Твір по літературі: «Земне» і «Неземне» в «Віршах про прекрасну даму» А. Блоку Самотній, до тебе приходжу, Зачарований вогнями любові Ти ворожиш — Мене не клич, — Я и сам вуж давно ворожу А. А. Блок Олександр Олександрович Блок один з изисканнейших поетів російської класичної літератури. Захопившись замолоду філософією Володимира Соловйова про «двоемирии», поет на час стає містиком, почуває в навколишньому світі провісників кінця світу. А наступаючу революцію Блок відчуває як, що розгортається хаос. Порятунок же бачить у божественному початку «Світової душі» або «Вічної жіночності».
У цей період з’являється таємничий і чарівний цикл «Віршів про Прекрасну Даму». У ліричній героїні циклу злилися риси загадкової незнайомки й конкретної жінки, Любові Дмитрівни Менделєєвій, у яку Блок був жагуче закоханий, що стала згодом його дружиною Передчуваю Тебе Року проходять мимо — Усе у вигляді одному — передчуваю Тебе Весь обрій у вогні — і ясний нестерпно, И мовчачи чекаю, — тужачи й люблячи Але Блок не був би великим поетом, якби відбив у лірику лише свої особисті переживання. Він зумів почути прийдешні більші зміни, відчути всім серцем випробування, що випали на його частку й долю країни, і вилити їх у прекрасні вірші Це був незвичайне, судьбоносное час. І поезія вийшла під стать часу Розпалюються таємні знаки На глухій, непробудній стіні Золоті й червоні маки Треба мною тяжіють у сні Укриваюся в нічні печери И не пам’ятаю суворих чудес На зорі — блакитні химери Дивляться в дзеркалі яскравих небес «Неземні» риси «Прекрасної Дами» органічно й легко зливаються в що запам’ятовується й узнаваемий образ музи Блоку. Він схиляється перед «вічною жіночністю» і красою своєї обраниці. Вона приймає вигляд те гаряче улюбленої матері, те коханій, то Батьківщини Я шукав блакитну дорогу И кричав, приголомшений людьми Підходячи до золотому порогу, Затихав перед Твоїми дверима Проходила Ти в далекі зали, Велична, тиха й строга Я носив за Тобою покривало И дивився на Твої перли Поет прагне злити воєдино три цих образи, щоб вийшов ідеального, гідний поклоніння, і одночасно боїться приземлити, спростити риси свого кумира. Блок одночасно очікує й боїться любові, іде в містицизм і символіку Входжу я в темні храми, Роблю бедний обряд Там чекаю я Прекрасної Дами У мерцаньи червоних лампад У тіні у високої колони Тремчу від скрипу дверей А в особа мені дивиться, осяяний Тільки образ, лише сон Оней. Цей час становлення поета, Блок у пошуку форми, ритму, мелодики вірша.
Реальний мир часто представляється йому як би крізь призму чарівного дзеркала. Цілком реальні події й місця дії заволікаються чарівним серпанком фантазії поета. Він штучно йде від реальності, у красивість фантазії Ми зустрічалися з тобою на заході, Ти веслом розсікала затоку Я любив твоє біле плаття, Витонченість мрії розлюбивши Були дивні безмовні зустрічі Спереду — на піщаній косі Загорялися вечірні свічі Хтось думав про бліду вроду Таким чином, цілком земний образ перетворює в романтико-символічний міф. Поет прагне до якоїсь гармонії, який немає на землі, але існує в його мріях і фантазіях. Протягом часу помітно міняється настрій поета від захопленого поклоніння до сумнівів і катастрофи надій. Напружений драматизм властивий ряду віршів Блоку. Часом він переміняється ліризмом, що заповнює душу.
Поет перебуває в пошуку свого стилю. Але що властивийо було Блоку споконвічно, так це вишуканість складу, краса мовлення й поле фантазії Я к людям не вийду назустріч, Злякаюся огуди, і похвал Перед Тобою Одною відповім, За те, що все життя мовчав Мовчазні мені зрозумілі, И люблю звернених у слух: За словами — крізь гул невиразний Прокидається світлий Дух Я піду на свято молчанья, Мого не помітять обличчя Але в мені — потаєне знанье Про любов до Тебе без кінця