Зунделович Я.: Журнали Заходу.
— подібно газеті — більш-менш випадковий підбор різних відомостей і повідомлень. Але в той час як у газеті цей матеріал черпали з політичної області, у ранньому Ж. його черпали в науці.)»Jour). За ним у тому ж році пішли в Англії «Philosophical Tra) чисто літ-ие Ж. виростають із моралістичних, кількість до-рих в XVIII в. виміряється сотнями (Ж. Готшеда «Das ). Найбільшою популярністю користувався виходив з 1724 у Гамбурзі «Der Patriot», потім пішли: «Der aufrichtige Patriot», «Der allgemei).)»Beitrauml;ge zur kritische) перейняті моралістичними тенденціями. «Для восходившей буржуазії XVIII в., — пише у своєму bdquo;Нарисі розвитку західних літ-р Фриче, — в Англії, що вже перебудовувала життя по своєму образі й подобі, у Франції, що готувалася покінчити зі старим порядком і встановити своє панування, в Італії, що готувалася повторити французький приклад, у Німеччині, що тільки ще пробуджувалася в особі своєї інтелігенції до класової свідомості, — художня література була не чистим мистецтвом, не засобом естетических переживань, а насамперед знаряддям класової боротьби й класового виховання, — боротьби проти панівного дворянського класу й виховання членів свого буржуазного класу. Звідси переважний моральний і цивільний характер літ-ри цієї епохи».)- Аддисона [ 1672-1719] і Стилю [ 1672-1729] «The Tattler», «The Spectator», «The Guardia) буржуазії вимагало відповідної журналістики. Заснований напр. у Німеччині Шиллером Ж. «Hore)»Der deutsche Merkur». Сама назва Ж. указує на його зв’язок з найстаршим французьким Ж. «Le Mercure Fra). Даючи у своєму Ж. місце видатним представникам літ-ой сучасності (поряд із Глеймом, Якоби й ін. тут друкувалися Шиллер і Ґете), Виланд проводив певну політичну лінію. Він один з перших досить ретельно розробив поняття «суспільної думки».)»Edi), це — «Mo) того часу в цілому, як указує Генріх Кунов, дає надзвичайно повчальний матеріал для розуміння революційного процесу й різних напрямків, по яких ішов цей процес. «Революційне життя б’є із цієї літератури незрівнянно сильней і з більшою безпосередністю, чим з парламентських дебатів».
Серед журналів цієї епохи виділяються реакційні «Діяння апостолів», «Французький Меркурій», ліберальні «Паризький журнал», «Національна газета» і «Кур’єр Провансу» Мирабо, Ж. жирондистів, «Кур’єр з Версаля в Париж і з Парижа у Версаль», «Французькі й брабантские революції» Камілла Демулена, якобінські журнали Прюдома, «Паризькі революції», «Друг народу» (Lrsquo;ami du peuple) Марата й др.
Основні віхи розвитку літ-ого Ж. уже намічають і формальні особливості цього різновиду преси. Зв’язаний через своїх попередників (наукові й моралістично-суспільні Ж.) з газетою, літ-ий Ж. часто в самій назві відбиває ще газетні ознаки. Так напр. настільки розповсюджена назва, як «Mercure» (Merkur у німців, Merkurjus у поляків), відбувається, на думку Кирхнера, від слова Merkuries, що у період англо-іспанських воєн позначало останні військові звістки й указувало на швидкість передачі повідомлення. Цим і пояснюється первісне використання цього найменування для газети. Точно так само в назві німецьких літ-их Ж. XVIII століття «Briefe» (Листа — напр. назва першого справді-значного літературно-критичного Ж., що издавались Лессингом і Николаи, — «Briefe, die ) є сліди газетного походження Ж.; найстарші зразки газет відомі саме у формі листів (див. про це в названій книзі Кирхнера).
Від історично-політичної журналістики йде й особливо розповсюджена в ранні літературно-критичні Ж. діалогічна форма, уведена Томазиусом в 1688 ще в першому загальнолітературному (а не вузько науковому) Ж. німецькою мовою й продовжена напр. у змішаному літературно-критичному Ж. Тенцеля «Mo) Ж. «Lrsquo;Europe Litteacute;raire» з’являвся в майже газетному форматі три рази в тиждень (див. присвячену цьому Ж., а також його попередникам, роботу Thomas K. Palfrey, Lrsquo;Europe litteacute;raire, u), те сучасний французький щотижневик «Les ), зберігаючи формат газети, є вже щотижневим Ж., а сучасний німецький щотижневик «Die literarische Welt» (Берлін) уже відмовився від газетного формату. В області наукового літературознавства ми маємо тільки Ж. (напр. німецький «Euphorio), критичний^-критичні-літературно-критичні добутки дають і «газетоподобние» Ж., і щомісячники, і т.п. Те ж ставиться й до чистих літературно-художніх періодичних видань і до всякого роду «petites revues», що є органами певної групи й поміщає гл. обр. добутку «своїх» (наприклад сучасний французький щомісячник «La Muse Fra).
Найбільшою складністю відрізняється звичайно основний тип літературного журналу — журнал літературно-політичний. Так напр. сучасний французький Ж. — «La )»Deutsche Vierteljahrsschrift fuuml;r Literaturwisse) і суспільно-політичним при обов’язковій наявності бібліографії, виділюваної по шрифті, а часом і окремою пагінацією. Своєрідний тип щомісячника — змішаними художньо-літературними й побутовою-побутовій-побутовий-побутової-політично-побутовий Ж., постачений ілюстраціями, як наприклад у Франції «Varieacute;teacute;s», у Німеччині — «Der Quersch), ці журнали будуються за принципом гострої подачі матеріалу, зовсім позбавлені «академізму», властивого тією чи іншою мірою іншим товстим Ж., і використовують ілюстрації як самостійний відділ журналу. Тут у такий спосіб створюється природний перехід до тонкого журналу — двотижневому й щотижневому, найчастіше ілюстрованому, і отличающемуся від товстого Ж. більше яскравою установкою на злободенність і фактичність. З тонких журналів можна — крім названих вище — відзначити у Франції «Mo) щотижневику, типу напр. німецького щотижневика «Die literarische Welt».
; Полнер Г. П., Культурні мотиви іноземної журналістики, «Російська думка», 1895, X, XI; Лозанн С., Її величність преса (про французьку печатку), з передмовою С. Ингулова, М., 1926; За лаштунками французької печатки, Сборн., передмова К. Радека, Гіз, М. — Л., 1926; Одна година моєї кар’єри. Зі спогадів двадцяти семи французьких журналістів, з. Г. В. Паукера, Гіз, Л., 1928; Стеклов Ю., За лаштунками сучасної печатки, М., 1926. Подроб. вказівки по країнах див.: Мезьер А. В., Словниковий покажчик по книгознавству, Л., 1924, стор. 187-190; 793-795; Dovifat E., Der amerika