Твір по літературі: Зображення війни 1812 року романі Л. Н. Толстого «Війна й мир» У романі «Війна й мир» автор висвітлює долю Росії й російського народу, оказавшегося перед особою смертельної небезпеки. В обстановці загальнонаціональної кризи, породженого війною 1812 року, показана в романі російське життя, характери героїв і суспільні відносини. Саме цю війну письменник уважає істинно народної, що викликала небачений раніше патріотичний підйом народу, що встав на захист своєї незалежності Толстого не цікавило зображення зовнішньої сторони боїв, його героям не властиві гучні слова про любов до батьківщини. Їхній патріотизм проявляється в повсякденному житті, у думках, у звичайних учинках і справах. Історична, суспільна подія передається автором через сцени приватного життя, в індивідуальних долях його героїв відбита рух всієї історії Опис настання війни письменник починає із зображення вищих сфер, головної квартири пануючи. Військові події ще не торкнулися глибин країни. У Лисих Горах зберігається звичайний розпорядок життя. Таке ж звичайне життя бачимо ми в сім’ї Ростових, де більше стурбовані хворобою Наташи, чим початком війни. У дворянських колах панує атмосфера повної байдужості до всього, крім своїх станових і корисливих інтересів.
Вони не розуміють масштабів нещастя, що загрожує. Що лякає найбільше представників дворянської Москви, так це те, що селяни наберуться вільного духу. Та й весь російський народ ще не відчув національної небезпеки, не піднявся на захист своєї батьківщини Однак розвиток народних настроїв надалі різко відрізняється від награної, фальшивої демонстрації патріотизму представниками дворянства, які кричать, «викочуючи налившиеся кров’ю ока», що «ми покажемо Європі, як Росія повстає за Росію». При наближенні ворога до Смоленська вступає в дію основна сила війни — народна свідомість. У романі з’являються масові сцени, що поступово вбирають у себе відгуки й настрої всіляких шарів нації — купецтва, міщанства, селян, мастерових. Ми почуваємо, як поступово усе більше росте рішучість і озлоблення народу проти ворога. І в цьому підйомі національної свідомості Толстой бачить головне джерело прийдешнього перелому ввойне. Новий, самий головний, етап війни — народний. Він починається з моменту приїзду в армію Кутузова, що є уособленням національної свідомості й народної мудрості.
Малюючи єдність духу головнокомандуючого й армії, підйом настрою серед солдатів і офіцерів, автор немов підготовляє читача до висновку, що перемогу у війні забезпечить саме дух війська й народу. Цей патріотичний дух письменник зображує в простих сценах солдатського побуту, у невигадливій зосередженості почуття на тім, що має бути смертельна сутичка, що вирішується доля Москви, доля батьківщини. А виходить, що стоїть бій для народу — Справа загальне. «Всім народом налягти хочуть, одне слово Москва, один кінець зробити хочуть», — говорить солдат Пьеру, передаючи загальний настрій війська И князь Андрій, і Пьер, і Петя Ростов і багато хто інші під час війни думають, насамперед, не про себе, а про те, як допомогти Іншим.
Почуття жалю переповняє Наташу, коли вона вимагає віддати підведення не для перевезення майна, а для порятунку Поранених. Автор показує, як прилучення до народної свідомості допомогло Андрію Болконскому й Пьеру Безухову відмовитися від егоїзму й корисливих помислів і стати заодно з великим росіянином народом Солдати усвідомлять, що, можливо, прийде вмерти, захищаючи батьківщину. І найбільше сильно моральна сила народу проявляється в простих формах, багато в чому пов’язаних з народними поняттями й звичаями. Ополченці надягають чисті сорочки, старі солдати відмовляються пити горілку — «не такий день, говорять». Бадьорість духу, зосередженість на головній події солдати зберігають і в самому бої.
Тут найбільше яскраво проявляється й почуття товариства, і свідомість спільності справи, і моральна стійкість солдат, і солдатський гумор. Так, на батареї Раєвського «відчувалося однакове й загальне всім, як би сімейне пожвавлення». Прославляючи героїзм російських людей, письменник у той же час усвідомить, що війна — це суворе випробування, що спричиняє величезні втрати, смерті мільйонів людей; що вона — «противне людському розуму й всій людській природі подія». Перед нами проходять сцени пожежі, здачі Смоленська, драматична обстановка смерті старого князя Болконского, які зливаються з картинами руйнування, загибелі врожаю й відступу військ. Війська йшли, потопаючи в пилу, страждаючи від жари й задихаючись «у цій нерухливій атмосфері». Картини відступу сприймаються як народне нещастя.
І в описі сцен війни, особливо Бородінського бою, відчуваються скорботні роздуми автора про долі людей, про вбиті й поранених, його відношення до війни, як жорстокому антигуманному явищу. Ці думки підкреслюються зіставленням з миром природи: «Над всім полем, колись настільки весело-гарним, з його блискітками багнетів і димами в ранковому сонці, стояла тепер імла вогкості й диму й пахнуло странною кислотою селітри й крові. Збиралися хмаринки, і став накрапати дощик на вбитих, на поранених, на переляканих, і на виснажених, і на людей, що сумніваються. Начебто він говорив: «Досить, досить, люди. Перестаньте… Отямитеся.
Що ви робите?.. » І все-таки саме в такій важкій обстановці народилося в народі те нове, що повинне було погубити французів У своєму романі Толстої зобразив події 1812 року як перемогу російського народу — перемогу духу, ту моральну перемогу, у якій письменник доглянув вирішальну силу у війні. До нього ніхто так переконливо і яскраво не розкривав роль морального фактора наприкінці війни