«Є жінки в росіян селеньях…» (По добутках Н. А. Некрасова) Я ліру присвятив народу своєму Н. А. Некрасов У багатьох добутках Н. А. Некрасова головними діючими особами є російські жінки. З вичерпною повнотою і ясністю, в образах і картинах, що вражають своєю правдивістю й силою, відобразив Некрасов думи й почуття, працю й боротьбу, щоденні страждання й рідкі радості росіянці жінки Постійна увага поета до російських жінок відбилося навіть у назвах некрасовских віршів: «Росіяни жінки», «Орина, мати солдатська», «Кому на Русі жити добре». Немає жодної сторони селянського життя, що була б обійдена поетом. Всім серцем і свідомістю він переживав селянське горе. Особливо сильно хвилювала його доля пригнобленої селянки: Ти вся — втілений переляк, Ти вся — вікова знемога! — говорив Некрасов, звертаючись до селянки.
У вірші «У селі» зображена баба-селянка, що втратила єдиного сина-годувальника. Вона змушена на старість іти по мирі. Та ж тема — горі матері-селянки — розкрита у вірші «Орина, мати солдатська». В основі вірша — не вигадка, а минуле.
Орина розповідає про «сум свою велику»: єдиний її син, замучений солдатчиною, повернувся додому й умер: Дев’ять днів хворів Иванушка, На десятий день преставився… Богатирського додавання, Здоровенний був детинушка. У добутках поета виникає зігрітий авторською любов’ю образ жінки-селянки, чистої серцем, світлої розумом, сильної духом. Саме така Дар’я, героїня поеми «Мороз, Червоний ніс», за духом — сестра некрасовских декабристок. Колись у молодості вона: Красотою дивувала, була і спритна, і сильна, але їй, як і всякій жінці-селянці, випала на частку таке життя, «трудней якої навряд чи знайти».
Поет не міг равнодушно бачити, як страждає роздавлена рабством і непосильною працею безправна російська жінка, вона говорить, звертаючись до селянки: Той серця в груди не носив, Хто зліз над тобою не лив Багато віршів Некрасов присвятив життя російської сільської жінки Доля селянки описана в багатьох окремих епізодах поеми «Кому на Русі жити добре», і цілком присвячена їй вся друга частина. На прикладі долі Матрени Тимофіївни, героїні другої частини поеми, поетом показана типова біографія росіянці — селянки. Радісної було її життя тільки в раннім дитинстві й те тому, що їй «щастя в дівках випало: у неї була «гарна, непитуща сім’я», — говорить Матрена. Але навіть у цій турботливій, ласкавій сім’ї їй довелося почати трудитися «по п’ятому годку». Важка праця, однак, не зломив її: І добра робітниця І співати-танцювати мисливиця Я змолоду була… — говорить про себе Матрена. Відповідно до народного подання про жіночу красу Некрасов любовно малює портрет жінки-трудівниці: Матрена Тимофіївна Ставна жінка, Широка й щільна, Років тридцяти осьми, Гарна, волосся із проседью, Очі більші, строгі, Вії найбагатші, Сувора й смаглява Щастя на її частку випало мало.
Вийшовши заміж, вона «потрапила з дівочій холи в пекло». Знущання чоловікової рідні, смерть улюбленої дитини, побої, вічна каторжна праця, постійний нестаток —і от як зложилася її життя. «У мені, — говорить Матрена Тимофіївна, — немає кісточки неламаної. Ні жилочки нетягненої». Багатостраждальній жінці-селянці немає щастя на Русі — до такого висновку приводить Некрасов читача. Сама Матрена говорить: «Не справа — між бабами щасливу шукати».
Але болісних, повна позбавлень і страждань життя не зломило характеру селянки, не перетворила її в безсловесну покірну рабиню. У ній зріє протест, вона живе «із гнівом на серце». Цей святий гнів — стан прийдешнього щастя російської жінки, у душі якої таяться скарби добра, любові, вірності, розуму й шляхетності У своїх поемах і віршах Некрасов показував чудові характери російських жінок. Зіставляв їхню долю з майбутнім життям, зображував важку працю селянок на панщині. У його поезії знайшла своє відбиття ціла епоха суспільного розвитку. Некрасов з’явився поетичним вождем покоління 60- 70-х років XIX століття.
Поет зблизив поезію з народом, вніс у літературу нові теми й образи. Його добутку, залишаються актуальними й у наш час.