Твір по літературі: За що я люблю поезію Н. А. Некрасова Немає в тобі поезії вільної, Мій суворий, незграбний вірш! Немає в тобі мистецтва, що творить… Але кипить у тобі живаючи кров, Тріумфує мстиве почуття, Догоряючи тепліє любов… Н. А. Некрасов Микола Олексійович Некрасов увійшов у російську літературу як співак волі, що присвятив свою ліру народу, його життя. І дійсно, протягом усього творчого шляху поета в центрі його уваги була народна Росія з її лихами, позбавленнями, прагненнями, надіями, мріями, Однак Некрасов великий не тільки своїми волелюбними поглядами й майстерністю втілення думок народу. Його поезія наповнена високими й глибокими почуттями, ліризмом, ніжністю й пристрастю.
У його добутках порушені й такі вічні теми, як любов, дружба, краса рідної природи. Саме за цю розмаїтість і глибину почуттів, що виражаються, я полюбила поезію Н. А. Некрасова Поет малює у своїх віршах реальну дійсність, вся його творчість відзначена винятковою життєвістю й об’єктивністю. Він не зупиняється перед описом смутних і трагічних картин життя, однак неодмінно затверджує торжество правди й справедливості, настання кращих часів. І головну роль у цьому він відводить самій людині, тому що впевнено в багатстві закладених у ньому сил і духовних можливостей. Всі добутки поета відрізняються життєстверджуючим початком. Так, у знаменитому вірші «Зелений шум» автор говорить про весняне пробудження природи, про відродження людини під її впливом.
Він виводить на перший план торжество гуманного, світлого в житті, незважаючи на те що в навколишньому світі усе ще панують несправедливість, насильство. «Зелений шум» став своєрідним гімном природі й людині, що зумів побороти в собі зло й егоїзм. У цьому вірші автор рішуче затверджує перемогу кращих якостей у людині, те, до чого повинен прагнути кожний з нас, переборюючи сумніву, спокуси, злість, образу й гіркоту: Люби, покуда любиться, Терпи, покуда терпиться, Прощай, поки прощається, И — бог тобі суддя! У цих рядках — своєрідний моральний завіт Некрасова всім людям Добутку поета наповнені незгасною спрагою життя.
І цим він близький і дорогий мені. Він не згодний на сумовите й нудне времяпрепровождение. Його серце прагне до яскравих почуттів, до рішучих справ, до наповненого враженнями життя. Він оспівує любов, що як зціляє, чарівну силу. І навіть страждання від нерозділеної любові він воліє нудного й порожнього життя без тривог і розчарувань: Влиянье ранніх бур і похмурих вражень З душі изгладила любов…
У мені знову мрії, надії й желанья… И нехай мене не любиш ти, Але мені надлишок сліз і пекучого страданья Отрадней мертвої порожнечі… Некрасов уміло використовує народні традиції, казкову міфологію, сполучаючи їх з реалістичним зображенням людей і пейзажу. Всі образи, створювані поетом, дивно точні й конкретні. Він уміє вибирати такі епітети й порівняння, які в найкращому ступені передають настрій, викликають неповторно яскраві відчуття й образи в уяві читачів: Славна осінь!
Здоровий, ядрений Повітря втомлені сили бадьорить; Лід незміцнілий на річці студеної… Немов як, що тане цукор, лежить у його добутках зливаються воєдино й сатира, і любовна лірика, і елегійні роздуми, що й робить стиль неповторним по своїй глибині й силі впливу. Завдяки цим прийомам, він досягає неймовірної конкретності, типовості створюваних портретів і сцен, змушуючи читача всім серцем перейнятися описуваними подіями й ситуаціями. Лірика Некрасова спрямована на виховання в людині здатності розпізнавати добро й зло, викорінювати неправду й виховувати в собі кращі людські якості.
Його стих виражає внутрішню правду, містить у собі могутнє поетичне почуття, що одушевляє людину, прославляє «добрих» і «таврує» «лиходіїв і дурнів». Мене захоплює також дивна пісенність некрасовского вірша, його здатність поетизувати будь-який прозаїчний образ, його сказово-розмовні інтонації, які вдихають у добутки неповторний народний дух