Ми помітили, між іншим, загальне прагнення до відновлення людського достоїнства й повноправності у всіх і кожному. Може бути, тут уже й відкривається вихід з гіркого положення загнаними й забитих, звичайно, не їхніми власними зусиллями, але за допомогою характерів, менш подвергшихся ваги подібного положення, що вбиває й гнітить. І от цим-те людям, що мають у собі достатню частку ініціативи, корисно вникнути в положення справи, корисно знати, що більша частина цих забитих, котрих вони вважали, може бути, що пропали й умерли морально, —і все-таки міцно й глибоко, хоча й затаенно навіть для себе самих, зберігає в собі живу душу й вічне, неисторжимое ніякими борошнами свідомість і своє людське право на життя й щастя
ПРИМІТКИ
Уперше опубліковано, із численними цензурними скороченнями й перекручуваннями, в «Сучаснику», 1861, No IX, отд. III, стор. 99—149 з підписом: Н. —ібов (на обкладинці: Н. А.-бов). Передруковано в першому виданні Творів Н. А. Добролюбова, т. III. Спб., 1862, стор. 533—585, з доповненнями й уточненнями по нецензурних типографських гранках. Автограф статті невідомий. Друкується по виданню 1862 р., з урахуванням стилістичного виправлення статті в «Сучаснику».
Стаття «Забиті люди», написана Добролюбовим незабаром після повернення через границю, є його останнім програмним літературно-критичним виступом. Деякі полемічні сторінки статті мають на увазі не тільки романи Достоєвського, але і його літературно-теоретичний нарис «Г. — бов і питання про мистецтво»,- опублікований у лютневому номері журналу «Час» за 1861 р. Дата цензурного дозволу коректурних гранок «Забитих людей» —і 5 жовтня 1861 р.; що викликало, видимо, затримку вересневого номера «Сучасника», що вийшов у світло лише 8 жовтня 1861 р. (див. В. Э. Боград. Журнал «Сучасник», 1847—1866. Покажчик змісту. М. —іЛ., 1959, стор. 402). Критичний огляд матеріалів, що ставляться до ідейно-літературних взаємин Добролюбова й Достоєвського, даний у статті: С. С. Деркач. Добролюбов і Достоєвський: —і «Н. А. Добролюбов —і критик і історик російської літератури». Изд. Ленінградського університету, 1963, стор. 97—131. Див. деякі тонкі критичні зауваження на статтю С. Деркача «Добролюбов і Достоєвський» у рецензії Э. Полоцкой.—і «Питання літератури», 1965, No 2, стор. 241-242.
1 Добролюбов має на увазі критикові його статей у друкованих виступах П. В. Анненкова, Ап. Григор’єва, А. В. Дружиніна, С. С. Дудишкина й деяких інших літераторів, ворожих «Сучасникові».
2 Цитата зі статті Бєлінського «Петербурзький збірник», у якому були опубліковані «Бідні люди» Достоєвського
3 Достоєвський був арештований у квітні 1849 р. за участь у нелегальному соціалістичному кружку М. В. Петрашевского. Вирок до страти замінений був четрехлетней каторгою, по закінченні якої зарахований рядовим у війська Окремого Сибірського корпуса. Дозвіл жити в Петербурзі одержав наприкінці 1859 г.
4 С 1857 по 1861 р. Достоєвський опублікував «Маленького героя», «Дядюшкин сон», «Сіло Степанчиково і його мешканці», «Принижені й ображені».
5 Посилання на «один критика» мали на увазі Ап. Григор’єва
6 Повісті И. И. Шишкіна й Е. П. Карновича друкувалися в «Сучаснику» і «Вітчизняних записках» п’ятидесятих років
7 Цитата з байки Крилова «Мураха».
8 Роман Н. Д. Ахшарумова «Чуже ім’я» друкувався в «Російському віснику» 1861 р., а роман А. А. Потехина «Бедние дворяни» в «Бібліотеці для читання» того ж року
9 Мова йде про винятковий успіх роману Эрнеста Фейдо «Фанни» (1859 р.).
10 Ця сторінка представляла собою відповідь на статтю Достоєвського «Г. —ібов і питання про мистецтво», що залишилося неназваної
11 Добролюбов іронічно дає в одному ряді статтю А. Ф. Мерзлякова про «Россияде» М. М. Хераскова (надруковану в «Амфионе» 1815 р.) і статтю В. П. Боткіна «Вірша А. А. Фета» («Сучасник», 1857, No 1).
12 Добролюбов полемізує з висловленнями А. В. Дружиніна про Достоєвського в «Сучаснику» 1849 р. Іронічні рядки його ж про «листи Івана Олександровича Чернокнижникова» (див. вище, стор. 328) мали на увазі низькопробні фейлетони А. В. Дружиніна «Сентиментальна подорож Івана Чернокнижникова по Петербурзьких дачах», що друкувалися, без ім’я автора, в «Сучаснику» 1850 г.
13 Натяк на судження П. В. Анненкова в «Замітках про російську літературу минулого року» («Сучасник», 1849, No 1).
14 Комедія Н. М. Львова «Упередження, або не місце красить людини, а людина місце» (1858).
15 Цитата з оди Державіна «До премудрого киргиз-кайсацкой царівні Фелице» (1782).
16 Цитата з «Мертвих душ» Гоголя
17 Улисс —і римський варіант імен Одиссея, героя поем Гомера.
18 Линней, Карл ( 1707—1778) —і шведські натуралісти, що встановив класифікацію тварин і рослин по родах і видам
19 Лорд Чатам —і Питт Вільям старший ( 1708—1778), англійський державний діяч; Веллінгтон, Артур Уелсли ( 1769—1852), англійський полководець
20 Ламорисьер, Кристоф Леон ( 1806—1865) —і французький військовий міністр після революції 1848 г.
21 Персиньи, Жан ( 1808—1872) —і міністр внутрішніх справ при Наполеоні III.
22 «Moniteur» («Монитер») —і французька урядова газета