Аналіз вірша А.А.Ахматовій »Мені голос був. Він кликав утешно.» Вірш »Мін голос був. Він кликав утешно» було написано в 1917 році. Цей добуток увійшло в збірник віршів »Біла гвардія», у якому особисті переживання Ганни Ахматовій пов’язані з подіями війни й революції, що наближається.
На зміну інтонаціям живої розмови приходить »одична, пророчо-піднесена» манера листа, переважають класичні віршовані розміри. У цей період у лірику Ахматової включається »пушкінський шар», вірші насичуються цитатами й образами пушкінської поезії, а також інших класичних поетів і знаменитих сучасників Стиль Ахматової з’єднав у собі традиції класики й новітній досвід російської поезії. Події сучасності завжди знаходили відгук в ахматовской ліриці, у тому числі й події політичні. У віршах відкрито говориться про неприйняття революційних подій, одночасно із цим — про неможливість залишити Батьківщину в дні випробувань. У важкі роки революції багато поетів емігрували за рубіж. Як ні важко було Ахматовій, але вона не покинула свою країну, тому що не мислила свого життя без Росії:
- Мені голос був
- Він кликав утешно,
- Він говорив:
- Іди сюди,
- Залиш свій край глухої й грішний,
- Залиш Росію назавжди.
- Але равнодушно й спокійно
- Руками я замкнула слух,
- Щоб цим мовленням невартої
- Не опоганився скорботний дух
Любов до Батьківщини в Ахматової не предмет міркувань. Вона вважала, що якщо буде Батьківщина, то буде й ціль у житті, і творчість, і діти. Автор була чесним і щирим виразником лих, нещасть свого століття. Основна тема добутку: патріотизм, неприйняття революції й духовний стоїцизм, тобто твердість і мужність героїні. Головна любов А. Ахматовій була любов до рідної землі: лягав у неї й ставав нею, того й кличемо так вільно своею. Ідея добутку в тім, щоб завжди бути зі своєю країною, не »кидати її при першій же небезпеці», а захищати й залишатися вірної до кінця. Автор використовує такі епітети, як »глухий і грішний», »чорний сором», »утешно, равнодушно й спокойно». Завдяки цим засобам виразності А. Ахматова показує глибокий психологізм, щирі почуття гіркоти, суму, неприйняття війни, насильства й протиставлення приватного життя. Ганні Ахматової був властивий трагічний дарунок. Він дозволив їй з великою поетичною силою передати події революції, терору, війни, змушеного мовчання, як особисту трагедію, і, одночасно, як трагедію народу, країни. У важкі роки революції багато поетів емігрували із країни, але А. Ахматова , будучи щирою патріоткою й люблячою своєю Батьківщиною жінкою, залишилася в Росії й продовжувала в нелегкий час писати вірші. Долю свою Ахматова назавжди зв’язала з долею рідної землі, і коли після революції — прийшла настав час вибирати, вона не коливалася: залишилася з рідною країною, снародом.