Жіночі образи в романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти» Добутку И. С. Тургенєва — одні із самих ліричних і поетичних добутків у російській літературі. Особливе зачарування їм надають жіночі образи. «Тургеневская жінка» — це якийсь особливий вимір, якийсь ідеал, що втілює в собі красу як зовнішню, так і внутрішню. «Тургеневским жінкам» властиві й поетичність, і цілісність натури, і неймовірна сила духу. Такі Олена («Напередодні»), Наталя («Рудин»), Ліза («Дворянське гніздо»). У романі «Батьки й діти» представлена ціла галерея жіночих образів — від простої селянки Фенечки до великосвітської дами Ганни Сергіївни Одинцовій Мені хочеться почати свій твір саме з оповідання про Фенечке, тому що із всіх героїнь роману вона мені миліше всіх. Перша ж поява Фенечки залишає в душі відчуття чогось м’якого, теплого й дуже природного: «Це була молода жінка років двадцяти трьох, вся біленькими й м’яка, з темними волоссями й очами, із червоними, детски пухлявими губками й ніжними ручками. На ній було охайне ситцеве плаття; блакитна нова косинка легко лежала на її круглих плечах».
Треба відзначити, що Фенечка з’явилася перед Аркадієм і Базаровим не в перший день їхнього приїзду. У той день вона позначилася хворий, хоча, звичайно, була здорова. Причина ж дуже проста: вона страшно соромилася. Подвійність її положення очевидна: селянка, який пан дозволив жити в будинку, і сам же цього соромився.
Микола Петрович зробив учинок, здавалося б, шляхетний. Він оселив у себе жінку, що народила від нього дитини, тобто як би визнав певні її права й не приховував, що Митя — його син. Але вів він себе при цьому так, що Фенечка не могла почувати себе вільно й справлялася зі своїм положенням тільки завдяки природній природності й достоїнству. От як Микола Петрович говорить про неї Аркадію: «Не називай її, будь ласка, голосно… Ну так… вона тепер живе в мене. Я помістив її в будинку… там були дві невеликі комнатки. Втім, це все можна перемінити».
Про маленького сина він і зовсім не сказав — до того йому було ніяково. Але от Фенечка з’явилася перед гістьми: «Вона опустила очі й зупинилася в стола, злегка опираючись на самі кінчики пальців. Здавалося, їй і совісно було, що вона прийшла, і в той же час вона начебто почувала, що мала право прийти». Мені здається, що Тургенєв співчуває Фенечке й любується нею. Він начебто хоче захистити її й показати, що вона у своєму материнстві не тільки прекрасна, але ще й вище всяких толков і забобонів: «И в самій справі, є чи на світі що-небудь пленительнее молодий гарної матері зі здоровою дитиною на руках?» Базарів, живучи в Кірсанових, із задоволенням спілкувався тільки з Фенечкой: «Навіть особа його змінювалося, коли він з нею розмовляв: воно приймало вираження ясне, майже добре, і до звичайної його недбалості домішувалася якась жартівлива уважність». Я думаю, справа отут не тільки в красі Фенечки, а саме в її природності, відсутності якого б те не було манірності й спроб будувати із себе бариню. Образ Фенечки подібний до ніжної квітки, що має, однак, надзвичайно міцних корінь.
Мені здається, що із всіх героїнь роману вона найбільш близька до «тургеневским жінок». Прямою протилежністю Фенечки є Євдоксія, а точніше Авдотья, Никитична Кукшина. Образ досить прохідної й, скоріше, карикатурний, але не випадковий. Імовірно, у середині XIX століття емансиповані жінки з’являлися всі частіше, і це явище не просто дратувало Тургенєва, але викликало в нього пекучу ненависть. Підтвердженням тому є опис побуту Кукшиной («Паперу, листи, товсті номери російських журналів, здебільшого нерозрізані, валялися по запилений столах; скрізь біліли розкидані недокурки цигарок»), а також її зовнішності й манер («У маленькій і непоказній фігурці емансипованої жінки не було нічого потворного; але вираження її особи неприємно діяло на глядача. Мимоволі хотілося запитати в їй: «Що ти, голодна?
Або нудьгуєш? Або боїшся? Чого ти пружишься?»»). І щоб підкреслити повну її протилежність Фенечке, я приведу наступну цитату: «…що б вона не робила, вам постійно здавалося, що саме це-те вона й не хотіла зробити; усе в їй виходило, як діти говорять — навмисно, тобто не просто, не природно»). Реакція Базарова на Кукшину теж була зовсім інший, ніж на Фенечку: побачивши її, ой поморщився. Нісенітниця, що несла Кукшина, цілком відповідала її зовнішньому вигляду й манерам. Мабуть, зустріч Базарова з Кукшиной знаменна лише тим, що в їхній розмові вперше пролунало ім’я Ганни Сергіївни Одинцовій — жінки, що згодом увергнула Базарова в безодню страстей і роздирань Вони зустрілися з Базаровим на балі в губернатора, і Одинцова відразу зробила на нього незабутнє враження: «Це що за фігура? — проговорив він.
— На інших бабів не схожа». Треба сказати, що у вустах Базарова (тобто цієї людини, яким він був на момент їхньої зустрічі) це вища похвала. Кожний штрих у портреті Одинцової вказує на те, що це дама з вищого суспільства: «достоїнству постави», спокійний погляд, ледве помітна посмішка: » Какою-Те ласкавою й м’якою силою віяло від її особи». Спокійними були не тільки її рухи й погляд. Коли Базарів з Аркадієм приїхали до неї в садибу, вони побачили, наскільки розміряної й одноманітної було все її життя. Усе тут виявилося «поставлене на рейки».
Комфорт і безтурботність становили основу існування Одинцовій. Вона досить перенесла в житті («тертий калач») і тепер начебто хотіла тільки відпочивати від свого минулого. Не раз у розмові з Базаровим вона називала себе старої. Коли я читала роман, то спочатку думала, що вона в такий спосіб кокетує — адже їй усього 28 років! Але потім я зрозуміла: у цієї молодої жінки душу баби.
Інакше як пояснити її прагнення всіма силами заглушити в собі виниклу закоханість, тільки щоб вона не перешкодила розміряному способу життя. В Одинцової сильний характер, і вона навіть у чомусь придушила свою молодшу сестру Катю. Котячи — славна дівчина, і, хоча в перший момент вона сприймається як бліда тінь Одинцової, у неї все-таки теж є характер. Поступово розкривається її індивідуальність, і стає ясно, що в сполучнику з Аркадієм вона буде головної Мені важко однозначно відповістити на запитання: як Тургенєв ставиться до Одинцової? Може бути, мені заважає моє особисте сприйняття — Одинцова мені не дуже симпатична.
Але одне очевидно: Тургенєв ніде не допускає іронії відносно цієї героїні. Він уважає її досить розумною жінкою («Баба з мозком», — за словами Базарова), але я не думаю, що він сильно нею зачарований «Тургеневские жінки» — сильні жінки. Мабуть, вони набагато сильніше духом навколишніх їхніх чоловіків. Може бути, заслуга Одинцової полягає в тім, що вона, сама того не бажаючи, допомогла Базарову скинути маску, що так заважала йому, і сприяла становленню особистості цієї неабиякої людини. Хто ж із цих жінок виявляється миліше й ближче серцю письменника? Звичайно, Фенечка. Саме її Тургенєв обдарив щастям любові й материнства. А емансиповані жінки, у їхніх гірших проявах, йому глибоко несимпатичні.
Одинцова відштовхує своєю холодністю й егоїзмом. Тургеневский же ідеал жінки полягає в умінні любити й жертвувати собою заради улюбленого.