Зміст назви роману Л. Н. Толстого «Війна й мир»

Твір по літературі: Зміст назви роману Л. Н. Толстого Війна й мир Роман «Війна й мир» був задуманий як роман про декабриста, що вернувся з посилання, що пересмотрели свої погляди, що засудив минуле й стало проповідника морального самовдосконалення. На створення роману-епопеї вплинули події того часу ( 60-е рр. XIX в.) — невдача Росії в Кримській війні, скасування кріпосного права й неї наслідку Тематику добутку утворять три кола питань: проблеми народу, дворянській громадськості й особистому життю людини, обумовленої етичними нормами Головним художнім прийомом, яким користується письменник, є антитеза. Цей прийом є стрижнем усього роману: протипоставлені в романі й дві війни ( 1805-1807 гг. і 1812 гола), і два бої (Аустерлиц і Бородіно), і воєначальники (Кутузов і Наполеон), і міста (Петербург і Москва), і діючі особи.

Але насправді це протиставлення починається вже із самої назви роману: «Війна й мир». Ця назва відбиває глибокий філософський зміст. Справа в тому, що в слові «мир» до революції було інше літерне позначення звуку [і] — I — десятеричне, і слово писалося «мiръ». Таке написання слова говорило про те, що воно багатозначно. Дійсно, слово «мир» у заголовку не є простим позначенням поняття спокою, стану, протилежного війні. У романі це слово несе масу значень, висвітлює важливі сторони народного життя, погляди, ідеали, побут і вдачі різних шарів суспільства Епічний початок у романі «Війна й мир» невидимими нитками зв’язує в єдине картини війни й миру. Точно так само, як «війна означає не одні воєнних дії ворогуючих армій, але й войовничу ворожість людей, у мирному житті, розділеної соціальними й моральними бар’єрами, поняття «мир» фігурує й розкривається в епопеї у своїх різноманітних значеннях. Мир — це життя народу, що не перебуває в стані війни.

Мир — це селянський схід, що затіяв бунт у Богучарове. Мир — це буденні інтереси, які, на відміну від лайливого життя, так заважають Миколі Ростову бути «прекрасною людиною» і так досаждають йому, коли він приїжджає у відпустку й нічого не розуміє в цьому «дурному світі». Мир — це найближче оточення людини, що завжди поруч із ним, де б він не перебував: на війні або в мирному житті. Але Мир — це й все світло, всесвіт. Про нього говорить Пьер, доводячи князеві Андрію існування «царства правди». Мир — це братерство людей незалежно від національних і класових розходжень, заздоровницю якому проголошує Н.

Ростова при зустрічі з австрійцями. Мир — це життя. Мир — це й світогляд, коло ідей героїв. Мир і війна йдуть поруч, переплітаються, взаимопроникают і обумовлюють друг друга У загальній концепції роману мир заперечує війну, тому що зміст і потреба миру — праця й щастя, вільний і природне й тому радісний прояв особистості.

А зміст і потреба війни — роз’єднання, відчуження й ізольованість людей. Ненависть і ворожість людей, що відстоюють свої корисливі окремі інтереси, це самоствердження свого егоїстичного «я», що несе іншим руйнування, горе, смерть. Жах смерті сотень людей на греблі, під час відступу російської армії після Аустерлица, потрясає тим більше, що Толстой порівнює весь цей жах з видом тої ж греблі іншим часом, коли тут «стільки сиживал дідок-мірошник з вудками в той час як його онук, засукавши рукава сорочки, перебирав у лійці срібну тріпотливу рибу». Страшний підсумок Бородінського бою рисується в наступній картині: «Кілька десятків тисяч чоловік лежали мертвими в різні положення на полях і лугах…, на яких сотні років одночасно забирали врожай і пасли худоба селяни сіл Бородіна, Горок, Ковардина й Сеченевского».

Тут жах убивства на війні стає ясний Н. Ростову, коли він бачить «кімнатну особу ворога з дірочкою на підборідді й блакитних очах». Розповісти правду про війну, містить Толстой, дуже важко. Його новаторство зв’язане не тільки з тим, що він показав людину на війні, але головним чином з тим, що, розвінчавши помилкову, він першим відкрив героїку війни, представивши війну як буденна справа й одночасно як випробування всіх щиросердечних сил людини. І неминуче трапилося так, що носіями справжнього героїзму з’явилися прості, скромні люди, такі, як капітан Тушин або Тимохін, забуті історією; «грішниця» Наташа, що домоглася виділення транспорту для росіян поранених; генерал Дохтуров і ніколи що не говорив про свої подвиги Кутузов.

Саме вони, що забувають про себе й рятують Росію Саме сполучення «війна й мир» уже вживалося в російській літературі, зокрема, у трагедії А. С. Пушкіна «Борис Годунов»: «Описуй, не мудруючи лукаво, Все те, чому свідок у житті будеш: Війну й мир, управу государів, Догідників святі чудеса». Толстой, як і Пушкін, використовує сполучення «війна й мир» як універсальну категорію