Твір по літературі: Життєвий шлях ганни карениной в однойменному романі Л. Н. Толстого Роман Толстого «Ганна Каренина» зробив на мене велике враження. Я також прочитав критику цього роману й історію його написання й тепер можу поділитися своїми враженнями Роман «Ганна Каренина» створювався в період з тисяча вісімсот сімдесят третього по тисяча вісімсот сімдесят сьомий роки. Із часом задум перетерплював більші зміни. Мінявся план роману, розширювалися й ускладнювалися його сюжет і композиції, мінялися герої і їхні імена. Але при всіх змінах, внесених Толстим в образ Ганни Карениной, і в остаточному тексті Ганна Каренина залишається, по термінології Толстого, одночасно й «потерявшей себе», і «невинуватою» жінкою.
Вона відступила від своїх священних обов’язків матері й дружини, але в неї іншого виходу не було. Поводження своєї героїні Толстой виправдує, але в той же час трагічна доля її виявляється неминучою Мир добра й краси в «Ганні Карениной» набагато більш тісно переплітається з миром зла, ніж в «Війні й світі». Ганна з’являється в романі «шукаючої й дающей щастя». Але на її шляху на щастя встають активні сили зла, під впливом яких, в остаточному підсумку, вона й гине. Доля Ганни тому повно глибокого драматизму. Напруженим драматизмом проникнуть і весь роман. Почуття матері й люблячої жінки, випробовувані Ганною, Толстой показує як рівноцінні. Її любов і материнське почуття — два великих почуття — залишаються для неї несполученими. Із Вронским у неї зв’язане подання про себе як про люблячу жінку, з Карениним — як про бездоганну матір їхнього сина, як про ніколи вірну дружину.
Ганна хоче одночасно бути й тої й інший. У напівнепритомному стані вона говорить, звертаючись до Каренину: «Я все та ж… Але в мені є інша, я її боюся — вона полюбила того, і я хотіла зненавидіти тебе й не могла забути про ту, котра була колись. Та не я. Тепер я теперішня, я вся». Але Ганні ще не призначено було вмерти.
Вона не встигла ще випробувати всіх страждань, що випали на її частку, не встигла вона також испробовать і всіх доріг на щастя, до якого так рвалася її життєлюбна натура. Знову зробитися вірною дружиною Каренина вона не могла. Навіть на порозі смерті вона розуміла, що це було неможливо. Положення «неправди й обману» вона також не здатна була більше переносити Стежачи за долею Ганни, ми з гіркотою зауважуємо, як валять одна за іншої її мрії. Звалилася її мрія виїхати із Вронским за кордон і там забути про все: не знайшла свого щастя Ганна й за кордоном. Дійсність, від якої вона хотіла піти, наздогнала її й там. Вронский нудьгував від неробства й тяготився, а це не могло не обтяжувати Ганну. Але саме головне, що на батьківщині залишився син, у розлуці з яким вона ніяк не могла бути щасливої.
У Росії її очікували мучення ще більш тяжкі, чим ті, які вона переживала раніше. Той час, коли вона могла мріяти про майбутнє й тим самим у якімсь ступені примирити себе із сьогоденням, пройшло. Дійсність тепер з’являлася перед нею у всьому своєму страшному вигляді Втративши для себе сина, Ганна залишилася тільки із Вронским. Отже, прихильність її до життя наполовину зменшилася, тому що син і Вронский були для неї однаково дороги. Тут розгадка того, чому вона тепер стала так дорожити любов’ю Вронского. Для неї це було саме життя Але Вронский з егоїстичною природою не міг зрозуміти Ганну. Ганна була з ним і тому мало цікавила його. Між Ганною й Вронским тепер все частіше й частіше виникали непорозуміння. Причому формально Вронский, як раніше й Каренин, був прав, а Ганна не права.
Однак суть справи полягала в тім, що вчинками Каренина, а потім і Вронского керувало «розсудливість», як розуміли його люди їхнього кола; учинками ж Ганни керувало її велике людське почуття, що ніяк не могло погодитися з «розсудливістю». У свій час Каренин був наляканий тим, що в «світлі» уже помітили відносини його дружини із Вронским і що це загрожує скандалом. Так «нерозсудливо» поводилася Ганна! Тепер суспільного скандалу боїться Вронский і причину цього скандалу бачить усе в тім же «нерозсудливості» Ганни У маєток Вронского розігрується, по суті, заключний акт трагічної долі Ганни Карениной. Ганна, людина сильн і життєлюбний, здавалася многим і навіть хотіла самої собі здаватися цілком щасливою. У дійсності вона була глибоко нещасна. Остання зустріч Долли й Ганни як би підбиває підсумок життя тої й іншої. Долю Долли й долю Ганни Толстой малює як два протилежних варіанти долі російської жінки.
Одна упокорилася й тому нещасливо, інша, навпроти, насмілилася відстоювати своє щастя й теж нещасливе. В образі Долли Толстой поетизує материнське почуття. Її життя — подвиг в ім’я дітей, і в цьому змісті своєрідний докір Ганні За кілька мінут до смерті Ганна думає: «Усе неправда, усе неправда, усе обман, все зло!..» Тому їй і хочеться «згасити свічу», тобто вмерти. Такий кінець роману легко можна було передбачати Роман «Ганна Каренина» — приклад широти й глибини висвітлення й розкриття Толстим долі своєї героїні, приклад того, як тонко він може зрадити її психологію