Твір по літературі: Як жити У першому своєму романі «Звичайна історія», написаний 1846 року, Іван Олександрович Гончаров на прикладі двох героїв: Петра Иванича й Олександра Адуевих намагається вирішити опитування» як повинен жити людина — тверезо мислити й прагнути до практичної діяльності або дивитися на мир крізь романтичні мрії? Спочатку здається, що автор повністю на стороні практичного Петра Иванича, іронічно оповідаючи про молодого романтика Олександрі, розвінчує його позицію, приводячи героя до краху юнацьких мріянь. Але не всі так просто й однозначно в романі Гончарова. Так, Олександр не витримує зіткнення з реаліями життя, він молодий, розпещений, слухає мовлення дядька, не вірячи його охолодженому й тверезому розуму. А життя постійно доводить зворотне. Дядько був прав, коли радив зайнятися справою, а не марними мріями й прожектами.
Він і від Наденьки застерігав «палкого закоханого», говорячи, що неодмінно «надме». Романтичному юнакові претит досвідченість дядька. Олександр не хоче змінювати собі, своїм принципам, тому вертається в село, але «зерно кинуте», воно вже дає плоди, і Олександр вирішує знову «завоювати Петербург», але їде зовсім іншою, перенародженою людиною; він розуміє, «що скрізь, а тут особливо, треба працювати, і багато працювати, навіть до болю в попереку… квітів Жовтих ні, є чини, гроші: це набагато важливіше!». Зараз він здається цілком успішним: «…
у тридцять із невеликим років — колезький радник, гарне казенний зміст». Сторонніми працями заробляє «багато грошей так 6Ще» жениться «на багатій…». Але щось не складається в «ідеології автора». Він споконвічно був на боці діловитого й позбавленого романтизму Петра Иванича. Чому ж зараз, досягши висот кар’єри, Аду — «старший все кидає заради здоров’я дружини? На здивоване питання племінника з гіркотою відповідає: «Так бачиш: таємна радниця те погана».
Письменник не хоче висловлюватися однозначно, він залишає Роїв на роздоріжжі. Вони як би помінялися місцями, читач же сам повинен вирішити для себе, як жити, що важливіше: люб або кар’єру, гроші або мрія? Напевно, відповіді на ці питання ні, як немає абсолют» істини на все часи. Крім глибокого змісту роману сучасного читача захоплює й стиль Гончарова, його тонкий гумор, майстерність у зображенні характерів героїв У першому своєму романі «Звичайна історія» Іван Олександрович Гончаров на прикладі двох героїв — Петра Иванича й Олександра Адуевих — намагається вирішити питання, як повинен жити людина: тверезо мислити й прагнути до практичної діяльності або дивитися на мир крізь романтичні мрії? Спочатку здається, що автор повністю на стороні практичного Петра Иванича.
Іронічно оповідаючи про молодого романтика Олександрі, Гончаров розвінчує його позицію, приводячи героя до краху юнацьких мріянь. Але не всі так просто й однозначно в романі. Так, Олександр не витримує зіткнення з реаліями життя. Він молодий, розпещений, слухає мовлення дядька, ще не вірячи його охолодженому й тверезому розуму. А життя постійно доводить зворотне. Дядько був прав, коли радив зайнятися справою, а не марними прожектами. Він і від Наденьки застерігав «палкого закоханого», говорячи, що та неодмінно «надме». Романтичному юнакові претит досвідченість дядька. Але життя начебто спеціально доводить юнакові, що прав-те — Петро Иванич.
Утомлений від розчарувань у світі й у собі самому, Олександр вертається в село, однак «зерно кинуте», воно вже дає плоди, і Адуев-Молодший вирішується знову «завоювати Петербург», але їде зовсім іншою людиною. Він оцінив правильність дядиних слів, «що людині, взагалі скрізь, а тут особливо, треба працювати, і багато працювати, навіть до болю в попереку… квітів жовтих ні, є чини, гроші: це набагато краще!». Зараз він здається цілком успішним: «у тридцять із невеликим років — колезький радник, гарне казенний зміст», сторонніми працями заробляє багато грошей, так ще в перспективі — «вчасно» жениться на багатій.
Але щось не складається: ми не можемо вірити, що автор уважає подібний вибір удалим. Він начебто б споконвічно був на боці діловитого й позбавленого романтизму Петра Иванича. Чому ж зараз, досягши висот кар’єри, Адуев-Старший все кидає заради здоров’я дружини? На здивоване питання племінника з гіркотою відповідає: «Так бачиш: таємна радниця-те погана».
Письменник не хоче висловлюватися однозначно, він залишає героїв на роздоріжжі. Вони як би помінялися місцями, читач же сам повинен вирішити для себе, як жити, що важливіше: любов або кар’єра, гроші або мрія? Напевно, точної відповіді на ці питання ні, як немає абсолютної істини на все часи