Занадворова Т. Л. Жан-Жак Руссо й «сентиментальні революціонери»
«Суспільний договір» був настільною книгою якобінців, що Робеспьер, Сен-Жюст, Марат уважали Руссо своїм наставником і вчителем. Руссо належав до найбільш демократичної й революційної групи французьких просвітителів. «Він був монтаньяр між ними, жирондистами»,1Джерело: Література Освіти ))»Сентиментальним тигром» назвав Робеспьера Пушкіна. «Сентиментальними революціонерами» іменує послідовників Руссо — якобінців М. Н. Розанов у своїй книзі «Ж. — Ж. Руссо й літературний рух кінця XVIII — початку XIX століття» (М., 1910 р.).2
Цікава по фактичному матеріалі, хоча помилково в ряді теоретичних положень монографія французького дослідника П. Трахара «Революційна чутливість ( 1789-1794 гг.)»3 У книзі простежуються моменти сентиментального світовідчування деяких діячів Великої французької революції, але сам Руссо в цій книзі, в основному, випадає з поля зору автора.) Свідчення цьому книга французького літературознавця К. — А. Фюзиля «Священна зараза, або Ж. — Ж. Руссо з 1778 р. по 1820″4Джерело: Література Освіти )»заразою», автор цієї книги приводить у той же час неспростовні факти й докази надзвичайної сили впливу сентименталистской теорії Руссо на діячів Великої французької революції.) досліджень творчості Руссо, а тим часом розгляд цього питання може сприяти більше широкому висвітленню особливостей французького сентименталізму, сентименталізму Руссо зокрема.) Руссо Ромен Ролан підкреслював різницю між Жаном-Жаком і іншими французькими просвітителями: «Вольтер і його великі сподвижники Дідро, Даламбер, Гольбах, Гельвеции втілювали в собі головним чином негативний початок того нового напрямку, думки, що з люттю прийнялося руйнувати старе суспільство з його забобонами й зловживаннями… Один лише Руссо представляє позитивний початок, твердження нової віри, — він провісник Республіки. І його спадщина Французька революція прийняла перш, ніж яке-небудь інше».5) і спонукань. У цьому позначився демократизм Руссо, надзвичайно типовий для його загальних позицій.6церкви, що розкріпачили розум, характерний у той же час відомий аристократизм, пов’язаний із прославлянням людей освічених, філософів. Як відомо, Руссо у своєму трактаті «емиль» гнівно заявив: «… Ми (слава богові!) урятовані від усього арсеналу, що залякує, філософії; ми можемо бути людьми, не будучи вченими; нам немає потреби витрачати життя на вивчення етики» (II, 260).7 Руссо належить і така заява: «Якщо ми слабкі нашими поняттями, зате ми великі нашими почуттями».8 Він виходить із того, що наука доступна далеко не всім, а почуття — кожній людині. Протиставлення почуття розуму зв’язане в Руссо з його демократичними устремліннями
Руссо вважає, що розум пасивний, а почуття людини активні. Він пише: «Розум сам по собі не діяльний; він гальмує інший раз діяльність… і ніколи не робить нічого великого. Вічно міркувати — це манія дрібних розумів. У сильних душ зовсім інша мова; цим-те мовою вони переконують і викликають на діяльність» (II, 294).
Оспівування людських почуттів зв’язано в Руссо прославлянням людини, вільного від природи, енергійного, діяльного, пов’язане із загальною революційною спрямованістю його світогляду. Для Руссо коштовна не стільки чутливість, скільки підвищена емоційність. «Він знаходить насолоду у всім, де відвага й небезпека»9, — сказав про нього учень і дослідник Луи Себастьян Мерсье. Високі почуття допомагають людині робити піднесені, шляхетні вчинки. «Любов створює героїв» — це твердження неодноразово звучить у романі Руссо «Нова елоиза».
Тяга людини до справедливості, на його думку, ґрунтується теж на почуттях: «… На одному розумі, незалежно від совісті, не можна заснувати ніякого природного закону» (II, 205).
Луи Себастьян Мерсье, вникаючи в навчання Руссо, підкреслює, що «у нього поруч коштують слова: чутливість, братерство, патріотизм».10
Прославляння чутливості, достоїнства душі людської, замилування Жаном-Жаком — сентименталістом можна зустріти в багатьох діячів французької революції XVIII століття. Барер, відомий юрист, що головував на засіданні Конвенту під час суду над Людовиком XVI, говорив, що «кожна чутлива й доброчесна людина визнає Руссо вчителем і образом», що французи «довго будуть проливати сльози розчулення й замилування перед мудрейшим з філософів і кращим із громадян».11 Він виступив в 1787 р. із хвалебним мовленням про Ж. — Ж. Руссо. Барер надавав величезного значення моральної сутності добутків великого французького просвітителя; вони, за словами Барера, «зігрівають, піднімають і розчулюють», у них «панує ентузіазм добра й чесноти».12
Мирабо, що на першому етапі революційних подій був, по відкликанню К. Маркса, «найбільшим оратором французької революції»13, також із захватом говорив про сентименталіста Руссо. У його листах до Софи, створених у період ув’язнення у Венсенскую в’язницю й опублікованих уперше в 1792 р., є рядка: «Читай великого Руссо…, читай його чудову поему «емиль», прекрасний добуток, насичений істинами нашого часу».14 Руссо для нього — зразок щирості, чесності, високій чесноті, людина, що «говорила, як думав, писав як говорив, жив, як писав, і вмер таким, якої жил».15 Сам Мирабо пишався своєю здатністю почувати, заявляв про своє відмежування від «безодні сухого раціоналізму». Рядка його листів емоційні, сентиментальні. Справжня краса людини — чутливість, заявляє він.
Жан-Пьер Бриссо у своїй книзі «Про істину» (1782) неодноразово говорив про Жана-Жаку Руссо, називаючи його великим мислителем, блискучим стилістом. «Хто посмітить коли-небудь тебе засудити, про велика людина!» — патетично викликує Бриссо. Він вірить, що поширення ідей Руссо буде сприяти тому, щоб «восторжествували істина й людяність».16
Ті мислителі й суспільні діячі, які надалі перейшли в табір жирондистів, у період своєї революційної настроєності опиралися на навчання Руссо. Його ідеї особливо послідовно відстоювали якобінці. Якобінці були близькі Ж. — Ж. Руссо й по особливостях світовідчування
Культ чутливості в руссоистском розумінні цього слова виявляється характерним для Робеспьера, Марата, Сен-Жюста. Вони вкладають у цей термін більше революційний зміст, чим Барер, Мирабо.
«Чим більше людина наділена чутливістю й обдарованістю, тим більше він відданий ідеям, що піднімають його істота»,17 — говорить Робеспьер. Він високо цінує в Руссо «піднесену душу, велич характеру» і у великому ступені із цим зв’язує його революційність. В одному зі своїх жагучих виступів Робеспьер заявив, що «… одна людина, завдяки своїй піднесеній душі, величі свого характеру, показав себе гідним бути наставником людського роду. Він відверто нападав на тиранію… Ах! Якби він був свідком революції, предтечей якої він є і яка переносить його останки в Пантеон, чи може хто-небудь сумніватися в тім, що його шляхетна душа із захватом прийняла б справу справедливості й рівності?»18
Задумавши написання мемуарів, Робеспьер вирішив присвятити їх «безсмертній душі Жана-Жака Руссо».
Виступу Робеспьера відрізнялася підвищеною емоційністю найсильнішим засобом впливу на душу людини.
У своєму мовленні від 26 липня 1794 р. Робеспьер, говорячи про цивільну чесноту, патріотизм, підкреслював, що це «почуття зворушливе, що велить людиною, непереборна, хвилююче, бурхливе».19
Марат, більше суворий і непримиренний, чим Робеспьер, також уважав необхідними якостями революціонера щирість, емоційність, багатство душі. Революціонер — це «людин серця, гордий своєю чеснотою, що горить патріотизмом, натхнений… величчю того, що він захищає, що знає великі рухи душі»20 (виділене мною. — Т. З.).
В одній зі своїх мовлень ( 8-го червня 1793 р.) Марат заявив, що неповноцінність революції, її незавершеність пов’язані з тим, що неї хотіли робити тільки за допомогою філософії, що caмие піднесені почуття були підпорядковані голосу розуму
Сентименталізм як світовідчування характерне для видниго представники якобінської диктати монтаньяра Сен-Жюста. Сен-Жюст відігравав більшу роль у Комітеті общественногог порятунку — був одним з комісарів Конвенту, відстоював теоретично й практично необхідність використання методу революційного терору в боротьбі проти контрреволюції
У той же час Сен-Жюст надавав величезного значення щирості й безпосередності людських переживань, силі емоцій, сердечності людських відносин. Він уважав, що революціонер неодмінно повинен відрізнятися силою почуттів, «… його бездоганна чесність обумовлена не витонченістю розуму, а якостями серця».21 У собі він цінував «стрімкість і чутливість».22
В одній з мовлень («Rapport sur la police ge) Сен-Жюст малює вигляд революціонера, яким він його собі представляє. Поряд з непохитністю, чесністю, відданістю батьківщині відмітними рисами захисника парода, на його думку, повинні бути доброта, сила почуттів, чуйність, відвертість.)»Яке право маєте ви для свого рішення, ви, що вважають злочином мистецтво впливу на людську душу?»23
Однієї з найважливіших робіт Сен-Жюста були «Фрагменти про республіканські встановлення», видані вже посмертно. «Прихильності» — назва другого пункту шостого фрагмента. Викладав свої думки про цивільні основи нового суспільства, Сен-Жюст надає величезного значення духовного зв’язку між людьми, силі людських почуттів і прихильностей. Він пропонує, щоб кожний громадянин, що досяг 20-літнього віку, всенародно повідомляв, хто його найближчі друзі. Якщо людина залишає друга, він повинен привселюдно пояснити причини цього, у противному випадку громадяни виганяють невартого члена суспільства. Сен-жюст пропонує, щоб у бої друзі боролися поруч. Якщо один з них гине, іншої носить жалоба. Якщо один із громадян змінює батьківщині, друзі його виганяють. Відсутність друзів, на думку Сен-Жюста, найтяжче зі злочині. «Якщо хто-небудь заявляє, що в нього немає друзів, що він не вірить у дружбу, така людина виганяє».24
Багато положень Робеспьера, Марата, Сен-Жюста перегукуються із Заявою Руссо: «Начебто добрий громадянин створюється не з доброго сина, доброго батька, доброго чоловіка!» (II, 334).
К. — А. Фюзиль, якого не можна запідозрити в доброзичливості стосовно Руссо і якобінців, говорить про епоху якобінської диктатури: «У кожному надрукованому рядку, у всіх міркуваннях можна було зустріти вираження: «душі чутливої й доброзичливі», «душі чутливої й великодушні», «душі мужньої й чутливі», «душі щирі й чутливі».25 Чутливість, за заявою Фюзиль, для якобінців була невід’ємна від чесноти, мужності, великодушності, щирості, моральної чистоти
Про сентименталистской основу світогляду якобінців говорить н характерний для них культ природи. Марат писав про своє бажання знайти такий куточок на землі, «де можна бачити небо, ясне й смеющееся». 26 Джерело: Література Освіти )»Будемо жити на березі ріки, колисати наших дітей, виховувати в них безкорисливість і відвагу».27 [… пропущено в оригіналі] подань про затишний куточок землі. Природа — це природність, це торжество закону, відповідно до якого всі рівні, це зближення з людьми землі, людьми праці. Відзначалося, що бажання зблизити людини із природою виявилося навіть у назвах місяців по республіканському календарі. Тут місяць збору винограду — вандемьер, місяць виростання — жерміналь, місяць лугів — преріаль, місяць цвітіння — флореаль, місяць колось — мессидор, місяць плодів — фрюктидор.
Близькість до природи для якобінців — підтвердження природності людини, а з поняттям природності в них нерозривно зв’язана волелюбність.
Джерело: Література Освіти )»Про воля, свята воля! Ти мало значила б для людей, якби робила їх тільки щасливими, але ти, крім того, повертаєш їх до природи й чесноти».28
Робеспьер також вимагав повернення людини до природи — джерелу справедливості. У мовленні про народне утворення він говорить: «Якщо природа створила людину добрим, то до природи й потрібно повернути його». І продовжує: «Якщо соціальні установи зіпсували людину, те саме ці соціальні установи й потрібно реформувати».29 Поняття природних чоловік, близького природі, було висунуто ще до Руссо. Але Руссо і якобінці вклали в нього свій зміст. Вони нерозривно зв’язали природу й природність із волею, рівністю, цивільною доблестю. Повернути людини до природи — не значило для них відправити його в ліс (так знущально висміював Жана-Жака Руссо Вольтер), а значило повернути людському суспільству ті принципи й закони, які, на їхню думку, даровані людині природою. Руссо пише: «Якщо бажають сформувати людину природи, для цього зовсім не потрібно створювати з нього дикуна й засилати його в глиб лісів… Досить, якщо… він бачить власними очами, почуває власним серцем» (II, 186). З поняттям повернення людини до природи Руссо зв’язує визнання необхідності рішучих і корінних соціальних перетворень. Не випадково Л. — С. Мерсье, учень Руссо, є автором не тільки роману «Дикун», але й соціального роману » 2440-й рік», де мова йде про корінну, революційну перебудову життя, про суспільство, що повернуто до природних законів природи. Не випадково сам Руссо, що прославляє природу й в «Міркуванні про науки й мистецтва», і в романі-трактаті «емиль», і в «Нової елоизе», ратує в цих добутках за волю людської особистості, за рівність станів, за нові норми людського гуртожитку. Не випадково саме йому, жагучому співакові природи й природності, належить трактат «Суспільний договір», що починається словами: «Людина породжена вільним, але всюди він в оковах».
Якщо якобінці, діячі лівого крила французьких революціонерів XVIII в., сентиментальні, то сентименталіст Руссо революційний
У постановці питань моралі, етики (а це найменше відзначалося) Руссо теж проявляє себе як мислитель передреволюційної епохи, ідеолог мас, які незабаром ринулися на штурм Бастилії. Його сентиментальність не суперечить гражданственности, а супроводжує їй. Він розглядає людину насамперед як члена цивільного суспільства, як частина великого колективу й у цьому перегукується сякобинцами.
Буржуазні історики багато говорили про «непослідовність» Руссо в питаннях етики. Про це писали 3. — А. Жирарден30, Е. Фаге31, Роді. Мабуть, особливо чітко цю точку зору виразив Жане в «Історії філософії, моралі й політики»: «Думка Руссо безупинно коливається між двома, протилежними принципами: право держави й право індивіда».32 Але гадане протиріччя може бути пояснено, якщо взяти до уваги, що Руссо був «революційним демократом» (термін Н. Г. Чернишевського), буржуазними індивідуалізм йому не був властивий. Руссо дійсно засуджує «приватний інтерес, що, при пануванні конкуренції, неминуче бере гору над всім іншим».33 У романі-трактаті «емиль» він з повагою говорить про тих, хто розташовує собою, маючи на увазі ціле, зважає на інтереси навколишніх, чиє «положення визначене стосовно загального центра». Для нього порочна людина, «привабливим цілим в «інтересах самого себе» (II, 263).34
Ж. — Ж. Руссо, як і більшість діячів лівого крила французьких революціонерів, величезне місце приділяє питанням моральності. Високу моральність поборників справедливості він протиставляє аморальності, розбещеності французьких аристократів. Моральність їм нерідко осмислюється як сила, здатна активно допомагати перебудові суспільства. Руссо в «емиле» патетично викликує: «Совість, совість! Ти божественний інстинкт, безсмертний, небесний голос, надійний керівник істоти неосвічений і обмеженого, але розумний і вільного, непогрішний суддя добра й зла, що вподібнює людину богові! Ти мене піднімаєш, керуєш мої мол учинками; без тебе я не почуваю в собі нічого, що ставило б мене вище тварин» (II, 262).
Руссо прагне підготувати людини до можливих суворих випробувань, виховати в ньому рішучість піти на жертви заради високих моральних ідеалів. «Немає щастя без мужності, немає чесноти без боротьби» (II, 416), — говорить наставник юному емилю. «Навчися залишати всі, коли цього вимагає чеснота, навчися ставити себе вище випадків, відрікатися від них, не терзаючись серцем, бути мужнім у превратностях долі» (II, 418).
Звеличення морального початку в людині в Руссо пов’язане з бажанням виділити його із середовища животною миру, підкреслити його відому винятковість, більші можливості. Нерідко в питаннях етики Руссо явно або приховано полемізує з окремими положеннями мислителів-матеріалістів XVIII в. Гольбах, наприклад, говорив: «Всі наші думки, бажання й афекти походять від наших матеріальних і фізичних почуттів. Все наше життя розвивається по лінії, призначеної природою, від якої ми нікуди ні на мить не можемо відхилитися… Ми гарні або дурні, щасливі або нещасливі, мудрі або божевільні зовсім незалежно від участі волі у всім цьому».35 Чоловік у Гольбаха втрачає волю волі, він зв’язаний тільки з матеріальною стороною життя. Руссо трохи штучно, довільно виділяє людини в особливу категорію істот, на його думку, не повністю матеріальних. У цьому позначилися ідеалістичні омани Руссо, але в той же час усвідомлення необхідності вдихнути в людину високе морально початок, настільки важливе для людей, здатних многим жертвувати заради високих революційних ідей і прагнень
Ж. — Ж. Руссо різко розійшовся із французькими матеріалістами по питанню про спонукальні сили людських учинків. Він не може визнати, що людина керується тільки особистим матеріальним інтересом. В «емиле» Руссо заявляє: «Якщо немає ніякої моралі, якщо не говорити про серце людини, звідки є в ньому цей захоплений подив перед геройськими вчинками, це повне любові замилування великими душами? Яке відношення до нашої особистої вигоди має замилування чеснотою?.. Той, чиї низькі страсті заглушили у вузькій душі його ці прекрасні почуття, той, хто зосередив весь свій інтерес на одному собі, зрештою любить тільки себе» (II, 259).) тих хто дотримувався «практичної філософії» і ввів егоїзм у систему».36 Робеспьер чуйно вловив індивідуальні спонукання, сховані за матеріалістичними положеннями філософів XVIII століття, спонукання, що відкривали певною мірою простір буржуазній ініціативі. Руссо й Робеспьер протиставили схованому буржуазному індивідуалізму принципи колективістської, цивільної етики, філософська основа якої була досить идеалистична,, була пов’язана із проголошенням примата духовного над фізичним, матеріальним.) різко засудив атеїстів (мовлення на святі Верховної істоти 8 червня 1794 р.). Радянські дослідники відмовилися від спроби ототожнення деїзму Руссо й Робеспьера з ординарною реакційністю. В. Ф. Асмус підкреслив, що в Руссо «протест проти раціоналізму, захист почуття проти розуму невіддільні від протесту соціального».37 А Чернишевський, як відомо, сказав про Руссо, що «релігійний інтерес його чисто цивільний».38)»сентиментальними революціонерами».
Своєрідність сентиментальної революційності в багатьох її аспектах, переклик з Руссо яскраво виявилися в трактаті активного діяча Великої французької революції Н. Бонвилля «Про дух религий» (1791 р.) і додатку до другого; виданню книги, що з’явилася з точною вказівкою дати її виходу у світло: 14 липня 1792 року. Книга перейнята яскраво вираженими революційними ідеями й у той же час відрізняється підвищеною емоційністю, руссоистской сентиментальністю. Автор з радістю говорить про тиранію, що звалилася, о. необхідності захистити свою вільну батьківщину. Від імені друга Жана-Жака він із задоволенням заявляє, що держава, де він живе, створено за законами нового суспільного договору — «суспільного договору Жана-Жака Руссо!»39 Бонвилль виходить із визнання досконалості природи, він вірить, що людина з рук її виходить прекрасним: «Будь таким, яким тебе створила природа»40, — заявляє він. Окремий розділ книги зветься: «Про людське серце» (sect; 75). Автор задається питанням, чи горить вогнем серце людини, чи відрізняється він прямотою й величчю характеру, чи думає людина про загальне добро, чи є він іншому істини. Постійно фігурує в книзі Бонвилля термін «друзі чесноти». Слово чеснота має на увазі цивільну доблесть, вірність революційним ідеям. Воно має політичний сенс. Бонвилль славить людини, говорить про його величин: «Я змушу природу вимовити таке визнання, якого вона злякається: людина — це бог». Гімном людині є 47-й параграф книги. Бонвилль захоплюється активною, емоційною особистістю, людиною, у якому кипить кров, погляд якого «блискає, як діамант», що плаче гірким вогнем сліз і їдка волога креслить смуги на його щоках». 41 Характерно, що, прославляючи людини, Бонвилль використовує яскравий, емоційний стиль, що перегукується зі стилем Ж. — Ж. Руссо. Людина — це й «неприручений тигр»42, і «ніжна квітка, незвичайна рослина»43, «усе сказано словом Людин»! Він задається питанням, чи схоже життя людини на постріл гармати, чи залишається після людини помітний слід у житті, і відрізняє на це питання ствердно.
Релігія Бонвилля — це релігія людяності, обожнювання людини, у той же час це заповіді громадянського обов’язку, боротьби за людське щастя, щастя народу. Відома ідеалістичність автора проявляється у твердженні, що людина не вмирає повністю після фізичного відходу з життя (від Руссо йде теорія про дві субстанциях, що відрізняють людини). Цікаво, що, заявляючи про безсмертя людини, Бонвилль звертається до народних трибун: «Ні, той, хто творить вічні ідеї, не може зникнути»44, «Я не знаю, де він буде існувати, але я знаю, що він буде існувати». 45Джерело: Література Освіти )»емиле»).) і севдцг, дух волелюбності й високої гражданственности, характерний для революційного сентименталізму, Руссо
Імена діячів Великої французької революції, про які доводилося говорити, не рівноцінні. Деякі з них: Мирабо, Бонвилль, Бриссо не удержалися на високій революційній хвилі, виявилися пізніше в таборі жирондистів. Але на певному етапі своєї історичної діяльності й вони виражали настрої широких народних мас, що піднялися на боротьбу, здатних на подвиг. У цьому пориві ентузіазму, високої гражданственности, жертовності представники передової Франції черпали чимало в навчанні Руссо, революційного сентименталіста, що дали революції «не тільки ідеї, але й темперамент».46
Особливо близький сентименталіст Руссо якобінцям. Як ми бачили, у Руссо і якобінців (Робеспьера, Сен-Жюста) поборник рівності, доброчесна людина — це своєрідний сентименталіст, особистість емоційна й темпераментна. Сентименталізм Руссо і якобінців не суперечить цивільній етиці, а, навпаки, припускає її. Сентименталізм Руссо далекийі прагнення піти в приватний, замкнутий внутрішній мир, далекий милування тільки особистими переживаннями. Для Руссо важливі діючі почуття, що допомагають самоствердженню особистості й революційному відновленню життя.) поставлених, наприклад, у романі «Нова елоиза», дуже широкий, автора хвилює не тільки особиста сторона життя героїв, але й принципи їх цивільної моралі
Своєрідність сентименталізму Руссо обумовлено його демократичними й революційними позиціями, тісно пов’язане з боротьбою прогресивних сил епохи. Це сентименталізм, характерний для певної групи французьких просвітителів, відмінний від сентименталізму Англії, Німеччини. Його специфіка пов’язана з особливостями історичного, суспільного розвитку Франції, з революційною ситуацією в цій країні, гостротою боротьби за нові суспільні встановлення. Не випадково палкі герої «Нової елоизи» ратують за цивільну чесноту, готовлять себе до подвигу. Не випадково можна говорити про героїку й гражданственности, які характерні для сентиментального роману Руссо, високо оціненого майбутніми учасниками революційних боїв
Загальні особливості світовідчування сентименталіста Руссо й найвизначніших діячів Великої французької революції «сентиментальних революціонерів» підкреслюють і історичну обумовленість своєрідності сентименталізму Руссо, мужнього сентименталізму, що допомагає формуванню нової людини
. Boivi)
8 Oeuvres et correspo