Більша частина наших читачів, звичайно, знає зміст «Принижених і ображених». Тому постараюся викласти головні риси роману в самих короткі словах
Расоказ веден від імені Івана Петровича, «невдалого літератора». Герой роману —і князь Валковский. Іван Петрович вихований у поміщика Ихменева, що разом з тим керує й сусіднім маєтком князя Валковского. Валковский дуже довіряє Ихменеву й навіть посилає до нього під нагляд у село 19-літнього сина свого Алешу, накутившего щось у Петербурзі. Але через рік князь приїхав у маєток, посварився з Ихменевим, —і по обмовах, начебто той інтригував, щоб женити Алешу на своєї 17-літній дочці, Наташе, —і відняв у нього керування именьем, зробив на нього нарахування й завів процес. Для «ходіння в справі» Ихменев переїхав у Петербург. От зав’язка роману
У Петербурзі Ихменеви зустріли Івана Петровича: він жагуче закохався в Наташу, вона в нього, вони порозумілися між собою й з родителями, дістали радісну згоду й раду —і почекати годик, поки Іван Петрович заробить собі що-небудь побільше теперішнього. Але тим часом Алеша теж почав бувати в Ихменевих, тайкома від батька; старі його приймали ласкаво, тому що він і в 21 рік був милою й незлобною дитиною. Він закохався в Наташу, а Наташа в нього, —і так так, що в один прекрасний вечір бігла до нього з будинку батьківського. Іван Петрович все це знав, усьому допомагав, переносив вести від дочки до батьків, від батьків до дочки та ін. Але незабаром діяльність його раздвояется: він оселився у квартирі одного старого, що вмер на його руках; до старого ходила онученяти, дівчинка років 13, Неллі; з’явилася вона й до Івана Петровичу, але, не нашед дідуся, негайно втекла. Іван Петрович встиг неї вистежити, урятував її від розпусної жінки, що вже продала було її якомусь гульвісі, і оселив у себе. Із цього часу Іван Петрович метається безупинно від Неллі до Наташе й від Наташи до Неллі. Тим часом князь Валковский, бачачи, що син не відстає від Наташи, видумав дотепний засіб: приїхав до Наташе й при ньому ж попросив її згоди на заміжжя з його сином. Всі були дуже раді такому звороту справи, але вітряний Алеша, у якому тільки перешкоди ще й підтримували любов, зовсім тепер заспокоївся щодо Наташи, став пропадати по нескольку днів, їздити по балах і вже без усякого примуса знайомитися й сходитися з нареченою, що приготував йому батько. Через кілька днів він, зрозуміло, закохався в неї так само жагуче, як і в Наташу, а ще через кілька днів переконався, що він неї любить більше Наташи. Розрахунок князя-батька виявився вірний; його незабаром зрозуміла й Наташа й дуже енергически, як по писаному, усе висловила князеві. Князь образився й зате через кілька днів досить цинически й із приправою різних образ висловив т же саме, тобто зізнався у всіх своїх розрахунках Іванові Петровичу. Між іншим, приїхавши до нього у квартиру, князь побачив Неллі, і вона була їм страшно перелякана й зробилася хвора. Іван Петрович знову в турботах: отут хвора, там іде до розв’язки; батько Алеши хоче женити його, наречена його, Катя, хоче познайомитися з Наташей, щоб попросити в неї прощення й згоди; батько Наташи гарячиться через дочку й —і те її проклинає, то хоче викликати князя на дуель; мати рветься до дочки, сама Наташа ледве на ногах тримається
Нарешті всі устроивается: Алеша їде в село разом з Катею і її сімейством, Наташа вирішується йти до батьків. Щоб зм’якшити батька й приготувати його до прощення, уживають знаряддям маленьку Неллі, змушуючи неї розповідати йому свою історію, або, краще сказати, історію її матері. Річ у тім, що мати Неллі була спокушена одним паном, утекла від батька, була їм проклята, потім пограбована й кинута своїм коханцем і вмерла в сирому куті від сухоти й голоду, дарма вималивая прощення в батька. Оповідання, точно, робить сильне враження, так що Ихменев вирішується йти до Наташе. Але це виявляється рішуче не потрібно: Наташа сама прибігла до батьків і, зрозуміло, зустрінута була з озкритими обіймами. Слідом за тим, за допомогою приятеля Івана Петровича, ходка Маслобоева, відкрилося, що Неллі —і дочка князя Валковского, що звабник її матері був саме він і що —і мало того —і він був одружений на матері Неллі законним образом. Але доказів законних проти князя не було, і не можна було почати проти нього ніяких мір. Алеша, зрозуміло, женився на Каті. Принижен і ображені так і залишилися невідомщеними. Неллі незабаром потім умерла; а Наташа з родителями відправилася в провінцію, де старий Ихменев виклопотав собі якесь місце, програвши остаточно свій процес із князем і втратившись своєї останньої деревеньки Ихменевки.
У романі дуже багато живих, добре оброблених частковостей, герой роману хоч і мітить у мелодраму, але по місцях виходить недурний, характер маленької Неллі змальований позитивно добре, дуже жваво й натурально очеркнут також і характер старого Ихменева. Все це надає право роману на увагу публіки, при загальній бідності гарних повістей у цей час. Але все це ще не піднімає його настільки, щоб застосовувати загальні художні вимоги до всіх його частковостей і зробити його предметом докладного естетического розбору
Візьміть, наприклад, хоч самий прийом автора: історію любові й страждань Наташи з Алешей розповідає нам людина, сам жагуче в неї закоханий і що зважився пожертвувати собою для її щастя. Я зізнаюся, —і всі ці добродії, що доводять свою щиросердечну велич до того, щоб зазвісно цілуватися з коханцем своєї нареченої й бути в нього на побегушках, мені зовсім не подобаються. Вони або зовсім не любили або любили головою тільки, і видумати їх у літературі могли тільки творці, більше знайомі з головною, ніж із сердечною любов’ю. Якщо ж ці романтичні самоотверженци точно любили, то які ж повинні бути в них ганчіркові серця, які куричьи почуття! А цих людей показували ще нам, як ідеал чогось! Перший, скільки пам’ятається, улаштував подібну комбінацію любовної самовідданості м. Тургенєв і недавно повторив її в «Напередодні», маючи, втім, цього разу обережність дати зрозуміти читачеві, що Берсенєв ще сам не віддавав собі ясного звіту у своїх почуттях до Олени, коли знадобилося його сприяння Инсарову. М. Достоєвський теж не в перший раз бере такого героя; його вже ми бачили в мрійнику «Бєлих ночей». Але те був жарт у порівнянні з нинішнім його романом. Тепер ми бачимо розумної, шляхетної й розвиненої людини, що теж потрапила в таку комбінацію й збирається нам розповісти про це. Як би ми не дивилися на моральне достоїнство його подвигу, але нам цікаво стежити за ним у його оповіданні. Із всіх приниженому й ображених у романі —і він принижений і ображений чи не більше всіх; представити, як у його душі відбивалися ці образи, що він вистраждав, дивлячись на любов, що гине, свою, з якими думками й почуттями приймався він допомагати хлопчиськові-звабникові своєї нареченої, які нескінченні варіації любові, ревнощів, гордості, жалю, відрази, ненависті розігрувалися в його серце, що почував він, коли бачив наближення розриву між своєю нареченою і її коханцем, —і представити все це в живому справжнім оповіданні самого ображеної людини, —і це завдання сміливого, потребуючого величезного таланта для її задовільного виконання
Однією невдалою спробою на роз’яснення однієї частки такого завдання Эрнест Федо відразу придбав собі європейську популярність і масу шанувальників9. Що ж, якби ми знайшли гарне, поетичне рішення всього завдання! Крім того, що в нас було б художнє ціле, —і нам роз’яснився б цілий розряд характерів, цілий ряд моральних явищ, ми знали б, як нам судити про цих кроткосердних героїв і яку ціну приписувати їхньому гуманному знеособленню себе, тому що ми знаємо тепер, наприклад після комедій Островського, як нам дивитися на патріархальну розмашистість росіянці натури