Твір по літературі: Який зміст назви поеми А. А. Блоку «Дванадцять» Олександр Олександрович Блок, своєю поезією воспевавший патріотичні почуття й настрої, що створив восхитительнейший образ Прекрасної Дами, що одержав грандіозне визнання при житті й голосний успіх, що мав, у представниць слабкої підлоги, які подовгу бродили під вікнами будинку, де жив поет, у мріях роздобути хоча б один його автограф, належав до школи вітчизняного символізму. Всі його вірші були просочені метафізичним сприйняттям об’єктивної реальності, завдяки чому здобували незмінний «блоковский» відтінок «життя в безжиттєвому». Блок наділяв здатністю відчувати, сприймати навколишній світ речі, нездатні до цього по визначенню. Крім того, поет уводив в оповідання якісь знаки — числа, кольору, які, не будучи пов’язаними з дією безпосередньо, надають йому властивість сюрреалистичности й вносять якийсь особистісний підтекст. Найбільше повно й багатогранно всі ці риси поезії Олександра Блоку відбилися в його присвяченій Жовтневій соціалістичній революції поемі «Дванадцять».
З перших же слів Блок звертає увагу читача на колірну гаму подій: Чорний вечір Білий сніг… Чорне, чорне небо… Символами добра й зла, правди й неправди, духовності й погані завжди вважалися ці два протилежних кольори. Тут вони також символізують протиборчі сторони, але кого в який колір офарбити, вирішує сам читач. Червоний колір з’являється разом із дванадцятьома червоногвардійцями: Гуляє вітер, пурхає сніг Ідуть дванадцять чоловік… У зубах — цигарка, прим’ятий картуз, На спину б треба бубновий туз!
Така карткова масть червоного кольору символізує неволю; це знак ув’язнених. Ці дванадцять чоловік добровільно закували себе в окови ідеї революції, і тепер вони свято належать їхній спільній справі, їхньої заповітної мети, що виправдує будь-які засоби При цьому біл і червоний є антагоністичними квітами, тому що червоний є символ революції, а білий — монархії. І саме їх з’єднує Блок в образі проводиря дванадцяти идущих Ісуса Христа: Спереду — із кривавим прапором, У білому віночку із троянд — Спереду — Ісус Христос Символичним є й звучання революції. Виття хуртовини, що супроводжує дванадцять червоногвардійців, гавкіт «пса голодного» як символу старого миру в очах революціонерів, постійні постріли: » тах-тах-тах!
» — все це музика революції, атональна й неритмічна. Подібною неритмічністю й атональностью відрізняється й побудова поеми. Також Блок уводить сугубо народні мотиви, частівки, символізуючи стихію революції як праведний народний гнів, що вийшов з берегів і бушує, непідвласний, варварський, але однаково істинно народний: Ми на горі всім буржуям Світову пожежу роздуємо, Світова пожежа в крові — Господи, благослови!.. Але, мабуть, самим символичним у поемі «Дванадцять» є її назва. Це число, подібно різним агрегатним станам того самого речовини, з’являється перед читачем у найрізноманітніших іпостасях. Перше, що впадає в око у зв’язку із числом «дванадцять», це дванадцять частин поеми, кожна з яких відрізняється по ритму, стилістиці й змісту від всіх попередніх і наступних, і, хоча поема є послідовний виклад подій, кожна із частин несе цілком самостійне значеннєве й емоційне навантаження. Також число «дванадцять» — це північ, якась границя, рубіж завершенности й початку, смерті старого й народження нового.
Символ циклічності всіх процесів і неминучості змін утримується й у кількості місяців у році, яких теж дванадцять. Однак самим головним символом у поемі, безпосередньо пов’язаним з її назвою, є дванадцять червоногвардійців. Перше ж згадування про їхню кількість змушує читача задуматися над змістом цього числа. Щось місіонерське панує у всіх їхніх діях, словах, у самому їхньому існуванні: ..
И йдуть без ім’я святого Всі дванадцять — удалину. До всього готові, Нічого не жаль… Ці дванадцять идущих підпорядковані єдиної мети. Вони свято вірять у праведність ідеї, який вони служать. Вони, немов хрестоносці, насаджують віру у світле комуністичне майбутнє «вогнем і мечем».
Далі читач довідається імена двох із дванадцяти: Стій, стій! Андрюха, допомагай! Петруха, сзаду забігай!.. Імена ці теж досить символични й ще ближче підводять читача до головного змісту назви поеми. Кульмінація й одночасно розв’язка наступають в останньому рядку: «Спереду — Ісус Христос».
Дванадцять червоногвардійців — це дванадцять апостолів, проповідників нового навчання. Комунізм для них — нова релігія. Вони вірять у неї, не вимагаючи логічного доказу її істинності. «Вірую, тому що абсурдно», — говорив Тертуллиан. Дванадцять апостолів-червоногвардійців, що несуть революцію в маси, — вотсимволический образ, що став стрижнем великої поеми Олександра Олександровича Блоку «Дванадцять». В «Повісті про Великого Інквізитора» — однієї із глав роману Ф. М. Достоєвського «Брати Карамазови» — описане, як Христос вернувся на Землю, щоб подивитися, що стало з людьми після того, як він даровал їм своє навчання.
І побачив Ісус багаття інквізиції, на яких безжалісно спалювали єретиків. В ім’я Христа віднімалися людські життя, та й сам Син Господній ледь уник мов полум’я. Висновок напрошується сам собою: навіть настільки унікальне гуманістичне навчання, як християнство, може бути перекручене до невпізнанності. І тим більше подібна доля осягає всі інші ідеї. Тому якщо на чолі якогось нового починання коштує сам Ісус Христос, це зовсім не означає, що идущие за ним дванадцять апостолів зможуть об’єктивно й праведно випливати цьому починанню