Зображення природи в лірику А. С. Пушкіна А. С. Пушкін — великий російський поет. Він з’явився новатором у російської поезії в багатьох відносинах. Зображення природи займає гідне місце в його творчості.
Він відкрив щиру принадність природи середньої смуги Росії, показавши її зачарування й красу Зображення природи перетерплювало зміни протягом всього життя художника, що було зв’язано зі становленням його творчого методу, переходом з позицій класицизму, до романтизму, а потім і реалізму У ліцейський період у творах Пушкіна простежується вплив класицизму. Це особливо помітно у віршах: «Спогаду в Царському Селі» (1814), «Убитий лицар» (1815), «Осінній ранок» (1816), у яких прославляється основне гасло цього напрямку — наслідування природі. Важливе місце в пейзажній ліриці цього періоду займає вірш «Село» (1819). Перша частина його присвячена опису прекрасного місця, «пустельного куточка», де все тихо, спокійно, «де ллється днів моїх невидимий потік на лоні щастя й забвенья». Пушкіна малює типовий сентиментальний пейзаж: гармонія природи й людини, повна ідилія — от до чого прагне душа ліричного героя: Тут бачу двох озер блакитні рівнини, Де вітрило рибалки біліє іноді, За ними ряд пагорбів і ниви смугасті, Удалині розсипані хати… Звичайно ж, природа є джерелом натхнення, народжує почуття в душі поета, наводить на міркування: До праць народжує жар у мені, І ваші творчі думи У щиросердечній зріють глибині Наступний етап у творчості Пушкіна пов’язаний з таким напрямком, як романтизм. Південне посилання, дика природа Півдня, Кавказу надихають поета.
Народжуються такі вірші, як «Згасло денне світило» (1820), «Рідіє хмар летуча гряда» (1820). Останнім романтичним добутком, що завершує цей період, стала елегія «До моря» (1824), написана вже після від’їзду з Одеси. Це добуток — яскравий приклад прощання з романтизмом. Образ моря, що бушує й вільного, займає центральне місце; до нього звертається автор. Вільна стихія не підкоряється ні законам людського суспільства, ні законам історії: Смиренне вітрило рибалок, Твоею примхою збережений, Сковзає відважно серед брижів: Але ти взиграл нескоримий, — І зграя тоне кораблів Почуття ліричного героя виходять на перший план, що типово для романтичних добутків, а тому вірш настільки емоційно. Збуджений настрій передається за допомогою таких рядків, як «прощай, вільна стихія!..», «вотще рвалася душа моя…», «прощай же, море!..» Безліч окличних речень, барвистих епітетів найбільше яскраво передають стан душі ліричного героя.
Почуття те сковують його, то тіснять («я був окутий»), те, навпаки, переповняють всю суть поета. Те прекрасне, що збудила в душі поета стихія, він перенесе із собою «у ліси, у пустелі мовчазні» і буде пам’ятати «і блиск, і тінь, і говір хвиль» дуже довго. У наступний етап творчості Пушкін уже вступає як поет і письменник-реаліст. Перебування в Михайлівськім, роки, проведені там, привели до появи в його добутках зовсім іншого пейзажу. Помірний клімат, спокійна природа знайшли відбиття в нових віршах Пушкіна.
Тепер центральне місце в лірику поета займає пейзаж середньої смуги Росії. Це знайшло відбиття в таких віршах, як «Зимовий вечір» (1825), «Зимовий ранок» (1829), «Зимова дорога» (1826). У вірші «Зимовий вечір», написаному по дорозі в Петербург на допит у справі декабристів, Пушкін звертається до своєї няньки, до «доброї подружки бідної юності» поета. Природа в цьому вірші персоніфікується: Те, як звір, вона зав’є, Те заплаче, як дитя… Ритм, особлива колірна палітра, анафора — все це допомагає читачеві перейнятися настроєм ліричного героя Для пейзажної лірики Пушкіна в реалістичний період творчості характерні конкретність і опис найпростіших, повсякденних речей. У вірші «Зимовий ранок» перед нами з’являється типова картина цієї пори року. Весь добуток перейнятий світлим, радісним, сонячним настроєм. Воно як би «сіяє» і блищить. Таке враження створюється завдяки барвистим епітетам: «чудовими килимами», «прозорий ліс», «бурштиновим блиском», а також порівнянням («місяць, як бліда пляма»).
Алітерація надає особливу наспівність віршу. Пушкіна використовує контрастні фарби: «місяць… жовтіла», «блакитні небеса», «ліс чорніє», «ялина зеленіє». Все це найбільше повно відбиває внутрішній стан ліричного героя Всім добре відомо, що улюбленою порою Пушкіна була осінь, тому в багатьох віршах ми можемо бачити опис цієї пори року: «Осінь» (1833), «Роняє ліс багряний свій убір» (1825). Особливе місце займає уривок «Осінь». Простий і скромний пейзаж середньої смуги Росії переданий у всій його поетичності. Поет захоплюється видом природи, особливо пишністю й красою осіни, сприйманої їм як символ вічного відновлення життя.
Краса осіни показана в порівнянні з іншими порами року. В уривку здійснюється синтез прози й поезії. Природа, увядающая й сумна, зачіпає струни душі поета Так само як і багато інших тем у творчості Пушкіна, тема природи пройшла через витті його творчість, постійно змінюючись, що було пов’язане з еволюцією творчого методу поета.