Загальнолюдське й соціально-історичне в оповіданнях А. П. Чехова
Оповідання А. П. Чехова короткі, але в кожному з них за видимою простотою ховаються глибина змісту й складність художньої побудови. Теперішнє мистецтво — просто розповісти про складний, у малому розкрити значне. Чехів опанував ним уже в ранніх своїх добутках
Літературна діяльність Чехова почалася в той історичний період, коли в Росії закінчилася революційна ситуація 70-х років, і в країні надовго запанувала реакція. Література наповнювалася очікуваннями й передчуттями чогось нового, прийдешнього. Для того щоб виразити все це, знадобилися нові. слова й нові способи художньої виразності: відбувався процес відновлення російського реалізму стосовно до нових історичних умов
Чехів у своїх добутках хотів «правдиво намалювати життя й… показати, наскільки це життя ухиляється від норми». Він зволів досліджувати життя не в більших і загальних явищах, а в приватних вираженнях у сфері побуту. Цим він розширив можливості реалізму, піднявши дрібні й, на перший погляд, неважливі теми до рівня більших і глибоко значимих
Герої більшості оповідань Чехова ставляться до середнього суспільного шару — це лікарі, учителі, студенти, чиновники й дрібні поміщики. Але автора більше цікавлять людські якості персонажів, чим їхня соціальна приналежність.’ Серед їхніх героїв немає ні явних негідників, ні лиходіїв, що ні видаються характерів. Чехів не акцентує особливої уваги й на конфлікті героя із суспільством, представляючи його частиною цього середовища. Письменник досліджував внутрішній мир людини, вплив побуту й обставин на свідомість і психологію обивателя
В оповіданні «Смерть чиновника» (1883 р.) Чехов оповідає про трагічний інцидент, случившемся з маленьким чиновником і приведшим до смерті головного героя. Черв’яків — нащадок гоголівського Акакия Акакиевича Вашмачкина. Але Чехов сміло порушує традицію, по-своєму трактує багаторазово розроблювальну до нього ситуацію — маленька людина в зіткненні з генералом, «значною особою», представником вищої влади. Черв’яків смішний і жалюгідний одночасно: смішний своєю безглуздою наполегливістю й жалюгідний тим, що піддає себе приниженню, демонструючи повну відмову від людського достоїнства. Чиношанування, раболіпство ввійшло в плоть і кров «маленької людини», він готовий ціною власного життя відстоювати право на шанобливість і незначність перед «персонами». Чехів сміється над героєм, над його смертю, бачачи в Червяко-Ве не людини, а чиновника, що потеряли людський вигляд. Таким чином, на прикладі цього оповідання Чехов сатирично осміяв той існуючий уклад життя, коли люди бачать у собі не людей, а чини й стан
В оповіданні «Хамелеон» (1884 р.) письменник зуміло показати за звичайною сценкою повсякденного життя целую систему мислення й поводження. Під «хамелеонами» ми звично маємо на увазі людини, готового постійно й моментально, на догоду обставинам, міняти свої погляди на прямо протилежні. Основний композиційний прийом оповідання — повторення. П’ять або шість разів міняється відповідь на питання («Чий собака?»), і стільки ж раз міняється реакція поліцейського наглядача. Очумелов хамелеонствует не з безпринципності: за всіма змінами в його реакції коштує принцип і досить стійкий. В основі всіх метаморфоз його поводження — непорушна переконаність у перевазі «генеральського» над «прочим», і ця непорушність міцна. Генерал жодного разу не з’являється на сцені, однак впливає на те, що відбувається перед очами читача. Щоб показати механізм залежності й підпорядкованості, немає потреби в тім, щоб його головні фігури демонстрували свою владу й силу. Дія цієї влади наочно виявляється в поводженні персонажів нижчестоящих, що схиляються й раболіпствують. «Хамелеон» може служити зразком соціальної сатири часів Олександра III, часу сваволі влади поліції, виказування, залежності. Чехів равнодушно ставиться до страдательной сторони сатиричного конфлікту: напівп’яний мастеровой Хрюкин з його укушенним пальцем співчуття аж ніяк не викликає
В оповіданні «Ионич» (1898 р.) Чехов показав процес збідніння душі головного героя. Дмитро Ионич Старців з бадьорої людини, не позбавленого навіть поетичної жилки (по дорозі в місто й назад він наспівує романс), перетворюється в холодного ділка, у душі якого матеріальне витиснуло духовне. И. И. Бунін писав: «Головну невидиму діючу особу в багатьох творах Чехова — нещадно йдучи-
Щее час». Дійсно, можна сказати, що рушійною силою оповідання є не головний герой, а тільки час. Старців не противиться його руйнівній силі: він «повнів, ожирів», «не нажив ні сім’ї, ні друзів». Остаточне омертвіння душі героя письменник демонструє, використовуючи свій улюблений прийом — лаконічну деталь. Старців, почувши розмову про сім’ю Туркиних, запитує: «Це ви про яких Туркиних? Це про ті, що дочка грає на фортепьянах?» Він забув свою «єдину радість» , що повинна була зігріти його душу й не дати «умерти» остаточно.
У цьому оповіданні автор підкреслює, що людина повинен цінувати у своєму житті ті моменти, коли розкривається щирий зміст його існування.. Але Старців не використовував цієї можливості й втратив кращі людські якості: чуйність, щирість, повага до людей, бажання жити для щастя інших
На прикладі «утвореної й. талановитої» сім’ї Туркиних Чехов показує, що страшно не раптові, різкі зміни й повороти в людській долі, страшео тільки одне: життя, що зовсім не міняється, у якій нічого не відбувається. Іван Петрович говорить винятково заученими фразами («Здрастуйте, будь ласка», «не дурственно», «уклінно вас дякую»); Віра Йосипівна пише романи «про те, що ніколи не буває в житті»; їхня дочка, Катерина Іванівна, по дві години на день вправляється в грі на роялі, її музика більше нагадує гуркіт, коли «з високої гори сиплються камені». Це і є, на думку Чехова, страшна безвихідність життя
В 1890-е роки поетика нескінченно малих величин Чехова привела до узагальнення соціально-історичного масштабу. Це ясно простежується в трилогії письменника 1898 року «Людина у футлярі», «Аґрус» і «Про любов». Більше десяти років відокремлює ці добутки від ранньої юмористики Чехова, але в цій трилогії чимало загального із шедеврами його’ літературної молодості. Насамперед, це сполучення конкретної соціальної сатири, пов’язаної з певною історичною епохою, філософською темою, вічними, загальнолюдськими питаннями
Оповідання «Людин у футлярі» про гімназію й місто, обійнятих страхом, що вселяло незначність, увібрав у себе ознаки цілої епохи в житті Росії за півтора десятиліття. Це був час правління Олександра III, час розгулу шпигунства, видивляння, доносів, заборон. Недарма Беликов- учитель древніх мов, які розглядалися міністрами імператора як засіб, покликаний відволікти молодь від інтересу до злості дня, від «небезпечних» захоплень. Беликов «гнітив», «давил», «мислячих, чималих» людей, які випробовували перед ним непідроблений страх, «підкорялися» і «терпіли». Виникає відчуття гіпнозу, але не припускає підпорядкування силі, а слабості. Беликов болісно слабшав, боязкий, самотній, підданий поетоянч ний тривозі. Уперше зштовхнувшись із протистоянням навколишньої дійсності, він незабаром умирає. Оповідач не жалує його й з жорстокою відвертістю говорить: «Зізнаюся, ховати таких людей, як Беликов, це велике задоволення». Смерть Беликова — це ще не воля, а тільки натяк на неї. Усе залишилося як і раніше, «не стали краще»» — такі настрої охопили більшу частину суспільства на початку царювання Миколи II. І слова вчителя Буркина: «…а скільки ще таких человеков у футлярі залишилося, скільки їх ще буде!» — відбивали цей пригноблений стан
Тема власності лежить в основі оповідання «Аґрус». Тут все людське життя зводиться до мрії про власний «усадебке» зі своїм аґрусом. Ціною втрати молодості, здоров’я й навіть людського вигляду досягав поставленої мети Микола Чимша-Гімалайський. У цьому оповіданні Чехов уперше з такою ясністю затверджує необхідність негайних і рішучих змін. Важливо те, що в чеховських героїв ці ідеї з’являються не як імпульсивний порив, а як думки зрілі, глибоко продумані й вистраждані. Так, оповідач викликує: «Воля є благо, говорив я, без її не можна, як без повітря, але треба почекати. Так, я говорив так, а тепер запитую: в ім’я чого ж чекати?»
В оповіданні «Про любов» Чехов оповідає про те, як поміщик Алехин в особистому житті не зміг «перескочити через рів», і це привело до загибелі його любові. Але перешкодою для цього сталі не сім’я, не діти улюбленої їм жінки, а тільки острах змін, змін, звичні подання про гріх і чесноту
У цьому оповіданні, як і в перших частинах трилогії, мова йде про назріле ламання сформованих форм, суспільних і моральних. Герої оповідань, кожний по-своєму, думають і говорять про цьому
Оповідання Чехова, завдяки своїй узагальненості, проблемам великого загальнолюдського значення, мають універсальний сенс. Вони зрозумілі й цікаві людям будь-якої країни й епохи. Через сто років твору Чехова настільки ж актуальні й злободенні, тому що в них поставлені загальнолюдські питання, що містять глибокі філософські проблеми