Твір по літературі: Зображення війни в романі Л. Н. Толстого Війна й мир У центрі роману Л. Н. Толстого «Війна й мир» перебуває зображення Вітчизняної війни 1812 року, що сколихнув весь росіянин народ, що показав усьому світу його міць і силу, що висунула простих росіян героїв і великого полководця — Кутузова. У той же час великі історичні потрясіння розкрили щиру сутність кожної окремої людини, показали його відношення до Батьківщини. Товстої зображує війну як письменник-реаліст: у важких працях, крові, стражданнях, смерті.
Також Л. Н. Толстой прагнув у своєму добутку розкрити народне значення війни, що об’єднала все суспільство, всіх росіян людей у загальному пориві, показати, що доля кампанії вирішувалася не в штабах і ставках, а в серцях звичайних людей: Платона Каратаева й Тихона Щербатого, Пети Ростова й Денисова… Так чи перелічиш всіх? Іншими словами говорячи, автор-баталіст малює масштабний образ російського народу, що підняв «дрюк» визвольної Війни проти загарбників. Цікаво довідатися, яке ж відношення Толстого до війни? На думку Лева Миколайовича, «війна — це забава дозвільних і легковажних людей», а сам роман «Війна й мир» — це антивоєнний добуток, у якому ще раз підкреслюється безглуздість жорстокості війни, що несе смерть і людські Страждання. Свою точку зору письменник розкриває в романі різними прийомами, наприклад, через думки улюблених героїв.
Той же князь Андрій, що, лежачи під небом Аустерлица, разочаровивается у своїх колишніх мріяннях про славу, владу, про «свій Тулон» (навіть Наполеон, його кумир, здається князеві Болконскому тепер маленьким і Незначним). Немаловажну роль у розумінні авторської позиції щодо війни грає зіставлення світлої лісової природи й божевілля вбиваючих один одного людей. Мимоволі перед нашими очами з’являється панорама Бородінського поля: «косі промені яскравого сонця … кидали на неї в чистому ранковому повітрі пронизуючий рожевим і Золотим відтінком свої темні, довгі тіні.
Далі ліси, що закінчують панораму, точно висічені з якогось дорогоцінного жовто-зеленого каменю, виднілися своєю вигнутою рисою вершин на обрії… Ближче блищали золоті поля й переліски». Але от це пречудова картина природи переміняється страшним видом бою, і всі поля покриваються «імлою вогкості й диму», заходом «дивної кислоти селітри й крові». В епізоді бійки французького й російського солдата через банник, у картинах військових госпіталів, у складанні диспозицій до боїв ми ще раз переконуємося в негативному відношенні Л. Н. Толстого до війни. У своєму романі письменник дає Зображення двох воєн: за кордоном в 1805-1807 роках і в Росії в 1812 році. Першій, непотрібній і незрозуміла російській людині, війна, що велася на чужій стороні. Тому в цій війні всі далекі від патріотизму: офіцери думають про нагороди й славу, а солдати мріють про якнайшвидше повернення додому.
Друга ж носить зовсім інший характер: це війна народна, справедлива. У ній патріотичні почуття охопили різні шари російського суспільства: ненависть до ворога випробовували й купець Ферапонтов, що спалює свою крамницю при занятті французами Смоленська, щоб нічого не дісталося ворогові, і мужики Карн і Улас, що відмовляються продавати «за гарні гроші, які їм пропонували, сіно», і Ростови, що віддали підведення для поранених у Москві, довершивши цим своє руйнування. Народний характер війни 1812 року особливо широко відбився в стихійному росту партизанських загонів, які стали утворюватися вже після вступу ворога в Смоленськ; саме вони, за словами Толстого, «знищували велику армію вроздріб». Як про видатних героїв говорить автор і про партизана Денисові, і про селянина Тихоні Щербатому, «самій корисній і хоробрій людині» у загоні Василя Дмитровича, і про сміливий, але безжалісному Долохове.
Особливе місце в розумінні «схованої теплоти» російського патріотизму займає Бородінський бій, у якому російське військо здобуло моральну перемогу над чисельно переважаючим супротивником Росіяни солдати розуміли, що за ними Москва, знали, що від майбутнього бою залежить майбутнє Батьківщини. Не випадково французькі генерали повідомляли Наполеонові, що «росіяни тримаються на своїх місцях і роблять пекельний вогонь, від якого тане французьке військо», «наш же вогонь рядами вириває їх, а вони коштують». Борючись за Москву, місто-символ Росії, російські війни готові були тримати свої позиції до кінця — тільки лише здобути перемогу. І це найбільше чітко показується автором на прикладі батареї Раєвського, від якої «ішли, повзли й неслися на носилках юрби поранених зі знівеченими стражданням особами». Французи ж розуміли, що самі вони були морально виснажені, спустошені, і саме це й визначило надалі їхню повну поразку. Докотившись до Москви, французька армія неминуче повинна була загинути від смертельної рани, отриманої нею при Бородіні.
У той час як російські солдати не словом, а справою вносили свій внесок у загальну перемогу у війні, завсідники ж Петербурзьких і московських салонів були здатні тільки лише на ложнопатриотические заклики й мовлення, тим самим не проявляючи інтересу до долі Батьківщини. Їм не дано було «усвідомлювати небезпека» і те скрутний стан, у якому перебував російський народ. Товстої різко засуджує такий «патріотизм», показує порожнечу й нікчемність цих людей. Безперечно, Вітчизняна війна 1812 року зіграла значну роль у житті князя Андрія й Пьера. Патріоти своєї Батьківщини, просто як чималі люди, вони прийняли на себе часточку тих випробувань і труднощів, того горя, що випало на частку російського народу. А багато в чому переломним моментом і в житті князя Болконского й графа Безухова стало, звичайно ж, Бородінський бій. Як досвідчена бойова людина Андрій була в цій битві на своєму місці й могла ще принести багато користі. Але доля, завзята у своєму бажанні знищити Болконского, нарешті, досягла його. Безглузда смерть від очманілої гранати обірвала таке багатообіцяюче життя.
Більшим випробуванням став Бородінський бій і для Пьера. Бажаючи розділити долю народу, Росії, граф Безухов, не будучи військовим, взяв участь у цьому бої. На очах Пьера страждали й умирали люди, однак не тільки сама смерть уразила його, але й те, що солдати вже не бачили ніякої дикості в знищенні людей людьми. У день битви графові Безухову багато дав останню розмову із князем Андрієм, що зрозумів, що щирий результат бою залежить не від штабних офіцерів, а від того почуття, що зараз жило в серце кожного російського солдата. На думку Толстого, не тільки яскравий героїзм і патріотизм російського народу вніс значимий вклад у перемогу, але й, безсумнівно, головнокомандуючий російської армії Кутузов, що був улюбленцем солдатів і бойових офіцерів.
Зовні це був старезний, слабкий старий, однак же сильний і гарний внутрішньо: полководець один приймав сміливі, тверезі й Правильні рішення, не думав про себе, про почесті й славу, ставлячи перед собою лише одне завдання, що була його прагненням і бажанням: перемогу над ненависним ворогом. У романі «Війна й мир» Толстої, з одного боку, показує безглуздість війни, показує, скільки горя й нещасть приносить війна людям, валить життя тисяч і тисяч людей, з іншої, показує високий патріотичний дух російського народу, що брав участь у визвольній війні проти французьких загарбників, і переміг