Шолом Алейхем Джерело: Зібрання творів, тім шостий ГІ художньої літератури, Москва, 1961 19 вересня 1915, Нью-Йорк Сьогодні, наступного дня після йом-кипур, на самому початку Нового року, мою сім’ю осягло велике нещастя — помер мій старший син Миша (Михайло) Рабинович і відніс із собою в могилу частина мого життя, — тому я вирішив заново переписати свій заповіт, складений мною в 1908 році, коли я був хворий, у Не Рви (Італія). Будучи здоровий і при повній свідомості, я пишу свій заповіт, що складається з десяти пунктів: 1. Де б я не вмер, нехай мене поховають не серед аристократів, знатних людей або багатіїв, а саме серед простих людей, робітників, разом зі справжнім народом, так, щоб пам’ятник, що потім поставлять на моїй могилі, прикрасив скромні надгробки навколо мене, а скромні могили прикрасили б мій пам’ятник так само, як простий і чесний народ при моєму житті був прикрасою свого народного письменника 2. Ніяких величань і вихвалянь не повинне бути на моєму пам’ятнику, крім ім’я « Шолом-Алейхем» на одній стороні й крім єврейського напису, тут прикладеної, з іншої сторони 3. Ніяких дебатів і дискусій моїх колег щодо ввічнення мого ім’я й установлення монумента в Нью-Йорку й т. п. не повинне бути.
Я не зможу спокійно лежати в могилі, якщо мої товариші будуть дуріти. Кращим монументом для мене буде, якщо люди будуть читати мої добутки і якщо серед заможних шарів нашого народу найдуться меценати, які візьмуться видавати й поширювати мої добутки як на єврейському, так і на інших мовах, — так буде дана можливість народу читати, а сім’ї моєї — пристойно існувати. Якщо я не вдостоївся або не заслужив мати меценатів при житті, те, може бути, я вдостоюся їх після смерті. Я йду з життя впевнений у тім, що народ не залишить моїх сиріт 4. На моїй могилі потім протягом року й далі в кожну річницю моєї смерті нехай єдиний син, що залишився мій, а також мої зяті, якщо побажають, читають по мені поминальну молитву. А якщо читати молитву в них не буде особливого бажання, або час не дозволить, або це буде проти їхніх релігійних переконань, то вони можуть обмежитися тим, що будуть збиратися разом з моїми дочками, онуками й просто добрими друзями й будуть читати цей мій заповіт, а також виберуть яке-небудь оповідання з моїх самих веселих оповідань і прочитають уголос на будь-якому, зрозумілому їм, мові.
І нехай ім’я моє буде ними згадано краще зі сміхом, ніж взагалі не згадане 5. Релігійні переконання дітей моїх і онуків можуть бути які їм завгодно, але своє єврейське походження я прошу їх зберегти. Ті з моїх дітей і онуків, які відречуться від єврейства й перейдуть в іншу віру, тим самим відмовляться від свого походження й від своєї сім’ї й самі викреслять себе з мого заповіту. «І немає їм частки й участі в середовищі їхніх братів». 6. Усе, що мені належить — як готівку (якщо такі виявляться в моєму розпорядженні), так і книги — надруковані й у рукописі, як на єврейському, так і на інших мовах (крім тих, що переведено на давньоєврейський), належить дружині моєї Годл, дочки елимелеха, або Ользі Рабинович, а після її смерті переходить до моїх дітей — всі нарівно: до дочки моєї Хае-естер (ернестина) Беркович, до дочки Сарі (Ляля) Кауфман, до дочки Ноеми (Емма) Рабинович, до дочки Мириам (Маруся) Рабинович і до сина Нохуму (Нума) Рабиновичу. Що ж стосується моїх добутків, перекладених на давньоєврейську мову, то вони належать талановитому перекладачеві, моєму зятеві З.
Д. Берковичу, і його дочки, моїй внучці Томор (Тамарі) Беркович — це буде її приданим; тантьеми, які будуть надходити за мої п’єси як у Росії, так і в Америці, наполовину відраховувати моїм спадкоємцям, а іншу половину відкладати на ім’я моєї внучки Белли, дочки Михайла й Сари Кауфман, — це буде її приданим 7. Із всіх доходів, перерахованих у попередньому параграфі, відраховувати на користь фонду для єврейських письменників ( щопишуть на єврейській і давньоєврейській мовах) з п’яти тисяч рублів у рік — п’ять відсотків; якщо ж дохід перевищить 5000 рублів у рік, те десять відсотків (наприклад: з 6000 руб. — 600, з 7000 — 700, з 8000 — 800 руб. і т.
д.Якщо на той час буде такий фонд тут, в Америці, або там, у Європі, то відсотки повинні бути щорічно виплачені фонду. Якщо ж на той час офіційного фонду не буде або буде такий, котрий не відповідає моєму бажанню, застереженому на початку цього параграфа, нехай відсотки будуть роздані нужденним письменникам безпосередньо моїми спадкоємцями по взаємній згоді 8. Якщо я при житті не встигну сам поставити пам’ятник на могилі тільки що померлого сина мого Михайла (Миши) Рабиновича в Копенгагені, нехай це зроблять, не скуплячись, мої спадкоємці, а в день його смерті щорічно нехай читають по ньньому поминальну молитву й роздають 18 крон милостині бедним.
9. Я бажаю, щоб мої спадкоємці влаштувалися таким чином, щоб добутку мої й п’єси не були просто продані — ні тут, в Америці, ні в Європі, але щоб вони (спадкоємці — Ред. ) мали можливість жити всі роки на дохід, що буде надходити, відповідно до законів країни. Хіба що наступить такий час або відшукається такий дурень, що сплатить за своє право суму, достатню для змісту сім’ї.
Тоді нехай всі спадкоємці погодяться між собою, і якщо більшість не буде заперечувати, — поділяться готівкою частка в частку, відповідно до параграфа шостому, знявши в першу чергу 10% на користь Єврейського літературного фонду, відповідно до параграфа 7. 10. Остання моя воля, звернена до спадкоємців, і прохання до моїх дітей: оберігати мати, скрасити її старість, усладить її гірке життя, цілити її розбите серце, не плакати по мені, а, навпаки, поминати мене в радості, і — головне — жити між собою у світі, не таїти ворожнечі друг проти друга, підтримувати один іншого у важкий час, згадувати час від часу про сім’ю, харчувати жалість до бідняка і при сприятливих обставинах платити мої борги, якщо такі виявляться. Діти! Носите із честю моє працею заслужене єврейське ім’я й так буде вам у допомогу господь у небі. Амінь.
Шолом, син Менахем-Нохума, Рабинович ( Шолом-Алейхем). …крім єврейського напису, тут прикладеної… — Мова йде про епітафію