Зображення села в оповіданні «Матренин двір» (по оповіданню А. И.Солженицина) Вихідна назва оповідання «Матренин двір» — «Не коштує село без праведника», остаточне дав А. П. Твардовский. При надрукуванні на вимогу редакції рік дії 1956 помінявся на 1953, тобто дохрущевским часом. Через цього початок оповідання мінялося. Уперше оповідання надруковане в «Новому світі», 1963, №1.
Перший піддадуть атаці радянської преси. Зокрема, авторові вказувалося, що не використано досвід заможного сусіднього колгоспу, де головою був Герой Соціалістичної Праці. Критика не доглядела, що він і згадується в оповіданні як уничтожитель ліси й спекулянт. Оповідання повністю автобиографичен і достовірне. Життя Матрени Василівни Захарової і її смерть відтворені як були.
Щира назва села — Мильцево, Курловского району, Владимирської області Погляд А. И. Солженицина па село 50- 60-х років відрізняється суворою й жорстокою правдою. Деталі, помічені автором, красномовніше довгих міркувань. «Що на сніданок, вона не повідомляла, так це й догадатися було легко: картовь необлуплена, або суп картонний (так вимовляли все в селі), або каша ячна (іншої крупи в той рік не можна було купити в Торфопродукте, та і ячну-те з бою — як найдешевшої, нею відгодовували свиней і мішками брали)». Тому редактор журналу «Новий мир» А. Т.
Твардовский наполіг замінити час дії оповідання з 1956 на 1953 рік. Це був редакторський хід у надії пробити до публікації новий добуток Солженицина: події в оповіданні переносилися в часи дохрущевской відлиги. Уже занадто тяжке враження залишає зображена картина. «Облетіли листи, падав сніг — і потім танув. Знову орали, знову сіяли, знову жали. І знову облітали листи, і знову падав сніг.
І одна революція. І інша революція. І все світло перевернулося». В основі оповідання звичайно лежить випадок, що розкриває характер головного героя. По цьому принципі будує своє оповідання й Солженицин.
Доля закинула героя-оповідача на станцію з дивним для російських місць назвою — Торфопродукт. Тут «стояли колись і перестояли революцію дрімучі, неперехожі лісу». Але потім їх вирубали, звели під корінь. У селі вже не пекли хліба, не торгували нічим їстівним — тол став убогий і бідний. Колгоспники «до самих білих мух усе в колгосп, усе в колгосп», а сіно для своїх корів доводилося набирати вже з-під снігу. Характер головної героїні оповідання, Матрени, автор розкриває через трагічну подію — її загибель.
Тільки одна портретна деталь постійно підкреслюється автором — «промениста», «добра», «перепрошуюча» посмішка Матрени. Навколишній світ Матрени в її темнуватій хаті з великою російською піччю — це як би продовження її самої, часточка її життя. Усе тут обмежено й природно: і шарудливі за перегородкою таргани, шерех яких нагадував «далекий шум океану», і колченогая кішка, і миші, які в трагічну ніч загибелі Матрени так металися за шпалерами, начебто сама Матрена «невидимо металася й прощалася отут з хатою своєї». Улюблені фікуси «заполонили самітність господарки безмовної, але живою юрбою». Ті самі фікуси, що рятувала один раз Матрена при пожежі, не думаючи про вбоге нажите добро.
«Переляканою юрбою» завмерли фікуси в ту страшну ніч, а потім назавжди були винесені з хати… Історію життя Матрени автор-оповідач розвертає не відразу, а поступово. Багато горя й несправедливості довелося їй сьорбнути на своєму столітті: розбита любов, смерть шістьох дітей, втрата чоловіка на війні, пекельна праця в селі, важка неміч-хвороба. У долі Матрени сконцентрована трагедія сільської російської жінки — найбільш виразна, волаюча.
Але вона не озлилася на цей мир, зберегла добрий настрій, почуття радості й жалості до інших. Жила Матрена вбого, бідно, самотньо — «загублена баба», виснажена працею й хворобою. Рідні майже не з’являлися в неї в будинку, побоюючись, очевидно, що Матрена буде просити в них допомоги. Нещадно все користувалися Матрениной добротою й простодушністю — дружно засуджували за це. Смерть героїні — це початок розпаду, загибелі моральних підвалин села, які кріпила своїм життям Матрена. Вона єдина жила у своєму світі: улаштовувала своє життя працею, чесністю, добротою й терпінням, зберігши свою душу й внутрішню волю. Але Матрена вмирає й «гине» все село: «Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село. Ні місто.
Ні вся земля наша».