Аналіз вірша Н. Некрасова «У дорозі»
Микола Олексійович Некрасов — співак народної частки. Не було такої життєвої ситуації, драматичного повороту в долі народу, на які б не відгукнувся поет, не запам’ятав у своїй ліриці. Уже в ранньому вірші 1845 року «У дорозі» виявилися основні риси поезії Некрасова: курна увага до потреб простолюдина, ліризм і гіркий гумор, що часом переходить у сатиру й навіть всарказм.
Стих «У дорозі» відкривається нехитрим діалогом сідока з ямщиком. Слово «нудьга» кілька разів повторюється: сідокові, явно панові, нудно тому, що не знає він теперішніх трагедій, равнодушно просить проспівати про «рекрутський набір і розлуку», тобто не зачіпають його страждання селян. І тільки в підсумкових рядках ми відчуваємо, що навіть на таку людину подіяла історія ямщика.
А історія проста: дружину його змолоду виховували в панському будинку нарівні з панянкою. Очевидно, що добродії дівчину любили, але просто не подумали, що, давши їй дворянське виховання, вони не дадуть їй дворянського положення, кріпак вона й залишиться, її лише на час «висмикнули» зі звичайного середовища
Стих не відрізняється розгорнутими характеристиками, подібна ситуація була нерідка, тому автор лише намічає основу конфлікту, інше читачі прекрасно знали по происходящему навколо. Панянка вийшла заміж і виїхала, пан занедужав і вмер, «сиротинкою залишивши Грушу». Через місяць приїхав зятек… У самому лексичному підборі слів відчувається авторське відношення до оповідання: «сиротинкою», «Грушу», «зятек». Нового поміщика не цікавлять почуття підвладних селян, він керується сиюминутними настроями й рішеннями. Дівчину він відіслав на село й видавзаміж.
Відвертав він її на село —
Знай-Де місце своє ти, мужичка!..
Як на гріх, дев’ятнадцятий рік
Мені в ту пору трапся… посадили
На тягло — так на ній і женили…
Тут поет ще не відійшов від натуралістичних прийомів — багато просторічних слів і поворотів, пізніше він буде уникати цього. Смутна повість ямщика, що не розуміє, за що покарано він, і і його дружина в загальному-те ні в чому не винувата, хіба що тільки народженням так гіркою часткою кріпак
Погубили її добродії,
А була б бабенка нещастя!
Теперішня драматична повість відкривається перед паном і читачем. Ямщику невтямки, а нам зрозуміло, чому гине його дружина. Причина не у важкій і незвичній селянській роботі, а в попранні людського достоїнства, які намагалися в ній розтоптати
І гіркою іронією звучать слова сідока, иносказательно пояснюючу авторську позицію. Він повністю на стороні своїх знедолених героїв. Поки він тільки слухає їх, щоб довідатися нещастя й очікування рідного народу, але незабаром побачить і шлях до народного щастя, нехай дуже довгий і тернистий, але єдино вірний. А зараз тільки гірка посмішка, що тільки-но приховує сльози жалю, звучить в останньому рядку вірша.