Твір по літературі: Які якості російського народу викликають найбільше роздратування й гнів М. Е. Салтикова-Щедріна Як відомо, казки свої М. Е. Салтиков-Щедрін писав, протестуючи проти самодержавства й існуючого суспільного лада. Тому в його добутках завжди присутні різні стани, про які найчастіше говориться в алегоричній формі Письменник завжди уболівав душею за російським народом, виступав за скасування кріпосництва (тоді ця реформа вже витало в повітрі), ратував за скинення царату. Зрозуміло, самим природним способом виразити протест і внести свою лепту в боротьбу з існуючими порядками для Салтикова-Щедріна була літературна діяльність Росіянин народ завжди з’являється в письменника скривдженим, схиленим, поневоленим. Це бачення російської дійсності дуже зближає Салтикова-Щедріна з Некрасовим, між ними відчувається якесь споріднення. Але якщо в Некрасова російський мужик — завжди мужик і тільки, те в Щедріна представник російського народу може з’явитися в самому незвичайному образі: те коняги, те ворона, то піскаря, то зайця, те звичайної людини в сіряку й постолах. Але сатирик, співпереживаючи мужикові, що терпить позбавлення, зовсім не сліпнув у відношенні його Найбільше роздратування в письменника викликає, звичайно, сумирність народу.
Тебе б’ють — ти ще нижче змінюєш голову, відбирають останній шматок — безмовно віддаєш. Це ще більше розв’язує руки правлячому класу, відсутність опору завжди провокує ще більшу жорстокість. Недарма Салтиков-Щедрін так часто звертався до образів риб. Отут можна доглянути просту алегорію: безмовність водних мешканців нагадує сумирність, відчуженість більшої частини народу У кожній своїй казці великий сатирик бичує покірність народу перед гнобителями. Він від всієї душі ненавидить «владу імущих», але не може не обурюватися й побачивши беззаперечної покірності народу. В «Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив» є характерний момент, коли генерали змушують мужика звити мотузку, що він і виконує, а потім його ж і зв’язують, щоб він не втік! Так само й весь російський народ: гне спину для того тільки, щоб вигодувати своїх поневолювачів. Мужик у цій казці персоніфікує своїм поводженням рабське підпорядкування всього народу.
Адже він може не годувати генералів, вморити їхнім голодом, може й додому не відправляти — а все-таки робить це, за що одержує «чарку горілки так п’ятак срібла». Така звичка до підпорядкування, що стала характерною рисою російського народу за століття кріпосного права А як не згадати ще одну казку — «Премудрий піскар»? Піскар все життя живе в норі, світла білого не бачить, харчується впроголодь, сім’ї не має — і все для того Тільки, щоб умерти в повній самітності. Від смерті-те не зникнути в найглибшій норі! Для чого потрібна була вся «премудрість», страх за власне життя? Але ж багато з людей живуть подібно цьому піскареві: ховаються від смерті, а в підсумку виходить, що від життя.
Ніхто не може покарати людини сильніше, ніж він сам У казці » Карась-Ідеаліст» письменник розкриває недійсний, абстрактний, характер навчання деяких людей (неважко догадатися, що це соціалісти-утопісти) про прийдешню суспільну гармонію. Карась, як це властиво російській людині, просторікує про «гармонію», пропонуючи при цьому зовсім наївні, фантастичні методи її здійснення, не думаючи про непримиренність класових протиріч (у казці карасі й щуки являють собою нижче й вище відповідно стану). А закінчується всі так, як і говорив завбачливий йорж, — карася з’їдає щука. У цій казці Салтиков-Щедрін ще раз виразив своє презирство до пустословам і їхніх марних навчань, що заперечують корінну перебудову суспільства У казці «Дурень» виведений типово російський герой.
Скільки серед народу людей, готових усім поділитися зі знедоленим, нагодувати й дати притулок його! Доброта — невід’ємна властивість щира росіянці душі. Дурень у казці й знати не знає, що таке підлість. Він тільки те й робить, що сидить із хворими, годує голодних, одягає роздягнених.
Це чи не вища людська чеснота! А з іншого боку, жити в реальному світі дурень не пристосований, заробити на хліб собі не може, ужиться з людьми — теж. Про таких говорять «пропаща людина». І знову Щедрін обурюється російською бездіяльністю, без якої доброта ніякої сили не має Ще один яскравий тип — у казці «Ліберал». Починається все із благих намірів. Любить російська людина красиво поговорити, порассуждать на піднесені теми. Однак пишномовні слова не супроводжуються якими-небудь діями. Так Ліберал спочатку оспівує високі, загальнолюдські, можна сказати, ідеали: волю, забезпеченість, самодіяльність.
Але потім ці поняття заганяються в усі більше вузькі рамки: «по можливості», «у межах», «хоч що-небудь». А зрештою виникає й зовсім що не в’яжеться зі споконвічними ідеалами гасло «стосовно до підлості». Виходить, що на перевірку сутність лібералізму антинародна А росіянин народ, незважаючи на негоди й позбавлення, в усі століття сидить і чекає Богатиря. Чекає під час війни, посухи, пожежі, неврожаю. Ніколи не сподівається російський мужик на себе, а завжди — на Богатиря, а сам у точності й не знає, що це за Богатир такої. А в результаті виявляється, що він згнив давним-давно й надії російський народ покладав на порожнє місце Таким чином, у всіх казках, нарівні з любов’ю й співчуттям до народу, Салтиков-Щедрін проявляє й гнів. Його відношення до народу нагадує відношення до дитини: начебто б і жаль, незаслужено страждає, а з іншого боку — як же можна мовчати увесь час?
Сподіваються мужики незрозуміло на що, а самі протистояти «владу предержащим» не можуть. У результаті вищий стан ще більше «звіріє» — немає опору, виходить, можна творити, що завгодно. И все-таки головне в казках Салтикова-Щедріна — любов до народу, біль за нього, віра в його дрімаючі сили, надія на те, що народ устане коли-небудь, зникнуть насильство, експлуатація, і росіянин мужик нарешті зітхне вільно.