Як розумів щастя корчагін і як розумію його я

Як розумів щастя корчагін і як розумію його я

Переді мною лежить книга Миколи Островського «Як загартовувалася сталь». Ця книга для мене свята також, як святий для мене мій паспорт. Кожна сторінка, кожний рядок, кожна буква цієї книги написана кров’ю, пролитої борцем за моє щастя. Моє щастя, що коштувало життя багатьом героям, за яке віддав свою юність, здоров’я, сили Павка Корчагін. «Я теж голосую за рік життя проти п’яти років животіння…» — от його життєвий принцип, от його сутність. Кожний такий рік — це боротьба, боротьба. І не можна сказати, що за цей рік боротьби він не встиг би зробити те, що встиг би зробити іншої за свої п’ять. Звідки ж брав він сили, мужність, де і як відкрити той секрет, за допомогою якого Павка, що часто стояв уже на порозі смерті, раптом вертався в порядок, у ряди борців? Постійні позбавлення, голод, страждання від хвороб не зломили його, а, навпроти загартували його волю, які зробили сталевий, розвили в ньому надзвичайну витривалість і аскетизм. У цьому йому, зовсім юному хлопчикові, могли позаздрити загартовані, досвідчені комуністи

Де ж та дороговказна зірка, що вела його вперед до мети, не дозволяючи ні на мінуту розслабитися, відпочити? Адже при його сталевій волі й аскетизмі він був романтик, він теж хотів любові, тепла, ніжності, але позбавляв себе цього найчастіше навмисне, уважаючи, що не має на це право, поки не кінчена боротьба. І, позбавлений можливості продовжувати боротьбу, він починав страждати по-справжньому. Самої болісної для Павла була думка про власну марність. » чиможе бути трагедія ще більш моторошної, коли в одній людині з’єднані зрадницьке, що відмовляє служити тіло й серце більшовика, його воля, що влекет до роботи…?» Але й у найстрашніші мінути свого життя, мінути розпачу, Павло залишався вірний собі. От ще одна його життєва формула: «Умій жити й тоді, коли життя стає нестерпною. Зроби її корисної».

От його зірка, зміст і ціль його життя — боротьба. Боротьба за свою ідею, за краще майбутнє, віра в це майбутнє, боротьба зі смертю й власними хворобами, боротьба за своє законне місце в порядку борців-комуністів. І краща нагорода — перемога в цій боротьбі — найбільше Павкино щастя

Я щаслива. Я можу написати тисячу разів в одному реченні, що я щаслива, і цього буде мало. Я щаслива насамперед тому, що я існую в цьому світі — це для мене постійне чудо. Я щаслива тому, що я можу часто посміхатися щасливим людям, які мене оточують. А мене оточують прекрасні, чудові російські люди — мої друзі, люди з величезними серцями, рідні люди

Я щаслива тому, що в мене є Батьківщина, за якої не страшно віддати сили й життя, моя мама, у якого мене не може відняти ніхто й ніщо. У мене є сили, щоб виховувати себе й працювати, у мене не зв’язані руки, щоб боротися за свою ідею, мені ніхто не зламає крила, які мені подарувала рідна земля, щоб я могла створювати й любити

У світі ще багато горя й нещасть, є країни, де мої ровесники нарівні з дорослими борються за волю й видніються про тім щасті, що мені подарували вже з народження. І я щаслива, що ніщо не може мені перешкодити бути солідарної з ними в цій боротьбі

Про професію… І, звичайно я хочу, щоб моя робота була максимально корисна й не даремний. Все-таки, напевно, людина, що вважає себе самим щасливим, повинен бути, насамперед, упевнений у корисності своєї діяльності

Я щаслива тому, що твердо знаю, для чого живу. Я породжена жінкою й почуваю, що моє найбільше щастя ще спереду. Це мої діти. Їх немає поки, але я вже дуже люблю своїх маляти

Павло Корчагін віддав свою юність, щоб була щаслива я. Мій борг — віддати всі свої сили, щоб були щасливі мої діти. От воно — моє щастя!