Твір по літературі: Жіночі образи в романі Л. Толстого «Війна й мир». Жіноча тема займає важливе місце в романі-епопеї Л. Н. Толстого «Війна й мир», адже в жінки є своє особливе призначення, дане самою природою: вона насамперед мати, дружина. Для Толстого це безперечно. Мир сім’ї — це основа людського суспільства, і господарка в ньому — жінка Образи жінок у романі розкриваються й оцінюються автором за допомогою улюбленого прийому — протиставлення внутрішнього й зовнішнього Автор говорить про некрасивість князівни Марьи, але зупиняє наша увага на «більші, глибокі й променистих (начебто промені теплого світла іноді снопами виходили з них)» очах героїні. Ока, як відомо, — дзеркало душі, тому, говорячи про погляд, Толстой характеризує внутрішній мир героїні, схований від поверхневого спостерігача (наприклад, мадемуазель Бурьен). Полюбивши Миколи Ростова, князівна в мінуту зустрічі з ним перетворює так, що француженка-компаньйонка майже не довідається її: у Марье з’являється жіночність, грація й достоїнство. «У перший раз вся та чиста духовна робота, которою вона жила дотепер, виступила назовні» і зробила особу героїні прекрасним Ніякою особою привабливості в зовнішньому вигляді ми не зауважуємо й у Наташи Ростовой. Вічно в русі, що озивається бурхливо на все происходящее навколо Наташа може «розпустити свій великий рот, зробившись зовсім дурною», «заревіти, як дитина», від того, що плаче Соня; вона може постаріти й невпізнанно змінитися від горя після смерті Андрія. Саме така життєва мінливість у Наташе й симпатична Толстому тому, що її вигляд — відбиття найбагатшого миру її почуттів На відміну від улюблених героїнь Толстого, Наташи Ростовой і князівни Марьи, елен — втілення зовнішньої краси й одночасно дивної нерухомості, немов скам’янілості.
Товстої постійно підкреслює її одноманітну, застиглу посмішку й античну красу тіла. Вона нагадує прекрасну, але бездушну статую. Недарма автор зовсім не говорить про її очі, які, навпроти, в улюблених Толстим героїнь завжди залучають нашу увагу. елен гарна зовні, але є уособленням аморальності й порочності.
Для великосвітської красуні шлюб — шлях до збагачення. Вона змінює чоловікові постійно, тварина початок переважає в її натурі. Пьера вражає її внутрішня брутальність. елен бездітна. «Я не така дурка, щоб мати дітей», — вимовляє вона блюзнірські слова. Не будучи розведеної, вона вирішує проблему, за кого їй вийти заміж, не в змозі вибрати одного із двох її шанувальників. Загадкова смерть елен пов’язана з тим, що вона заплуталася у власних інтригах. Така ця героїня, таке її відношення до таїнства шлюбу, до обов’язків жінки.
Але ж для Толстого це найважливіше Князівна Марья й Наташа стають прекрасними дружинами. Не все доступно Наташе в інтелектуальному житті Пьера, але душею вона розуміє його вчинки й допомагає чоловікові у всім. Марья зачаровує Миколи духовним багатством, що не дано його неоложной натурі. Під впливом дружини зм’якшується його неприборкана вдача, уперше він усвідомлює свою брутальність стосовно мужиків. Марья Болконская не розуміє господарських турбот Миколи, навіть ревнує до них чоловіка. Але гармонія сімейного життя й полягає в тім, що чоловік і дружина як би доповнюють і збагачують один одного, становлять одне ціле. Тимчасове нерозуміння, легкі конфлікти дозволяються тут примиренням Марья й Наташа — прекрасні матері, але Наташа більше клопоче про здоров’я дітей (Толстой показує, як вона займається молодшим сином), Марья ж дивно проникає в характер дитини, піклується про духовне й моральне виховання. Ми бачимо, що героїні схожі в головних, самих коштовні для автора якостях, — їм дана здатність тонко почувати настрій близьких людей, розділити чуже горе, вони самовіддано люблять свою сім’ю Дуже важлива якість Наташи й Марьи — природність, безискусственность.
Вони не здатні відігравати роль, не залежать від стороннього погляду, можуть порушити етикет. Так, на своєму першому балі Наташа виділяється саме безпосередністю, щирістю в прояві почуттів. Князівна Марья у вирішальний момент її відносин з Миколою Ростовим забуває, що хотіла триматися отчужденно-вежливо. Вона сидить, гірко задумавшись, потім плаче, і Микола, співчуваючи їй, виходить за рамки світської розмови. Як завжди в Толстого, остаточно все вирішує погляд, що виражає почуття вільніше, ніж слова: «і далек, неможливе раптом стало близьким, можливим і неминучим». Створюючи систему жіночих образів, письменник вишиковує свій ідеал жінки. По-моєму, цей ідеал можна звести до формули: природність, чуйність, любов