Земські собори
План
Земські собори. Сказання про собор 1550 р. Розбір сказання. Склад соборів 1566 і 1598 р. Служиві й торговопромишленние люди в їхньому складі. Земський собор і земля. Значення земського представництва. Порядок соборних нарад. Значення соборного крестоцелования. Зв’язок соборів з місцевими мирами. Походження й значення земських соборів. Думка про всеземський собор.
Земські собори
Цьому органу в нашій літературі засвоєна назва земського собору, а в пам’ятниках XVII в. він називається іноді «радою всея землі» . До кінця XVI в. земський собор скликали чотири рази: в 1550,1566,1584 і 1598 р. Потрібно розповісти, при яких обставинах і в якому складі скликалися ці збори, щоб зрозуміти їхній характер і значення
Сказання про собор 1550 г.
Перший. собор був скликаний Іваном IV у пору крайнього урядового порушення пануючи. Вінчання на царство із прийняттям царського титулу, одруження й слідом за тим страшні московські пожежі, народний заколот, казанські й кримські набіги — всі ці хвилювання із самого початку 1547 р. по черзі те піднімали, то валили в зневіру його нестійкий дух. Він довго не міг оправитися від враження московських пожеж і через три з лишком року на Стоглавом соборі описував свій тодішній переляк із жвавістю тільки що пережитої мінути: тоді «вниде страх у душу мою й трепет у кості моя, і смирися дух мій, і умилихся й познах своя гріха» . Тоді він зважився покінчити й з боярським правлінням, і зі своєю легковажною юністю й клопітливо прийнявся за державні справи. Він почав шукати навколо себе людей і засобів, які допомогли б йому поправити положення справ. При такому настрої пануючи скликаний був собор 1550 р. До нас не дійшло діяння або протоколу цього собору, і ми не знаємо ні його складу, ні подробиць його діяльності. Але про нього збереглося таке оповідання. На двадцятому році свого віку цар Іван, бачачи державу у великої туге й суму від насильства сильних, умислил усіх привести в любов. Порадившись із митрополитом, як би знищити крамоли й угамувати ворожнечу, цар «повелів зібрати свою державу з міст усякого чина» . У неділю цар вийшла із хрестами на московську Червону площу й після молебню з лобового місця сказав митрополитові: «Молю тебе, святий владико, будь мені помічник і любові поборник. Знаю, що ти добрих справ і любові желатель. Сам ти знаєш, що я після батька свого залишився чотирьох років, а після матері осьми років» . Зобразивши потім яскравими рисами безладдя боярського правління в продовження свого неповноліття, цар раптом кинув в очі присутньої на площі боярам запальні слова: «0 несправедливі лихоимци й хижаки, несправедливий суд по собі що творять! Який тепер відповідь дасте нам — ви, багато сліз на себе воздвигшие? Я чистий від цієї крові; чекайте свого воздаяния» . Потім цар поклонився на всі сторони й продовжував: «Люди божии й нам даровані богом! Молю вашу віру до бога й до нас любов; нині нам ваших образ і руйнувань і податків виправити неможливо… молю вас, залишіть один одному ворожнечі й тяготи свої… я сам буду вам судія й оборона, буду неправди розоряти й розкрадання повертати» .
Розбір сказання
Це оповідання збуджує багато непорозумінь. Насамперед, як зрозуміти вираження повеле собрати своя держава з міст усякого чинові? Тут більше натяків, чим слів. Розкриваючи ці натяки, можна так перевести цю лапідарну фразу: цар повелів викликати з областей своєї держави представників всіх чинів. Але не видно, чи були це виборні люди і які саме чини, звання або класи вони представляли. Важко також зрозуміти, чому тронне мовлення, которою цар відкрив собор, була вимовлена не в палаті кремлівського палацу, а на Червоній площі. Чи було це тільки перше, публічне засідання собору в обстановці давньоруського народного мітингу із хресним ходом і молебнем, або вся діяльність собору обмежилася мовленням пануючи. Збережене сказання нічого більше не говорить про собор, а тільки приводить інше мовлення, яку сказав цар у той же день Олексію Адашеву, доручаючи йому приймати й розглядати чолобитні від бідних і скривджених. Імовірно, тоді заснований був Челобитний наказ, тобто Комісія прохань, на найвище ім’я принесених, і Адашев був призначений начальником цього нового наказу. І саме мовлення пануючи робить дивне враження. У ній багато темпераменту; але вона могла бути більше послідовної. Читаючи її, насамперед подумаєш, що це був царський заклик усього народу, всіх його класів до взаємного всепрощення й дружної діяльності на загальну користь: приймаючи кермо влади у свої руки, государ ставав прямо перед своїм наро
дом і призивав вищого пастиря церкви й всю свою землю в особі її представників допомогти йому у встановленні державного порядку й правосуддя; верховна влада хотіла прямо й відверто порозумітися з народом, указати йому напрямок, у якому вона буде діяти, примирити ворожі прагнення різних елементів. Але призвавши митрополита бути «любові поборником» , цар продовжував різким, бранчивим викриттям усього боярства в самовладді й хижацтві й собор, скликаний з метою всіх помирити, відкрив відозвою ледве не до міжусобної війни. Так ще питання, є чи це мовлення історичний факт, а не просто чиє-нибудь ораторський добуток, подібне до мовлень, які антична історіографія любила влагать у вуста своїм Фемистоклам і Катонам. Справа в тому, що в першу половину царювання Івана, при митрополиті Макарии й при його участі, був продовжений і доповнений великий російсько-історичний збірник, Статечна книга, названа так тому, що оповідання в ній розташований по великокняжениям, а великокняжения — по ступенях, тобто поколінням, у генеалогічному порядку. У списку Статечної, писаному ще при Макарии, немає ні царського мовлення й ніякої звістки про собор 1550 р. ; але те й інше виявилося в пізньому списку Статечної XVII в. і притім, як з’ясував проф. Платонов, на особливому аркуші, уклеєному в текст рукопису й писаному іншим почерком. Втім, яке б не було походження соборного царського мовлення, важко запідозрити саму подію. У наступному, 1551 року для пристрою церковного керування й релігійно-морального життя народу скликаний був великий церковний собор, звичайно називаний Стоглавим, по числу глав, у які зведені його діяння в особливій книзі, у Стоглаве. На цьому соборі, між іншим, було читано власне «писання» царя й також сказана їм мовлення. Це багатослівне писання, складене в дусі византийскомосковского витійства, має тісний внутрішній зв’язок з мовленням на Червоній площі: у ньому чуються ті ж нестрункі ноти покаяння, прощення й роздратування, миру, смиренності й ворожнечі. І в мовленні, зверненої до церковного собору, цар говорив, що в попереднє грето він з боярами бив чолом батькам собору про свій гріх і святителі благословили й простили його й бояр у їхніх винах. Цар, мабуть, розумів собор попереднього, 1550 року, на якому були присутні й російські ієрархи. По всіх цих рисах перший земський собор у Москві представляється якимось небувалим у європейській історії актом всенародного покаяння пануючи й боярського уряду в їхніх політичних гріхах. Умиротворення народу й самого царя, стривожених зовнішніми й внутрішніми лихами, було, мабуть, найважливішим моральним моментом, що пояснює ціль і значення першого земського собору. Але з подальших слів пануючи на Стоглавом соборі бачимо, що в 1550 р. було порушено чимало й інших, чисто практичних справ, обговорювалися й вирішувалися важливі законодавчі питання. Цар доповідав святителям, що торішня його заповідь боярам помиритися на строк з усіма християнами царства у всяких колишніх справах виконана. Ми вже знаємо, що це було приписання кормленщикам покінчити спішно світовим порядком всі позови із земськими суспільствами про годівлі й що це саме приписання потрібне розуміти у зверненій до народу благанню пануючи на Червоній площі «залишити один одному ворожнечі й тяготи свої» . Потім цар поклав на Стоглавом соборі новий Судебник, що представляє виправлену й розповсюджену редакцію старого дідівського Судебника 1497 р., на перегляд якого він одержав від святителів благословення на тім же торішньому соборі. До цього цар додав, що він улаштував по всіх землях своєї держави старостів і целовальников, соцьких і пятидесятских і «уставні грамоти пописав» , і просив батьків собору розглянути ці акти й, обговоривши їх, підписати Судебник і уставну грамоту, «якої в скарбниці бити» . Виходить, із земським собором 1550 р. прямо або побічно зв’язаний був цілий ряд законодавчих мір, нами вже вивчених, цілий план перебудови місцевого керування. Цей план починався терміновою ліквідацією позовів земства з кормленщиками, тривав переглядом Судебника з обов’язковим повсюдним введенням у суд кормленщиков виборних старостів і целовальников і завершувався уставними грамотами, що скасовували годівлі. Ряд цих грамот, як ми знаємо, з’являється саме з лютого 1551 р., коли цар доповідав про їх Стоглавому собору. Зі слів пануючи можна укласти, що при складанні місцевих уставних грамот була вироблена ще загальна, як би сказати, нормальна уставна грамота, що, як зразкова, повинна була зберігатися в державному архіві і яку цар запропонував
батькам Стоглавого собору на розгляд разом з нововиправленим Судебником: вона містила, очевидно, загальні основні положення, що застосовувалися в окремих грамотах до місцевих умов. На неї вказують і місцеві грамоти, пропонуючи улюбленим суддям «судити й управа чинити по Судебнику й по уставній грамоті, як есмя уклали про суд у всій землі» . Із усього сказаного можна укласти, що головним предметом занять першого земського собору були питання про поліпшення місцевого керування й суду
Собори 1566 і 1598 гг.
Так розкривається зв’язок першого земського собору із пристроєм місцевого керування. Але потрібне ще бачити відношення земського собору до самих місцевих суспільств: тільки тоді можна буде досить з’ясувати, як зародилася в московських розумах ідея соборного представництва. Для цього має бути розглянути склад земських соборів XVI в. Матеріали для такого вивчення дають собори 1566 і 1598 р. Перший був скликаний під час війни з Польщею за Лівонію, коли уряд хотів знати думку чинів по питанню, чи миритися на запропонованих польським королем умовах. Другому собору стояло обрати царя, коли припинилася що царювала дотоле династія Калити. Збереглися акти або протоколи обох соборів, приговорний список 1566 р. і утверженная грамота 1598 р. про обрання Бориса Годунова на царство. В обох актах поміщені поіменні переліки членів цих соборів. На першому соборі було присутнє 374 члена, на другому — 512. На чолі обох соборів ставали два вищі Урядові заклади, церковний і державне, Освячений собор і Боярська дума; призивалися начальники й підлеглих центральних установ, московських наказів з їхніми дяками, а також місцеві органи центрального керування, городові воєводи. Все це були урядові люди, а не представники суспільства, не земські люди
Служиві люди на соборах
Із всіх класів суспільства на обох соборах усього сильніше був представлено служивий стан: на соборі 1566 р. військово-служивих людей, не вважаючи урядових установ, що входили до складу, було майже 55% усього особового складу зборів, на соборі 1598 р. — 52%. Представництво цього класу по джерелу представницьких повноважень було двояке, посадове й виборне. Ця подвійність пояснюється організацією служивого класу, тодішнього дворянства. Ми вже знаємо, що в складі його треба розрізняти два шари: вищі військово-служиві чини утворили дворянство московське, столичне, нижче — дворянство городовое, провінційне. Столичні чини утворили особливий корпус, що виконував різноманітні військові й адміністративні доручення центрального уряду. Поповнюючись шляхом вислуги з рядів городового дворянства, цей корпус в XVI в. не втрачав службового зв’язку з останнім. Столичні дворяни в походах звичайно призначалися командирами, головами повітових сотень, рот, що складалися кожна зі служивих людей одного якого-небудь повіту. В XVI в. головами повітових сотень призначалися звичайно ті зі столичних дворян, у яких були маєтки й вотчини в тих же повітах. Їх можна назвати похідними проводирями повітового дворянства, як городових прикажчиків ми назвали дворянськими проводирями в адміністративному змісті. На соборі 1566 р. повітові дворянські суспільства були представлені тільки своїми головами — земляками, столичними дворянами, що зберігали поземельний зв’язок з ними. Цього голови командували загонами, двинутими проти Польщі, і з’явилися в Москву прямо з театру війни, із приводу якої був скликаний собор. Деякі з них і вказали на це у своїй соборній думці, заявивши, що вони не хочуть померти замкненими в Полоцьку: «ми, холопи государеві, нині на конях сидимо й за його государское з коня помремо» , — додали вони. Їх тому й призвали на собор, що вони краще інших знали положення справи, що занимали собор. Але ні із чого не видно, щоб повітові загони обирали їх своїми представниками на собор. Кожного з них полковий воєвода призначив на поході головою повітової сотні, як кращого служивого землевласника в повіті, а як голову його призвали або послали на собор представником його сотні, тобто повітового дворянського суспільства. Призначення на посаду по службовій придатності й заклик або посилка на собор за посадою — така конструкція тодішнього соборного представництва, настільки далека від наших політичних понять і звичаїв. Ми побачимо, що цією особливістю всього виразніше з’ясовується характер і значення земського собору XVI в. Щодо цього виборчий собор зробив, щоправда, деякий крок уперед убік наших понять про представництво. І на ньому було багато столичних дворян, що представляли повітові дворянські
суспільства по своєму посадовому положенню. Але поруч із ними зустрічаємо досить незначне число дворян (близько 40 на 267 членів собору) з військово-служивих людей, яких з некоторою ймовірністю можна вважати виборними соборними депутатами повітових дворянських суспільств із їх же середовища. Це новий елемент у складі собору 1598 р., непомітний на колишньому, але він настільки малозначителен, що є як би місцевою випадковістю або виключенням, що не порушувало основного принципу соборного представництва
Люди торгово-промислові
Соборне представництво міського торгово-промислового класу побудовано було на однакових підставах із представництвом служивих землевласників, і в ньому ці підстави виражені були навіть більш виразно. На собор 1566 р. було покликано тільки столичне купецтво, притім лише вищих статей, у числі 75 чоловік. Не видно й неймовірно, щоб це були виборні представники своїх статей або взагалі яких або корпорацій: скоріше, це вся готівка вищого московського купецтва, яку в дану мінуту можна було призвати на собор. Але за цим купецтвом стояв увесь торгово-промисловий світ, як за столичним дворянством стояли повітові дворянські суспільства. Подібно тому ж дворянству, московська купецька знать набиралася із кращих людей, що виділялися з рядового торговельного люду, столичного й провінційного. І ця торговельна знать теж несла службу, тільки в іншій сфері керування. Нам уже відомо, що таке була вірна служба: це ціла система фінансових доручень, виконання яких скарбниця покладала на земські класи, не маючи придатних для того приказних органів. Вище столичне купецтво в цій казенній службі мало таке ж керівне значення, яке в службі ратної належало столичному дворянству: на нього покладали найбільш важливі й владні, але й самі відповідальні казенні доручення. Ця служба й підтримувала його зв’язок з місцевими міськими суспільствами, з яких воно вербувалося. Ярославський або коломенський капіталісти, зведений у чини московського гостя, комерції радника, продовжував жити й торгувати у своєму місті, і уряд покладав на нього ведення важливих казенних операцій звичайно в його ж рідному краї, з господарським побутом якого він був добре знаком по власних справах. Так тузи місцевих ринків ставали відповідальними агентами центрального фінансового керування й були в обласних містах направителями найцінніших казенних операцій, питних, митних і інших, верстали місцевих посадских людей податними окладами, закуповували на государя місцеві товари й взагалі вели різноманітні торгово-промислові підприємства скарбниці. Це був своїх родів фінансовий штаб московського уряду, що керував обласними торгово-промисловими мирами. Якщо, таким чином, у соборному акті 1566 р. відбилося фіскально-службове значення столичного купецтва, то в списку його представників на соборі 1598 р. виразився з деякою зміною основний принцип соборного представництва. На той час і столичне купецтво подібно дворянству одержало остаточну станову організацію, розділилося на чини по своїй капіталістичній силі й казенно-службовій придатності. Вище купецтво склалося з гостей і з торговельних людей двох сотень, гостинной і сукняної, гільдій свого роду; рядова торгово-промислова маса столиці утворила кілька чорних сотень і с б д, яких можна дорівняти до промислових цехів. На собор 1598 р. викликані були 21 чоловік гостей, старости вищих сотень 13 соцьких чорносотенних суспільств. Гості, очевидно були покликані поголовно, по своєму званню, скільки можна було їх тоді призвати: їх і в XVII в. було небагато, звичайно два — три. Але сотенні старости й соцькі були покликані або послані на собор по посадовому положенню посади свої вони одержували по суспільному виборі, а не по призначенню начальства як голови дворянських сотень. Так сумарний заклик 1566 р. тепер замінився для купецьких сотень закликом їх посадових представників
Земський собор і земля
В описаному складному складі обох соборів можна розрізнити чотири групи членів: одна представляла собою вище церковне керування, інша — вище управління держави, третя складалася з військово-служивих людей, четверта — з людей торгово-промислових. Ті ж групи чітко розрізняє в складі промислових собору 1566р. і сучасний літописець. Він пише, що государ на соборі говорив зі своїми прочанами, архієпископами й з усім Освяченим собором, «і з усіма бояри й із приказними людьми, та й із князи й з дітьми боярськими й зі служивими людьми, та й з гостьми й з купці й з усіма торговельними людьми» . Перші дві групи бул