«Записки мисливця» — воістину геніальний утвір художника селянської душі, що изобразили картину контрастів і гармонії дивного російського характеру, що сполучить у собі недоторканий природний початок, богатирський силу й у теж час чутливість і ранимость.
Селянин, якого можна любити, яким можна захоплюватися, що живе природою, красою, щирістю й любов’ю, саме таким Тургенєв бачить російський народ, не приховуючи своїх почуттів, любуючись і дивуючись йому, часом навіть роняючи гарячу злізу
Оповідач, голос якого ми чуємо зі сторінок «Записок мисливця», дає опис природи як людина, що тонко почуває красу своєї країни. Він знає про природу стільки, скільки й кожної із селян
Письменник відкривається як щирий знавець своїх персонажів, він обіграє кожну ситуацію так, щоб як можна яскравіше виявилася та або інша риса народного характеру. Тургенєв відмовляється від узагальнень, він малює своїх героїв як самобутніх представників націй
В оповіданні «Тхір і Калинич» Ми знайомимося із двома героями Тургенєва, імена яких винесені в заголовок цього добутку. Оповідач уводить нас у мир поміщика Полутикина, через який підводить читача до сприйняття Тхора. Цієї ж мети підпорядкований і опис «самотньої садиби» цього персонажа: будинок Тхора робить враження надійності, міцності й добротності
Тургенєв характеризує свого героя як «людини позитивного, практичного», називає його «адміністративною головою, раціоналістом» з особою Сократа: «таке ж високе, шишкувате чоло, такі ж маленькі вічка, така ж кирпа». Опис його особи містить у собі особливий зміст: порівняння із Сократом у той час було найбільшим компліментом героєві, як би викликом традиційному опису мужика
Заботящийся про пана й лагідний Калинич, навпроти, належав до числа ідеалістів, романтиків, людей захоплених і мрійливих. «Тхір розумів дійсність: він оббудувався, нагромадив деньжонку, ладив з паном і іншою владою; Калинич ходив у постолах і перебивався абияк».
Самота Калинича ненавмисно, він радий спілкуванню з людьми. Тхір мислить глобально, раціоналістично володіє знаннями законів природного життя. Для Калинича знання природи інше: він знає чарівні властивості природи, що допомагають людині в господарстві, але знання цих таїнств иррационально. Калинич у цій стихії — як риба у воді. У кожного із цих героїв свій запал: поетичний і романтичний
З іншої сторони Тургенєв зображує селянство в оповіданні «Співаки». Тут очам читача з’являється контраст між дійсністю, побутовими замальовками й красою й непорочністю духовного миру простого мужика: «зізнатися сказати, ні в яку пору року Колотовка не представляла втішного видовища, але особливо смутне почуття збуджує вона, коли липневе блискаюче сонце своїми невблаганними променями затопляє й бурі полуразметанние дахи будинків, і цей глибокий яр, і випалений, запилений вигін, по якому безнадійно скитаются худі, довгоногі курки, і сірий осиковий зруб з дірами замість вікон, залишок колишнього панського будинку, навкруги зарослою кропивою, бур’яном і полинем…». На тлі грубої реальності, що становить зовнішнє життя селян, розкривається їхній внутрішній мир, уміння почувати прекрасне й захоплюватися зворушливій росіянці, що ллється із самих надр душі піснею
Герої «Бежина луги» зливаються із природою, почуваючи її й живучи в ній. Письменник показує дітей, які ближче всього до природного початку, Тургенєв зображує їхні яскраві характери, дає ємні характеристики, відзначаючи мовлення селянських хлопчиськ, у якій все дихає невдаваним почуттям природності й деякої наївності. На оповідання, які хлопчики слухають із завмиранням серць, не сумніваючись у їхній правдивості, озивається навіть природа, як би підтверджуючи повір’я або таємничий випадок: «Усі змовкли. Раптом, десь на відстані, пролунав протяжливий, дзвенячий, майже сте-нящий звук, один з тих незрозумілих нічних звуків, які виникають іноді серед глибокої тиші, піднімаються, коштують у повітрі й повільно розносяться нарешті, як би завмираючи… Хлопчики переглянулися, здригнулися». Навіть сам мисливець, людина колишній, вірить у прикмету: настільки природним виявляється злиття народних прикмет і атмосфери, у якій перебувають герої оповідання
Неможливо залишитися байдужим до щирого миру душі, що розкривається в кожній дрібній деталі, у мовленні й діях тургеневских персонажів. Письменник любить народ, він вірить у нього, граючи струнами його серця, він доводить, що в ньому немає темряви й затурканості, сліпої покірності й смиренності; усе, що є поганого в російському мужику, обумовлено умовами існування. На сторінках «Записок мисливця» народ живе душею й серцем, уміючи знаходити віддушини в непроглядному мороці, не гублячись у ньому й не убожіючи духовно.