Жанр науково-фантастичного роману у творчості Толстого

В 1925 році Толстої знову звернувся до жанру науково-фантастичного роману й написав «Гіперболоїд інженера Гаріна». Прагнення промислових магнатів до світового панування й перемога революційних сил, досягнута в жорстокій боротьбі, показані в яркою й захоплюючою детективною формою. До цього добутку письменник вертався згодом неодноразово, від видання до видання поліпшуючи його. Навіть випадне порівняння «Аелити» і «Гіперболоїда» показує, як багато значили для письменника два роки життя в Радянському Союзі. І в тім і в іншому романі мова йде про повстання пригноблених проти фашистської диктатури. Але в «Аелите» це повстання зображене як стихійний вибух, що протікає фактично без керівництва, хоча в повсталих і є свій вождь — Гір (до речі, даний марсіанин дуже змахує на цілком земного лідера есеро-меншовицької користі). Допомогти повсталої організуватися не можуть ні вчений Лось, нн учасник громадянської війни Гусєв, сам являющийся скоріше лихим рубакою, чим свідомим бійцем революції.

В «Гіперболоїді» же повстання підготовлене й розвивається за строгим планом, розробленому керівництвом, на чолі якого коштує розумний і свідомий борець — більшовик Шельга. Зіткнення двох характерів, двох ідеологій — індивідуаліста й колективіста, фашиста й комуніста — становить ідейний стрижень гостросюжетної й міцно зробленої книги Спочатку може здатися, начебто «Гіперболоїд інженера Гаріна» — роман, що оповідає про те, як у боротьбі за винахід геніального інженера Гаріна зіштовхуються два табори.

Представником одного є американський мільярдер Роллинг, представником іншого — російський комуніст Шельга. Однак таке обмежене тлумачення сюжету й конфлікту книги примітивно й невірно по істоті Насамперед з’ясовується, що Гарін — зовсім не геніальний учений. «Пожиратель чужих ідей», — так характеризує його винахідник Манцев, розповідаючи про те, що нові ідеї — гіперболоїд, необмежений видобуток золота в Оливиновом поясі, проект глибокого буравлення, навіть вибір острова в Тихому океані (Гарін називає його Золотим островом), де легше всього пробити шахту крізь земну кору, — все це належить йому, Манцеву. «Весь Гарін вигаданий мною… Без мене з нього вийшов би просто дрібний шахрай». И все-таки Гарін розумний і талановитий, але талант його особливий. «Я організатор», — говорить він про себе, і це головне.

Він уміє домогтися багато чого, він може організувати справу, у його силах змусити людей виконувати те, що потрібно йому. Він по-своєму чарівний і, знаючи про це, пускає своя чарівність у хід тоді, коли йому це вигідно. У результаті той же Манцев заживо гниє в тайзі, щоб перевірити свою ідею про Оливиновом пояс і скласти для Гаріна проект шахти. Інженери Тиклинский, Пьянков-Питкевич, Ленуар працюють на Гаріна, винаходячи горючі матеріали для гіперболоїда, — і кожний з них гине, причому двох Гарін підставляє вбивцям замість себе, а третього вбиває сам. Зоя Монроз, коханка й секретарка мільярдера Роллинга, стає коханкою й помічницею Гаріна.

Роллинг під страхом смерті віддає Гаріну мільйони на здійснення його ідей. Навіть Шельгу Гарін неодноразово ставить у таке положення, що той фактично змушений надходити так, як потрібно Гаріну Навколо гіперболоїда розгортається боротьба, і роман обростає всіма деталями детективного оповідання: загадкові вбивства, дивні трупи, карний розшук, стрілянина, шпигуни, перевдягання, двійники Гаріна, паризька богема, шикарні жінки й бандити, піратське судно у відкритому морі… Все це тримає читача в безперестанній напрузі.

Однак роман далеко виходить за рамки звичайного детектива, оскільки головний інтерес для письменника представляла не собитийная сторона, а характери персонажів, особливо Гаріна Спочатку Гарін, що легко обводить навколо пальця своїх супротивників, представляється людиною розумним, упевненим у собі, сміливим, але не зовсім зрозумілим. Співробітникові карного розшуку Шельге ясно, що це — не пересічний злочинець, а винахідник таємничого апарата, що посилає теплові промені, для яких не існує перешкод і які можуть бути рівною мірою використані для будівництва шахт і для знищення людей. Але чому в Радянській Росії він працює над апаратом поодинці, таємно, а закордонні шпигуни намагаються вбити його й викрасти апарат?

І чому від цих агентів, що прибувають з-за кордону від Роллинга, він біжить за кордон, у Париж, де перебуває Рол-Линг? Характер Гаріна, його плани розкриваються перед читачем не відразу. У трьох найбільш важливих, «вузлових» розмовах — з Ленуаром, Шельгой, Роллингом — задуми його висвітлюються всі новим світлом, таємне сутність інженера-авантюриста усе більше проясняється «…

Єдина річ на світі, що я хочу всіма печінками, — говорить Гарін Ленуару, — це влада… Не яка-небудь королівська, імператорська, — дрібно, пішло, нудно. Ні, влада абсолютна… Щоб панувати — потрібно золото.

Щоб панувати, як я хочу, потрібно золота більше, ніж у всіх індустріальних, біржових і інших королів разом узятих…» У запаморочливо хитромудрій і смертельно небезпечній сутичці з Роллингом Гарін добуває першу сотню мільйонів доларів на здійснення своїх планів. А щоб Роллингу легше було «віддати» гроші, Гарін підриває конкуруючі з американським капіталом германські анілінові заводи, не зупиняючись перед убивством тисяч людей. Втім, тисячі життів — це дріб’язок, дрібниці в порівнянні з тим, що задумав Гарін. Внутрішній зміст його вчинків, його прагнення до влади, відкривається в другому «вузловому» розмові- із Шельгой: «Я опановую всією повнотою влади на землі. Жодна труба не задимить без мого наказу, жоден корабель не вийде з гавані, жоден молоток не стукне. Усе підпорядковано, — аж до права дихати, — центру.

У центрі — я. Мені належить усе… Потім я відбираю «першу тисячу», — скажемо, це буде що-небудь біля двох-трьох мільйонів пар. Це патриції. Вони віддаються вищим насолодам і творчості… Потім ми встановимо, скільки потрібно робітників рук для повного обслуговування культури.

Тут також зробимо відбір. Цих назвемо для ввічливості — трудовиками… Вони не збунтуються, ні, дорогий товариш. Можливість революцій буде винищена в корені. Кожному трудовикові після класифікації й перед видачею трудової книжки буде зроблена маленька операція. Зовсім непомітно, під ненавмисним наркозом… Невеликий прокол крізь черепну кістку.

Ну, просто закружилася голова, — опам’ятався, і він уже раб. І, нарешті, окрему групу ми ізолюємо де-небудь на прекрасному острові винятково для розмноження. Все інше прийде забрати через непотрібність.

От вам структура майбутнього людства по Петру Гаріну…» «Фашистський утопізм», — відповідає Шельга. Гарін боляче зачеплений цим визначенням, але заперечує лише проти другого слова: «Не утопія, — от у чому весь курйоз», — ас першим він фактично згодний і сам указує на зв’язок своєї теорії із практикою імперіалізму: «Роллинг і всі Роллинги на світі наосліп роблять те, що я розвиваю в закінчену й чітку програму». Перемігши одного мільярдера, Гарін вступає в конфлікт із іншими роллингами — імперіалістичною Америкою.

Він виграє військову сутичку — палить американський флот, посланий для знищення Золотого острова, — і, нарешті, розкриває всі карти в розмові з Роллингом, якого він нехтує, але який йому необхідний: «Я — організатор. Я перебудовую всіма вашими великоваговими, набитими найдурнішими забобонами, капіталістичну систему.

Зрозуміло? Якщо я не зроблю цього, комуністи вас з’їдять із маслечком і ще сплюнуть не без задоволення. Комунізм — це те єдине в житті, що я ненавиджу…» І самовдоволено порівнює себе із главою італійських фашистів: «Ну, що, брат, а Муссоліні який-небудь — щеня…» Гарін улаштовує «трохи гарячих денечков» західному миру. Його кораблі везуть в Америку бруски із золота — по двох з половиною долара за кілограм, починається золота лихоманка, загальна паніка «Чого він домагається?

Хоче бути диктатором? — міркують промислові й фінансові королі. — Будь ласка, якщо ти сама багата людина на світі. Зрештою нам і самим цей демократичний лад набрид гірше маргарину… У країні неподобство, розбій, безладдя, нісенітниця, — право, вуж краще нехай править країною диктатор, вождь із вовчою хваткою». Гарін — диктатор. І отут починається щось не передбачене їм раніше: він виявляється обплутаним по руках і ногам невидимими ланцюгами етикету, законом «пристойного поводження» того суспільства, суттю якого є принцип «людин людині — вовк», святенницькою мораллю старого миру.

Цим незримим путам доводиться «підкорятися й тримати вухо востро». Гарін підкорив капіталістичний мир — і Гарін переможений цим миром Душу авантюриста й організатора нудиться: «Жахнути мир, опанувати підземним океаном золота, домогтися влади світовий, — всі тільки потім, щоб потрапити в пастку філістерської скучнейшей життя… Видавай декрети, виламуйся під велику людину, будь пристойним у всіх відносинах… »