Мета: домогтися розуміння учнями ролі гумору в житті українців; виробляти вміння розрізняти жанри гумористичних творів, розповідати про особливість побудови байки, поповнити знання про Л. Глібова як українського байкаря, поета; проаналізувати байку «Жаба і Віл»; розвивати культуру зв’язного мовлення, вміння зіставляти описане в байці із сьогоднішнім реальним життям; грамотно висловлювати власні думки, судження, логічно й послідовно аргументувати свої міркування; виховувати почуття поваги до видатного українського байкаря Л. Глібова, його творчості; негативне ставлення до несправедливості, брехні, жадності; формувати активну життєву позицію.
Тип уроку: засвоєння нових знань. Обладнання: портрет Л. Глібова, бібліотечка його творів, учнівські малюнки до байки, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки). ХІД УРОКУ I.
Організаційний момент II. Актуалізація опорних знань Бесіда за питаннями: • Чому і над чим сміється людина? • Який буває сміх? (Доброзичливий і злий) • Хто такий Л.
Глібов? Що вам відомо про видатного українського байкаря, поета? • Які твори Л. Глібова ви вже знаєте? • Дайте визначення акровіршу як літературного жанру.
• Які байкарі світової літератури вам відомі? (Езоп, І.
Крилов, Жан де Лафонтен) III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності IV. Основний зміст уроку Глібов — творець правдивих перлин української літератури. І. Франко Гумор і поезія є золотими воротами до всього чесного, благородного, прекрасного.
А. Шопенгауер Можна й жартувати, аби діло знати. Народне прислів’я 1. Роль гумору в житті українців «Треба любити людину Більше, ніж самого себе. Тільки тоді ти маєш право сміятися.
І тоді людина разом з тобою буде сміятися… із себе, із своїх якихось хиб, недоліків», — так зазначав у своєму щоденнику Остап Вишня. І дійсно, сміятися треба вміти так, щоб не образити, не поранити людську душу, навіть говорячи про найнеприваблиші речі. Творча натура будь-якого гумориста: пильно підмічати в житті всі негаразди, вади, болі, пропускати їх крізь своє серце, а потім шукати дотепне, влучне слово, щоб дошкульно висміяти чи доброзичливо покепкувати над ними. Завдання це нелегке: як же треба любити людину, щоб, глузуючи з неї, дбати про її і всієї нації моральне здоров’я! Із сумною іронічною посмішкою розкривають гумористи і менталітет українця, його негативні національні риси. Але творче кредо письменника-гумориста — писати щось веселе; тому найвищий гонорар для гумориста — веселий блиск в очах народу.
2. Жанрова різноманітність гумористичних творів: анекдоти, байки, усмішки, гуморески, співомовки, фейлетони та інші • Анекдот (від гр. aneсdotos — неопублікований) — жанр фольклору — коротка жартівлива розповідь про якийсь цікавий життєвий випадок з несподіваним і дотепним закінченням. • Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків.
• Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею. • Гумореска — невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю. • Співомовка — короткий віршований ліро-епічний твір, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві. • Фейлетон — художньо-публіцистичний жанр літератури, в основі якого лежать реальні факти, зображені в сатиричному або гумористичному плані. 3. теорія літератури Визначення понять «алегорія», «мораль»; особливості байки як літературного жанру.
Алегорія (гр. аІІеgогіа — іномовлення) — вид МетаФори: іномовне зображення предМета чи явищ через інші, подібні до них, з метою наочно показати їх суттєві риси. Використовується, як правило, у загадках, байках і відзначається загальновпізнавальним характером. Наприклад, у байках через характери дійових осіб — тварин і звірів — зображено риси людей, їх вдача; назви дійових осіб у таких випадках пишуться з великої літери: Вовк і Ягня, Лисичка й журавель. Мораль — повчальна частина байки. Особливості байки: А) розповідь про подію; Б) невелика кількість дійових осіб; В) алегорична спрямованість; Г) повчальна значимість (мораль); Д) складається з двох частин: розповідної та повчальної. 4. Життя і творчість Л. Глібова (матеріал для вчителя) ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ ГЛІБОВ (1827—1893) Давно колись мимо стародавнього Седнева, що неподалік від Чернігова, проїжджав один чоловік. Зупинився і довго милувався чудовим краєвидом, що відкрився його очам. Забрався на зелену гору — і перед ним постала широка долина, посеред якої срібною стрічкою протягнулася річечка Снов. Сумно посхиляли свої віти замріяні верби. Підперши рукою щоку, чоловік стояв у задумі і вдивлявся, як плине ріка. Отак і спливають літа, минає молодість… Чоловік поглядом обіймав цей мальовничий куточок, а уста шепотіли слова вірша. Так народилася поезія «журба», яка зачарувала композитора М. Лисенка. Він написав до неї музику — і пішла пісня в народ. Давно нема того чоловіка, та залишилася його безсмертна пісня, яку співають усі, хоч не завжди знають, що творцем її був Леонід Іванович Глібов. Народився Л. Глібов у селі Веселий Поділ на Полтавщині. Батько його, Іван Назарович, працював управителем маєтку поміщиків Родзянків. Вони поважали його за ретельну службу, за розум, завжди з ним радились у всіх господарських справах. Мати, Орина Гаврилівна, виховувалась у родині пана Трощинського, в якого домашнім театром керував батько Миколи Гоголя. Орина Гаврилівна була освіченою і культурною жінкою, отож вона стала і першою вчителькою Глібова. У цих поміщиків у свій час зупинялися Шевченко, Пушкін і залишили про них свідчення як про жорстоких і свавільних людей. Після поділу майна між батьками Родзянків батько Глібова разом із своїм паном переїжджає до села Горби, де й минуло дитинство хлопчика. У дитинстві Льолик, як усі його звали, був веселим і жвавим. Йому подобалося все красиве, але найбільше він любив доглядати за квітами. Його й прозвали «королем квітів». Знайомі й родичі, вітаючись з ним казали: «Здоров був Льолику, квітчастий королику». Але поруч з красивим він бачив і сумні картини, особливо на панському дворі, де хлопчик був свідком жорстокого катування селян. Серед дворових кріпаків він мав багато друзів. Іноді хлопчик не витримував знущань і сам ходив до пана просити за селян. Коли Льолик слухав казки баби Одарки, йому настільки виразно вимальовувались риси вдачі і звички тих лисиць, вовків, левів та інших звірів, що навіть здавалося, ніби тварини насправді думають і говорять, що серед них теж є добрі і злі, бідні й багаті. Оселю Івана Назаровича ніколи не минали колядники й щедрівники, і Леонід любив слухати ці пісні. Коли настав час здобувати освіту в гімназії, тринадцятирічний хлопець так засумував за рідною домівкою, що всю тугу вилив у своєму першому вірші «Сон». Друзям-гімназистам цей вірш сподобався, схвалив його й учитель і ще більше заохотив юного поета до літературної творчості. Та через хворобу Леонідові довелося повернутися додому. Тепер він багато читає, сидячи під улюбленим явором. Розвиткові літературних смаків Глібова сприяло й те, що він мав доступ до багатої бібліотеки пана Родзянка, часто бував у нього на обговоренні літературних новинок. Л. Глібов любив дітей. Він якийсь час працював учителем історії і географії. Про нього залишилися спогади як про хорошого вчителя, котрий не бив учнів, як було заведено, не примушував зубрити уроки, ставився до дітей з повагою. Свої твори для них він підписував псевдонімом «Дідусь Кенир». Розказують, що колись його батько купив дуже співучу пташку, через що сусіди прозвали Івана Назаровича «Кенир». Діти щоразу з нетерпінням чекали журнал «Дзвінок», аби прочитати нову баєчку Дідуся Кенира. Хвороба серця й астма підірвали здоров’я Леоніда Івановича. Втративши зір, він продовжував писати під лінійку з лупою. Залишив Глібов великий доробок: байки, пісенно-ліричні твори, вірші-загадки з відгадками, акровірші, які дуже подобаються дітям. Помер письменник у Чернігові, де прожив основну частину свого творчого житт