Зміст снів у романі Ф. М.Достоєвського «Злочин і покарання» Важливе значення в романі мають сни. Границі між сном і реальністю практично немає. Сон плавно переходить у реальність, реальність у сон. Коли Розкольників бачить міщанина, що обвинуватив його в смерті баби, він сприймає його як сон. Це пов’язане з тим, що сама реальність у романі фантастична, чому сприяє образ Петербурга, його атмосфера духоти, що має символічний зміст. Протягом роману Родіон Розкольників п’ять разів бачить сни. Перший сон він бачить у своєї комнатке після зустрічі з п’яною дівчинкою на бульварі. Він породжений хворобливою уявою героя. Дія відбувається в далекому дитинстві Раскольникова. Життя в його рідному містечку настільки звичайна й сірка, що «час сіреньке», навіть у святковий день.
Та й весь сон зображений письменником у похмурих тонах: «чернеется лісочок», «дорога завжди курна, і пил на ній завжди така чорна». З темним, сірим тоном контрастує лише зелений купол церкви, а радісними плямами є лише червоні й сині сорочки п’яних мужиків. У сні присутні два протилежних місця: шинок і церква на цвинтар. Шинок у пам’яті Родіона Раскольникова персоніфікує пияцтво, зло, низькість і бруд його мешканців. Веселощі п’яних людей не вселяє навколишньої, зокрема маленькому Роді, нічого, крім страху.
Ледве далі уздовж дороги перебуває міський цвинтар, а на ньому — церква. Збіг їхнього місцезнаходження означає, що який би не була людина, вона однаково почне своє життя в церкві й закінчить її там же. Церква не випадково перебуває в трьохстах кроках від шинку. Ця невелика відстань показує, що людина в будь-який момент може припинити своє вульгарне життя й, звернувшись до Бога, що все простить, почати нове, праведне життя. Цей сон є важливою частиною роману.
У ньому читач уперше бачить убивство, не тільки задумане, але й здійснене. І після сну в голові в Раскольникова виникає думка: «Так невже ж, невже ж я в самій справі візьму сокиру, стану бити по голові, размозжу їй череп… буду сковзати в липкій теплій крові, зламувати замок, красти й тремтіти; ховатися, весь залитий кров’ю… із сокирою? Господи, невже?» Родіонові буде важко зробити це вбивство, тому що його відношення до насильства мало змінилося з дитинства. Незважаючи на минулі роки, він дотепер почуває відразу до насильства, тим більше до вбивства.
Цей сон є самим яскравим і що запам’ятовується й несе саме більше значеннєве навантаження. Він наочно розкриває джерело почуття враженої несправедливості, породжене шуканнями й прагненнями героя. Це один з найважливіших моментів роману, у якому в стислій формі зосередився тисячолітній досвід поневолення й гноблення одних людей іншими, вікову жорстокість, на якій здавна тримається мир, і жагучу тугу за справедливістю й гуманністю, виражену з більшою майстерністю. Ще один сон — це сон-лемент, сон потворний. Він заповнений не яскравими, різкими, не приємними й радісними звуками, а страшними, жахаючими, моторошними: «вона нила, верещала й голосила», голос що бив хрипів, «таких неприродних звуків, такого виття, крику, скреготу, сліз, побой і лайок він ще ніколи не слихивал і не видивал». Під дією цих звуків у Родіона Раскольникова почали з’являтися перші й ще боязкі сумніви у своїй теорії. Настасья так охарактеризувала йому його стан: «Це кров у тобі кричить. Це коли їй виходу немає й вуж печінками спікатися почне, отут і почне ввижатися».
Але в ньому кричить не його кров, а кров убитих їм людей. Вся істота Раскольникова стало проти доконаному їм убивству, лише збуджений мозок запевняє сам себе в тім, що теорія вірна й що для Родіона вбивство повинне бути звичайно, як зміна дня й ночі. Так, він убив, але коли Ілля Петрович б’є господарку, у голові в Раскольникова раз у раз виникають питання: «Але за що ж, за що ж… і як це можна!», «Але, боже, хіба все це можливо!» Навіть після доконаного вбивства Розкольників почуває відразу до вбивства й до насильства взагалі.
Цей сон показав героєві, що він такий же геній, як і Ілля Петрович, що без особою на те причини б’є господарку, у той час як у Раскольникова «рука не піднялася замкнутися на гачок», «страх, як лід, обклав його душу, замучив його, окоченил його…». У цьому сні місцем дії є сходи. Вона символізує боротьбу усередині Раскольникова, боротьбу добра й зла, от тільки в цьому випадку незрозуміло, де добро, а де зло. Сходи — це перешкода, що треба буде пройти героєві, щоб піднятися на самий верх людського розвитку, замінити Бога, що створив цей недосконалий мир, виявитися здатним змінити людей для їх же благополуччя. Цей сон автор увів в оповідання, щоб підкреслити негативні сторони теорії Раскольникова: її жах і неспроможність.
Для Родіона Раскольникова сни були дуже важливі, вони були його другим життям. В одному зі снів він повторює вже доконане їм убивство старухи-процентщици. У порівнянні з теперішнім життям простір не змінився, «всі отут як і раніше: стільці, дзеркало, жовтий диван і картинки в рамках». Але в часі відбулися значні зміни. Була ніч. «Величезний, круглий, мідно-червоний місяць дивився прямо у вікна», «це від місяця така тиша».
Обстановка нагадувала царство мертвих, а не звичайний петербурзький будинок. Саме ця деталь свідчила про совер — шенном убивство. Ідучи із квартири баби, Розкольників залишив після себе два трупи. І от зараз він повернувся в це царство мертвих. Усе було мертво, але тільки для Раскольникова, усе вмерло в душі в нього. Тільки для Родіона навколо тиша й ні душі, для інших людей мир не змінився. Люди стояли внизу, Розкольників був вище всієї цієї юрби, всіх цих «тварин тремтячих».
Він — Наполеон, він — геній, а генії не можуть стояти на одному щаблі з на — родом. Але люди засуджують Раскольникова, сміються над його жалюгідними спробами змінити мир через убивство якийсь старушонки. І дійсно, він не змінив рівно нічого: баба як і раніше жива й сміється над Родіоном разом з юрбою людей. Баба сміється над ним, тому що, убиваючи її, Розкольників разом з тим убиває й себе.
Сни в романі «Злочин і покарання» поряд із символічним змістом, що допомагає зрозуміти психологію героя й самого автора, грають ще одну немаловажну роль: показують зміни в теорії Раскольникова. У тексті є два сни, що показують мир по теорії героя. У першому сні Раскольникову марився той ідеальний мир, що буде створений їм, генієм, Наполеоном, рятівником людства, богом. Родіон мріяв про створення на землі Нового Єрусалима, і опис цього миру дуже нагадує Едем. Спочатку це буде невеликий оазис щастя серед безкрайньої пустелі горя, нерівноправності й суму. У цьому світі все буде прекрасно: « чудесна-чудесна така блакитна вода, холодна, біжить по різнобарвних каменях і по такому чистому із золотими блискітками піску, він же все п’є воду, прямо зі струмка, що відразу, у боку, тече й дзюрчить». Не випадково оазис перебуває в Єгипті. Єгипетський похід, як відомо, був початком прекрасної кар’єри Наполеона, і Розкольників, як людина, що претендує на місце Бонапарта, будувати свій мир повинен, починаючи саме з Єгипту. Але другий сон показав Родіонові плоди його теорії, які він міг потиснути вже в найближчому майбутньому.
Мир перетворив у порівнянні з першим сном: він був «засуджений у жертву якийсь страшної, нечуваної й небаченої моровой виразці». Розкольників, напевно, навіть і не підозрював, наскільки страшний, наскільки звабна його теорія. Цей сон становить повну протилежність першому сну. Перший сон наповнений ніжними, гарними епітетами, а в другому сні образ миру створюють дії його людей, що населяють: «мучився», «бив себе в груди, плакав і ламав собі руки», «кололися й різалися», «кусали і їли один одного», «починали обвинувачувати один одного, билися й знову різалися». От така щира картина майбутнього миру. Ці два сни показують різницю між задуманим Раскольниковим миром і миром, що міг реально з’явитися. Саме після цього сну Родіон Розкольників зрозумів, нарешті, сутність своєї теорії й відмовився від її.