Твір по літературі: Євгеній онєгін — Енциклопедія російського життя й найвищою мірою народний добуток «Євгеній Онєгін» — реалістичний роман у віршах, у ньому стали перед читачем справді живі образи російських людей початку XIX століття. У романі дане широке художнє узагальнення основних тенденцій російського суспільного розвитку. Можна сказати про роман словами самого поета — це добуток, у якому «відбилося століття й сучасний чоло вік і зображений досить вірно». «Енциклопедією російського життя» назвав В. Г. Бєлінський роман Пушкіна У цьому романі, як в енциклопедії, можна довідатися все про епоху, про культуру того часу: про те, як одягалися й що було в моді («широкий болівар», фрак, жилет Онєгіна, малиновий берет Тетяни), меню престижних ресторанів («біфштекс закривавлений», сир, шипуче аи, шампанське, «стразбургский пиріг»), що йшло в театрі (балети Дидло), хто виступала (танцівниця Істоміна).
Можна навіть скласти точний розпорядок дня парубка. Недарма П. А. Плетньов, друг Пушкіна, писав про перший розділ «Євгенія Онєгіна»: «Онєгін твій буде кишеньковим дзеркалом російської молоді». Протягом дії роману й у ліричних відступах поетом показані всі шари російського суспільства того часу: вище світло Петербурга, дворянська Москва, помісне дворянство, селянство — тобто весь народ. Це дозволяє говорити нам про «Євгенія Онєгіні» як про істинно народний добуток Петербург того часу був місцем перебування кращих людей Росії — декабристів, літераторів. Там «блищав Фонвізін, друг волі», люди мистецтва — Княжнін, Істоміна.
Автор добре знав і любив Петербург, він точний в описах, не забуваючи ні про «сіль світської злості», ні про «необхідних дурнів», «накрохмалених нахабах» і тому подібному Очами столичного жителя показана нам Москва — «ярмарок наречених», Москва провінційна, у чомусь патріархальна. Описуючи московське дворянство, Пушкіна найчастіше саркастичен: у вітальнях він помічає «нескладну вульгарну дурницю». Але разом з тим поет любить Москву, серце Росії: «Москва… як багато в цьому звуці для серця російського злилося». Він пишається Москвою 1812-го року: «Дарма чекав Наполеон, останнім щастям упоєний, Москви уклінної із ключами старого Кремля». Сучасна поетові Росія -сільська, і він підкреслює це грою слів (rus — село на латині, і Русь) в епіграфі до другого розділу. Імовірно, тому галерея персонажів помісного дворянства в романі найбільш представницька Спробуємо розглянути основні типи поміщиків, показані Пушкіним. Відразу напрошується порівняння з іншим великим дослідженням російського життя XIX століття- поемою Гоголя «Мертві душі». Красень Ленский, «з душею прямо геттингенской», — романтик німецького складу, «шанувальник Канта», не загинь він на дуелі, міг би, на думку автора, мати майбутність великого поета або через двадцять років перетворитися в отакого Манилова й закінчити своє життя так, як старий Ларін або дядько Онєгіна Десята глава «Євгенія Онєгіна» повністю присвячена декабристам.
Пушкіна ототожнює себе з декабристами Луніним і Якушкиним, передбачаючи «у цій юрбі дворян визволителів селян». Поява роману Пушкіна «Євгеній Онєгін» вплинуло на подальший розвиток російської літератури. Проникливий ліризм, властивому цьому добутку, став невід’ємною рисою «Дворянського гнізда», «Війни й миру», «Вишневого саду». Важливо й те, що головний герой роману як би відкриває целую галерею «зайвих людей» у російській літературі: Печорин, Рудин, Обломов Аналізуючи роман «Євгеній Онєгін», Бєлінський указав, що на початку XIX століття утворене дворянство було тим станом, «у якому майже винятково виразився прогрес російського суспільства» і що в «Онєгіні» Пушкін «зважився представити нам внутрішнє життя цього стану, а разом з тим і суспільство в тім виді, у якому воно перебувало у вибрану їм епоху».