Твір по літературі: Зміст назви драми А. Островського «Гроза» Після виходу із друку й постановки драми Островського «Гроза» сучасники побачили в ній заклик до відновлення життя, до волі, адже написана вона була в 1860 році, коли всі чекали скасування в країні кріпосного права У центрі п’єси — суспільно-політичний конфлікт: конфлікт хазяїв життя, представників «темного царства», з них жертвами На тлі прекрасного пейзажу рисується нестерпне життя простого люду. Але от картина природи починає поступово мінятися: небо заволікають хмари, чутні удари грому. Наближається гроза, але тільки чи в природі відбувається це явище? Немає. Так що ж все-таки мав на увазі автор під грозою? У цій назві ховається глибокий зміст. Уперше це слово мигнуло в сцені прощання з Тихоном. Він говорить: «…Тижня дві ніякі грози треба мною не буде». Тихонові хочеться хоча б ненадовго позбутися від почуття страху й залежності.
Під грозою в добутку мається на увазі страх і звільнення від нього. Це страх, що наганяється самодурами, — страх відплати за гріхи. » Гроза-Те нам на кару посилає», — повчає Дикої Кулигина. Влада цього страху поширюється на багатьох героїв драми й не проходить навіть мимо Катерини. Катерина релігійна й уважає гріхом те, що вона полюбила Бориса.
«Я й не знала, що ти так грози боїшся», — говорить їй Варвара. «Як, дівчина, не боятися! — відповідає Катерина. — Усякий повинен боятися. Не те страшно, що вб’є тебе, а те, що смерть раптом застане, яка ти є, з усіма твоїми гріхами…» Один лише механік-самоучка Кулигин не боявся грози, бачив у ній видовище величне й гарне, але зовсім не небезпечне для людини, що легко може вгамувати її руйнівну силу за допомогою найпростішого тичини-громовідводу. Звертаючись до юрби, обійнятої марновірним жахом, Кулигин говорить: «Ну чого ви боїтеся, скажіть на милість. Кожна тепер травичка, кожна квітка радується, а ми ховаємося, боїмося, точно напасти який!..
У вас усе гроза!.. Із усього-те ви собі пугал наробили. ех, народ. Я от не боюся». Якщо в природі гроза вже почалася, то в житті по подальших подіях видно її наближення.
Підточує «темне царство» розум, здоровий глузд Кулигина; висловлює свій протест Катерина: хоча й несвідомі її дії, але вона не хоче примиритися з болісними умовами життя й сама вирішує свою долю: вона кидається у Волгу. У всім цьому полягає головне значення реалістичного символу, символу грози. Проте, він неоднозначний. У любові Катерини до Бориса є щось стихійне, природне, як і в грозі. Однак, на відміну від грози, любов приносить радість; втім, у Катерини це не так, хоча б тому, що вона замужня жінка. Але Катерина не боїться цієї любові, як не боїться грози Кулигин. Вона говорить Борисові: «…Коли я для тебе гріха не побоялася, чи побоюся я людського суду?» Гроза схована в самому характері героїні, вона сама говорить, що ще в дитинстві, кимсь скривджена, утекла з будинку й спливла одна в човні по Волзі П’єса була сприйнята сучасниками як гостре викриття існуючих у країні порядків.
Добролюбов так говорив про драму Островського: «…»Гроза» є, без сумніву, самий рішучий твір Островського… В «Грозі» є щось освіжаюче й підбадьорливе. Це «щось» і є, на нашу думку, тло п’єси, зазначений нами й близьким кінцем виявляє, що хиткість і, самодурства…
» У це вірив і сам драматург, і його сучасники