Жіночі образи в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» Одним з надзвичайних явищ у російській літературі став роман Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу», що вийшов в 1840 році в Петербурзі. Це перший психологічний роман у Росії. Автор хоче розкрити «історію душі людини», для цього він розповідає не тільки про вчинки героя, але й причинах, приведших до них. Лермонтов приділяє увагу не тільки головному героєві Печорину — Беле, ундині, князівні Мери, Вірі Повість про Беле автор навмисно ставить на початку роману, щоб розкрити характер Печорина спочатку із чужих слів, а тільки потім з його власних. Після дуелі його перекладають на «лінію» у міцність. Там герой знайомиться з Белой на весіллі її сестри.
Придя на цю церемонію, Григорій Олександрович був розчарований у місцевих дівчинах: «Я мав набагато кращу думку про черкесок». Однак Бела зробила зовсім інше враження. Вона була дуже гарна: високого, струнка, ока чорні. Я думаю, вона любила Григорія з найпершого погляду. Бела вихована інакше? Вона не могла розповісти про свої почуття.
Вона горда й неприступна. Викравши Белу, головний герой довго домагався її розташування. Подарунки майже не діяли. Здавалося б, усе в її руках: їй досить було посміхнутися в момент, коли Печорин намагався з нею поговорити. Але ні, вона відмикалася до останнього. Мовчала, сиділа в куті, закутавшись у покривало. Можливо, вона просто його боялася, а може, не знала, як поводитися або образилася за те, що він викрал її без її волі. А може, і всі разом. В очах Бели виражалися недовірливість і бажання переконатися в словах Григорія про вірну й віддану любов.
І все-таки в цій «битві за любов» переміг чоловік, хоча досить нечесним шляхом; «Бела! Знаєш, як я тебе люблю! Я зважився тебе відвезти, думаючи, що ти, коли довідаєшся мене, полюбиш; я помилився: прощай!.. ти вільна. Я винуватий перед тобою й повинен покарати себе; прощай… Либонь недовго буду ганятися за кулею або ударом шашки: тоді згадай мене й прости». Природно, таких слів ніжне тендітне жіноче серце дівчини не витримало.
Бела відмінно співала й танцювала лезгинку. Вона дуже любила Печорина, і їй було боляче усвідомлювати, що кохана людина до неї байдужіє. Печорин назвав її дикункою, вона мала нещастя стати нудної для нього. Бела переживала цей період дуже важко. «Бувало, крім «так» і «ні» нічого від її не доможешся». Бела вмерла жахливою смертю. Самий розбійницький удар одержала вона — удар у спину! Я думаю, дівчина не заслужила такої смерті.
Вона була для Печорина улюбленої завжди. Бела сподобалася мені своєю природністю, невимушеністю, простосердістю, що так рідко можна зустріти в росіян панянках Образ ундини присутня в главі «Тамань». Ундина — дівчина-контрабандистка, що привела героя до порога смерті. Уперше він побачив її здалеку, у білому одіянні, що дуже його заінтригувало… Другий раз уже поблизу довелось йому зустріти цю дівчину й навіть поспілкуватися. У неї був свіжий, ніжний голосок. Одягнена в легке смугасте плаття. Найбільше героя залучив його правильний ніс. «…Особливо ніс багато значить.
Правильний ніс у Росії рідше маленької ніжки,» — говорить він. На перший погляд вона здавалася дивною: стрибання по дахах, суперечка з бабусею. Ця дівчина, по-моєму, лукава або просто мінлива, як море, що цілком властиво її професії. Веселі пісні, смутні, тривога про Янко, пререкательства з бабою й розпачливою спробою вбити Печорина (що робила вона вміло, швидко й спритно), їй не важлива доля сліпого хлопчика, кинутого ними. Ундина досить загадкова. Вона відповідала загадками, питанням на питання Я вважаю, у неї немає ніяких життєвих цілей. Вона вільна, як вітер і море, і не замислюється обудущем. Князівна Мери — дівчина, що складалася в «водяному» суспільстві. Молода, струнка, одягнена зі смаком, нічого зайвого.
Вона досить недосвідчена, у силу свого віку, і добра. Навколо її завжди багато людей і, переманивши до себе більшу частину їх, Григорій ущемив її самолюбство, злить її. Інформацію про нього Мери слухає із цікавістю. Вона ненавидить його за витівки з килимом, суспільством. Тільки після геройського вчинку Григорія на балі вона перемінила до нього відношення.
Незабаром князівна полюбила цієї безжалісної людини, можливо, у перший раз. Може бути, через недосвідченість перша зізнається йому в любові й… такий міцний удар по ранимій душі дівчини! Але вона гідно перенесла цей удар, незважаючи на хворобу.
Залишається тільки жалувати її й захоплюватися нею Історія про Віру тісно сплетена з історією про князівну. Адже бачитися Віра й Григорій могли тільки в будинку княгині. Віра теж заслуговує поваги й співчуття з боку читача, адже так нелегко перебувати поруч із коханою людиною й бачити, як він доглядає за іншою жінкою. Печорин приносив Вірі тільки сум і борошна В останньому прощальному листі-сповіді Віра вилила всю душу Григорію. Вона запевняє його в тім, що більше нікого любити не буде й повідомляє про свій від’їзд із надією більше не зустріти його. Довідавшись про цьому, Печорин з горя загнав свого коня до смерті й розплакався, але наступного дня на його особі не було ні найменшої часточки жалю Відношення автора до свого героя відбито в назві роману. Що стосується жіночих образів… Думаю, жоден роман, повість і т.
д. не повинен залишитися без жіночого образа, хоча б одного, адже жінки тільки прикрашають життя чоловіків і мир у цілому. Розкриваючи глибини душі людської, автор не може не згадати про такій прикрасі, як жінка.