я переступити або не смогу? Чи насмілюся нагнутися й взяти чи ні? Чи тварина я тремтяча або право маю?» Убивство баби-процентщици — це самоперевірка героя: витримає він ідею про право сильної особистості на кров, чи є він винятковою, вибраною людиною, Наполеоном? Будучи поглиненим своєю ідеєю, Розкольників мріє про роль владаря, тобто Наполеона, і одночасно із цим він хоче зробити багато добрих справ, урятувати людство. Головним для нього стає самоперевірка. Він говорить Соні Мармеладовой: «Не для того, щоб матері допомогти, я вбив — дурниця! Не для того я вбив, щоб, діставши кошти й влада, зробитися благодійником або всім життям, як павук, ловив би всіх у павутину й із всіх живі соки висмоктував, мені, у ту мінуту, однаково повинне було бути!
» Раскольникова захоплюють ідеї сучасного суспільства, ідея «надлюдини», якому «усе дозволено». Достоєвський, як відомо, був супротивником цього; під час своєї подорожі по Європі в 1862 році, він ще більше зміцнився в думках, що самообожнювання, опор на свій обмежений розум, неминуче ведуть людство до катастрофи, і лише через християнство, через духовне очищення кожної людини, всупереч впливу середовища й умов його життя, можливо прийти кбратству. Саме для подання цих ідей, автор створив образ Соні — доброї, люблячої, христиански смиренної дівчини. Раскольникова й Соню доля звела в критичний момент їхнього життя. Розкольників сподівається на згоду, підтримку Соні, але вона відкидає його теорії й направляє його на шлях покаяння, возз’єднання з людьми й життям Соня переконала Раскольникова здатися, але навіть на каторзі спочатку його ненавиділи й нехтували, а Соню любили, це відбулося так, тому що люди почували, що Розкольників ставив себе вище їх, але поступово все змінилося «Вони поклали чекати й терпіти. Їм залишалося сім років; а доти стільки нестерпного борошна й стільки ж нескінченного щастя!
Але він воскрес, і він знав це, почував цілком всією істотою, що обновилася, своїм, а вона — вона адже й жила тільки однієї його життям!…» «Їх воскресила любов…» Великою ціною заплатив Розкольників за свої помилкові переконання, испробовав свою теорію на собі. Фізично він убив іншого, а духовно — себе. Але під впливом любові він зрозумів хибність свій шлях. Завдяки турботі й любові близьких, він зміг «переродитися» і заново почати життя Достоєвський у своєму романі показав помилковість і неспроможність ідей і думок головного героя, він спростував його переконання, проголосивши ідею цінності будь-якої людської особистості