Зображення міста в поемі Н. В. Гоголя «Мертві душі» «Вся Русь з’явиться в ньому», — писав про свій добуток сам Н. В. Гоголь. Відправляючи свого героя в дорогу по Росії, автор прагне показати все, що властиво російському національному характеру, усе, що становить основу російського життя, історію й сучасність Росії, намагається заглянути в майбутнє… З висоти своїх подань про ідеал автор судить «всю страшну, приголомшливу твань дріб’язків, що обплутали наше життя».
Проникливий погляд Н. В. Гоголя досліджує побут російських поміщиків, селян, стан душ людей. Не обходить він своєю увагою й російське місто В одній з рукописів, що ставиться до накидань поеми, Н. В. Гоголь записує: «Ідея міста.
Виникла до вищого ступеня Порожнеча. Марнослів’я. Плітки, що перейшли межі, як все це виникло від безделия й прийняло вираження смішного найвищою мірою». І далі — трагічний погляд на цю ідею: «Як порожнеча й неспроможне ледарство життя переміняються мутною, нічого не говорящею смертю. Як ця страшна подія відбувається безглуздо… Смерть вражає мир, що не рушає,». Подивимося, яке втілення одержав цей первісний задум Гоголя Як і в «Ревізорі», в «Мертвих душах» Н.
В. Гоголь малює узагальнену картину російського міста, адміністративно-чиновницького центра взагалі. А тому, як і завжди, письменник показує нам місто через зображення чиновників Губернатор, фігура в царській Росії досить значна, прелестно вишиває по тюлі, і це його головне достоїнство. Поліцмейстер заходить у крамниці як до себе додому, але, як говорять купці, «зате вуж ніяк тебе не видасть». Прокурор, за словами Собакевича, людина дозвільний… за нього все робить стряпчий Золотуха». Уміння чиновника кріпосної експедиції Івана Антоновича-Кувшинное рило хабарничати ввійшло в прислів’я.
Гоголь завжди вірив у високе призначення держави, а тому особливо страшно для нього повна зневага чиновників до своїх обов’язків. Посада для них — це лише засіб придбання чинів, можливість жити дозвільним, безтурботним життям. Вся адміністративна система в місті влаштоване таким чином, щоб чиновникам було простіше хабарничати, оббирати скарбницю й весело проводити час. Всі чиновники зв’язані між собою, а тому не стануть один одного видавати.
Не випадково в чернетках поеми Собакевич дає наступну характеристику місту: «Все місто розбійницький вертеп». Але не тільки адміністративні відносини в місті самі по собі цікавлять Н. В. Гоголя. Як і в поміщика, письменник намагається знайти в чиновниках губернського міста душу — і не знаходить неї. Не випадково, роздумуючи над тим, що становить головні особливості міста, Н. В. Гоголь підкреслює: мир, що не рушає. У філософії Гоголя рух — одна з основних категорій.
Все нерухоме не тільки мертво по своїй суті, але й не здатно на відродження Ключовим епізодом, що розкриває суть життя в місті, є смерть прокурора. З одного боку, вона носить комічний характер, але з інший, мабуть, — більш ніж трагічний. Тому є дві причини. Перша полягає в тім, що, за словами Н. В. Гоголя, «…появленье смерті так само було страшно в малому, як страшно воно й у великій людині».
Друга пов’язана із загальною гоголівською концепцією людини. «От, прокурор! жив, жив, а потім і вмер! і от надрукують у газетах, що помер, на жаль підлеглих і всього людства, поважний громадянин, рідкий батько, зразковий чоловік, і багато напишуть усякої всячини; але ж якщо й розібрати гарненько справа, так на перевірку в тебе тільки й було, що густі брови», — зауважує, їдучи з міста, схильний часом до філософствувань Чичиков.
Навіть сам автор толком не може відповістити на запитання, чому прокурор умер. Так це й не важливо. Важливо те, що його смерть була «мутною, нічого не говорящею», що вона так само безглузда, як і все його життя. Нерухомо лежачий у труні прокурор, по суті, нічим не відрізняється від настільки ж нездатного на рух живого прокурора, тому що душа його завжди була мертва. «Про що небіжчик запитував, навіщо він умер або навіщо жил, об етом один бог відає». У поемі постійно з’являється тема Петербурга. І бал у губернатора нагадує столичні бали, і опис трактиру викликає міркування автора про те, як їдять «добродії великої руки, що живуть у Петербурзі», і Собакевич, на думку Гоголя, залишився б таким же «ведмедем», живи він у столиці.
Як і в «Ревізорі», подання чиновників про столицю гіпертрофовані, подібної їй «немає у світі». Навіть перш ніж ухопитися за ручку дверей петербурзького будинку, треба друга година терти милом руки. Але все це лише метафори. Відкрито ж тема столиці звучить в «Повісті про капітана Копейкине». Гоголя жахає картина сучасного йому міста, а тому він уводить у добуток ідею відплати. Ідея ця розкривається у двох аспектах. Перший з них пов’язаний із призначенням у губернію нового генерал-губернатора, у зв’язку із чим у місті піднімається теперішній переполох. Але чиновники, згадуючи про свої гріхи, нітрохи не прагнуть що-небудь виправити. Вони, скоріше, міркують, до чого нове начальство може причепитися.
Головне для них — страх перед сваволею нового, незнайомого начальства, а тому адміністративна відплата в поемі Н. В. Гоголь зображує, по суті, лжевозмездием. Набагато важливіше для письменника та відплата, що описується в «Повісті про капітана Копейкине». У цій драматичній історії про героя війни 1812 року, що приехали в Петербург за «монарховою милістю», втіленням сваволі й несправедливості є вже не губернське місто, а столиця. Справедливості не знайти ніде в Росії. Більше того. Відплата тут — це не тільки шляхетний розбій Копейкина, що грабує «одне тільки казенне «.
Гоголь прагне до узагальнень і веде читача від губернського міста до Петербурга й далі, у всесвітню історію. Чичикова порівнюють не тільки з Копейкиним, але й з Наполеоном і навіть Антихристом. І міркування Н. В. Гоголя теж виходять на рівень загальнолюдський. «Багато відбулося у світі оман…
» — говорить письменник. Сторіччя за сторіччям робить людство помилки, над якими сміються майбутні покоління, але сміх його самовпевнений, тому що воно «гордо починає ряд нових оман, над якими також потім посміються нащадки. Так у добуток входить тема суду історії, що узагальнює ідею відплати. І саме цим судом будуть судити нащадки й поміщиків, і чиновників, і Чичикова, і увесь світ мертвих душ.