Жанр балади в російській літературі
Балада — один з улюблених лірико-епічних жанрів російських романтиків, що дозволяв повністю відійти від реальності, створити власний фантастичний мир, протипоставлений миру реальності. До цього жанру зверталися такі великі поети, як Жуковський, Пушкін і Лермонтов
В. А. Жуковський, якого по праву вважають основоположником російського споглядального романтизму, першим звернувся до балади. Розвиток цього жанру був дуже важливим для самовизначення російського романтизму. Більшість балад поета перекладні («Людмила», «Лісовий цар», «Ивикови журавлі» і інші), але вони роблять враження оригінальних
Для багатьох балад Жуковського характерна поетика жахливого, атмосфера таємниці. У зв’язку із цим виникають постійні образи: місяць, ворони, сови, труни, савани, мерці
Тускло світиться місяць У сутінку туману…
«Світлана»
Будинок твій — труна; наречений — мрець
«Людмила»
Ворон каркає: сум!
«Світлана»
Дія балад часто розвертається з північ. Герої постійно перебувають у стані жаху й страху
Мир балад будується на антитезі: добро — зло
Ак, в «Світлані» добро здобуває перемогу над силами зла, всі жахи й кошмари виявляються лише сном. А героїня іншої балади, Людмила, карається за ремствування на долю. Тут необхідно відзначити, що в баладах Жуковського є присутнім деякий моралістичний елемент, але дидактизм не зменшує їх романтичний пафос
Важливим є мотив долі, що проходить через всю творчість, поета. Так, у баладах життя показане як постійне протиставлення долі, як двобій людини й обставин, ми бачимо неминучість відплати. Основою баладного сюжету є подолання перешкоди між реальним і потойбічним миром
Жуковський часто звертався до образів феодального Середньовіччя й античності, Вони дозволяли йому піднятися над навколишньою дійсністю й перенестися в мир фантастики, таким способом він біг від реальності, як і все романтики
Перекладаючи Балади, Жуковський зберігав багато рис оригіналу, але зосереджував свою увагу на найважливіших етапах сюжету. Так, у баладі «Людмила» Жуковський передає більший ступінь замисленості, підсилює моралістичний елемент, затверджує ідею смиренності перед долею. А в «Світлані» він ще далі, іде від оригіналу («Ленори» Бюргера), підсилюється національний колорит, що створюється деталями побуту, картинами російської природи. У баладі «Лісовий цар» перед нами з’являється інший, чим у Ґете, образ пануючи: «Він у темній короні, з густою бородою».
Характерною рисою перекладних Балад Жуковського є те, що вони русифіковані. Наприклад, «Людмила» — це переклад «Ленори» Бюргера, але дія перенесена в Московське царство XVI-XVII століть, а головною героїнею стала Людмила, російська дівчина. У баладі «Світлана» ми бачимо ще більше російських рис: опис гадання «у водохресний вечорок», прикмет і звичаїв, зустрічаються елементи фольклору («ворота тесові», «коні хортиці»). Пізніше (в 1831 р.) Жуковський знову звернеться до цієї балади й напише однойменну («Ленора»), але цього разу досить близьку коригиналу.
Отже, для баладної творчості Жуковського характерним є те, що більшість його добутків цього жанру є перекладними. Але він привносить у них національні російські особливості. У баладах Жуковського важливий не сюжет, а настрій, що викликають події
Пушкіна на певному етапі своєї творчості так само, як і Жуковський, був романтиком. Саме в цей період він пише баладу «Пісня про віщого Олега» (1822 р.). Матеріалом для добутку послужила подія, узяте із середньовічної історії, так само як і багато сюжетів Балад Жуковського. Подібний і головний мотив — мотив зумовленості долі. Але існують і важливі розходження між баладами Пушкіна й Жуковського. Насамперед, вірша Олександра Сергійовича написані на російський історичний сюжет, у той час як матеріалом Балад Жуковського є, як правило, європейське Середньовіччя. Важливу роль грає те, що в основі сюжету «Пісні про віщого Олега» лежить літописне оповідання, і Пушкін намагається бути історично достовірним. Для цього він уводить історичні реалії:
Твій щит на вратах Цареграда…
Поет показує стародавні звичаї й традиції, що надає пушкінській баладі вид дійсності. У порівнянні з історичними Баладами Жуковського «Пісня про віщого Олега» здається більше національної й більше народною
У зв’язку з темою неминучої долі виникають такі образи, як череп, кості, гробова змія:
З мертвої глави гробова змія, Сичачи, тим часом виповзала…
Отже, Балада Пушкіна історично достовірна, тобто можна сказати, що в порівнянні з баладами Жуковського вона найбільш наближена до реальності. Головним у цьому добутку є те, що людина не здатна змінити того, що йому визначене
Продовжуючи традиції Жуковського, Лермонтов Також звертається до Жанр балади («Повітряний корабель», «Рукавичка» і інші). Лермонтов рідко звертається до сюжетів Середньовіччя. Балада «Воздуш-
Ний корабель» присвячена Наполеонові. Головним мотивом є мотив самітності:
Але в кольорі надії й сили Згас його царствений син, И довго, його чекаючи, Коштує імператор один…
Так само як і в баладах Жуковського, ми бачимо містичний пейзаж: ніч, зірки, скелі — виникають романтичні образи, улюбленими обома поетами (могила, труна, мрець), ми виявляємося у фантастичному світі, далекому від реальності
Як і більшість Балад Жуковського, «Повітряний корабель» є перекладом (із Зейдлида).
Балади в основному написані на сюжети, узяті з минулого, і, щоб передати відповідний настрій, використовуються різні засоби. Цьому підпорядкований і мова балад. Поети використовують різні епітети й метафори, а в Баладах Жуковського і Пушкіна зустрічаються архаїзми, фольклорні, казкові елементи
Таким чином, більшість балад російської літератури початку XIX століття були перекладами балад західноєвропейських романтиків, але на російському ґрунту вони здобували ряд особливостей. Жанр балади відіграє важливу роль у розвитку російського романтизму й займає значне місце у творчості В. А. Жуковського, А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова