Знайомлячи із творчістю Михайла Шолохов

Я завжди був упевнений і не переконував, що навіть самий маленький оповідач може містити в собі величезний зміст, хвилювання й трепет автора. «Донські оповідання» не стали виключенням. І тут я знайшов про, що й очікував побачити, а саме, теперішнє життя, реальність і схвильований голос автора.

Написання оповідань збіглося з важким для нашої батьківщини революційними й післяреволюційними роками И тому цілком очевидно, що Шолохов, надивившись крові, болю й страждань російської людини, буде намагатися як можна реалистичней і яскравіше намалювати ту жахливу картину, мабуть, найстрашніше, що тільки може бути, коли брати слов’яни вбивають один одного. Коли батько й син можуть виявитися по різні сторони «барикад». І позицію автора я повністю розділяю й разом з ним уважаю, що цього не повинне бути. От чому » Донські оповідання» для мене були найцікавіші, тому що схвильований голос автора чується нам протягом багатьох сторінок його оповідань. Із усього різноманіття Шолоховских оповідань я зупинив свою увагу на «М’якотілий».

Написаний він був в 1927 році, у післявоєнні роки, у період установлення нової влади. І тут ми не знайдемо кривавих боїв і сцен, але я знайшов ту тему, з якої в автора зв’язані найбільш страшні переживання. Це тема взаємин між рідними людьми. Дія тут уже відбувається в роки після громадянської війни, коли, здавалося б, життя по ньому стала налагоджуватися, нова влада, нові мислення народу. Але усе ще діяв такий орган як ГПУ, що займався розшуком людей, які, як уважало державу, були шкідливі для суспільства, тобто, люди, що служили на стороні білих.

Головний герой — Гнат Ушаков, саме один зі членів цього органа. Людина, що вірна новий влади й свято вірить «нове» майбутнє, для досягнення якого й чесно, і сумлінно виконував свою роботу И автор ставить його в сложнейшую ситуацію: вибір між відданістю Батьківщині й вірністю своїм родичами. Зміст оповідання, всю гостроту й напруженість подій, всю складність взаємин Шолохов розкриває зустріччю й подальшими діалогом Гнат зі своїм двоюрідним братом Володимиром. Навіть майстерність автора буквально захоплює: Гнат довідається про те, що його брат служив у контррозвідці в білих. І перед ним виникає сложнейший психологічне питання й вибір. По роду своє діяльності він зобов’язаний здати його, але, з іншого боку, цей людина його кревний родич..

і Гнат зробив свій вибір: — От що, Володимир… Я вирішив умолчать — Спасибі… — Сподіваюся, цим вичерпаний наша розмова? — Спасибі, Игнаша!.. Я знав, що ти не станеш Іудою…. Це тиша кульмінація їхнього діалогу. Гнат усе таки віддав данину родинним зв’язкам і не став доповідати про Володимира…

Мені здається, що позиція Шолохова тут так само неоднозначна, як і сам вибір. З одного боку, він засуджує Гната, називає його «м’якотілим» (звідки й назву оповідання), але, з іншого боку, вона чимсь виправдує свого героя. І по схвильований голос не може визначитися, хто правий, хто а винуватий.

І мені здається, Шолохов залишив Ушаков на обговорення читача. Адже кінцівка оповідання залишається відкритої. Невизначеність позиції автора ще більше підсилюється зі словами Володимира: «У наш час не тільки двоюрідному братові, але й батькові рідному довіряти не можна». Що стосується мене, то я повністю підтримую Ушакова. На його місці я надійшов би точно так само, я вважаю головне — це сім’я, адже саме сім’я завжди й у будь-якій ситуації тебе підтримає, може й направить на шлях істини, чого не завжди можна чекати від нашої влади… От таким «схвильованим голосом» Михайло Шолохов написав оповідання «м’якотілий» і таким же голосом говорить нам про той страшний час, про те, як не повинне бути й змушує нас задуматися над цим