Антисери Д., Реалі Дж. Західна філософія від джерел до наших днів
Готхольд ефраим Лессинг і «Пристрасть до істини» Готхольд ефраим Лессинг і «Пристрасть до істини»Лессинг і проблема естетики
на Фрідріха II.) на службу до прусскому генерала Тауенциену як секретар і поселяється в Бреславле. В 1770 р. Лессинг став бібліотекарем принца-доступника Фердинанда, герцога Вольфенбюттельского (за назвою маленького містечка в нижній Саксонії). Тут, одержуючи мізерне жалування, Лессинг «жив один у довгій анфіладі кімнат на третьому поверсі, терплячи нестаток і приниження поряд із прислугою». Жагучим протестом проти будь-якої форми гноблення виконана його трагедія «Емілія Галотти». Лессинг показав на сцені політична й моральна злиденність двору й принца Гвасталли. В 1774 р. він публікує «Фрагменти з анонімного трактату» із примітками. За допомогою невеликого виверту Лессинг зміг подати до уваги публіки рукопис Реймаруса, передану йому дочкою автора; у творі критикуються релігія й влади. В 1775 р. Лессинг супроводжує герцога в подорожі по Італії, під час якого він змушений бути присутнім на численних прийомах, навіть на аудієнції в Тата. В 1780 р. він женився на жінці, що любить, — Еве Кениг. Але щастя Лессинга було коротким: Ева Кениг умерла, народивши сина, що ненабагато пережив матір. «Мені так хотілося небагато щастя; але я виявився невдахою». Умер Лессинг в 1781 р.)»Емілії Галотти» варто назвати: «Мисс Сара Сампсон» (1756, мелодрама), «Филотат»(1759, екзальтація й одночасна осуд юнацького запалу), «Минна фон Барнхельм» (1767, безсумнівно краща німецька комедія тих часів), «Натан Мудрий» 1779, філософська притча про терпимість).)»Гамбурзьку драматургію» ( 1767-1769) і особливо «Лаокоон, або Про границі живопису й поезії» (1766). По Лессингу, в образотворчому мистецтві «окремі частини подання» локалізовані, а живопис «використовує форми й колір у просторі». У поезії частини випливають одна за іншою в часі. Тому правила живопису відмінні від правил поезії. Дійсно, чому в знаменитій скульптурній групі грецького майстра Лаокоон, що терзається зміями, зображений із закритим ротом, а не волаючим? Тому, відповідає Лессинг, що крик неможливо виразити скульптурно, тоді як це цілком доступно поезії, що доводить Лаокоон Вергілія. Живопис характеризується формою й кольором, скульптура — жестами й простором, поезія — звуками, ритмами й символами. І незаконні вторгнення в чужу область можуть привести лише до помилок. Звичайно, поетові залишається можливість описувати тіла, а художникові — натякати на дії; але краса тілесної форми походить із гармонії частин, недоступної поетові.)»Гамбурзької драматургії» пише, що «Поетика» Аристотеля «бездоганна, як «Початку» Евклида», тобто принципи «Поетики» вірні й точні, як геометрія. Для драми основним є єдність дії, а єдність часу й місця всього лише наслідок. В «Гамбурзькій драматургії», де об’єднані рецензії на програми Німецького національного театру в Гамбурзі, Лессинг захищає динамізм драми, уважає театр школою формування моралі для німців. Ціль театру — істина; але істина не історична (що робив той або інший персонаж), а психологічна. Театр повинен навчити, «як надходить людина певного складу в типових обставинах».
Лессинг і проблема релігії
Лаокоонизм залишиться популярним навіть в естетиці XX в., але який погляд Лессинга на релігію? Лессинг протиставляє етичний аспект релігії догматичному. В 1750 р. з’являється поетичний твір «Про релігію», між 1751 і 1753 р. — робота в 27 параграфах за назвою «Християнство розуму». У творі «Про виникнення релігії Одкровення» ( 1753-1755) Лессинг затверджує: «Визнати Бога, беручи до уваги самі гідні знання в кожній нашій дії й думки, — от найбільш повна мета природної релігії». Однак оскільки «міра» збагнення миру варіюється в різних людей, «потрібно конструювати позитивну релігію із природної, з релігії природи, як позитивне право було сконструйовано на базі права природного». Тому, продовжує Лессинг, «всі позитивні релігії й релігії Одкровення є рівною мірою щирими й помилковими». І «найкраща релігія Одкровення, або позитивна релігія, — та, що містить мінімальну кількість умовних доповнень до природної релігії». Між 1774 і 1778 р. Лессинг опублікував «Фрагменти з анонімного трактату» із суворою критикою надприродного в релігії Одкровення. Як ми вже знаємо, Реймарус уважав, що Христос — бунтар, ворог римлян, але коли був розп’ятий, учні придумали Христа — духовного обновника й учителя життя. Загалом, виходить, що християнство засноване на казці. Публікація цього твору стала приводом для лютої полеміки між Аессингом і пастором Дж. М. Геце: в 1778 р. виходить твір » Анти-Геце».)»Про доказ духу й сили». Саме в ньому ми знаходимо те, що згодом стануть називати «проблемою Лессинга»: як з історичної правди (Христос і апостоли) може відбутися надісторична істина (трансцендентний Бог і Церква як притулок духу)? Лессинг пише: «Перейти від цієї історичної правди до категорії, зовсім відмінної від істини, і претендувати на модифікацію всіх метафізичних і моральних понять… якщо це не є metabasis eis allo ge), те я воістину не знаю, що хотів сказати Аристотель цією фразою… Це страшний широкий рів, через який мені не вдається перебратися, хоча я часто й всерйоз намагався перестрибнути через нього. Якщо хто-небудь може мені допомогти, нехай зробить це, я прошу, я благаю. Бог винагородить його за мене». Кассирер коментує: «Ні теологія, ні системна метафізика XVIII в. не володіли принципом, на підставі якого можна було б дійсно дати відповідь на питання Лессинга й виконати його прохання». Проблема Лессинга жваво зацікавить датського філософа Серена Кьеркегора, що у своїх роботах «Філософські крохи» (1844) і «Заключні ненаукові примітки» (1864) скаже: «Неможливо обґрунтовувати вічний порятунок на історичному факті», «це називається ризикувати, а без ризику немає Віри».
Лессинг не шукав тих або інших приватних протиріч у біблійних текстах, але «істинно ахиллесовой п’ятої теології» йому здавалася претензія сконструювати на базі «випадкових історичних фактів» (або чисто історіографічних) систему «метафізичних і моральних понять». Лессинг спробував сам відповісти на свої питання роботою «Виховання людського роду» (1780). Люди живуть у постійній напрузі, у пошуку подальшої мети, і історія — це історія прогресу; релігія уплетена в цей прогрес. Релігія Одкровення — усього лише етап в етичному вихованні. Іудаїзм і християнство — виховні фази в загальному й вічному процесі утворення. Іудаїзм можна розглядати як «дитячий буквар»; християнство — уже зріла педагогіка; але, зрештою, усе релігії Одкровення зникнуть, коли з’явиться раціональна релігія й увійде в життя незалежна етика. Стає зрозумілим, чому Лессинг, поряд з багатьма іншими просвітителями, вступив у суперечку із традиційними религиями. Однак він не був удоволений полемікою. Як треба із приватного листа берлінському просвітителеві Ф. Николаи, датованого 1769 р., він би зволів займатися політичною критикою, але, на жаль, цього йому не дозволяла робити абсолютистська влада: «Не говорите мені нічого про вашу берлінську волю думки й печатки. Вона зводиться до чистої волі поширювати численні софизми, спрямовані проти релігії. Використовуючи цю волю, чесна людина незабаром засоромилася. Але нехай хто-небудь у Берліні спробує вільно виступити в пресі з інших питань; нехай він спробує викласти їх аристократичний палацової черні; нехай у Берлін приїде хто-небудь, хто захоче підняти голос у захист прав підданих, проти експлуатації й деспотизму, як це трапляється у Франції й Данії; і тоді дуже швидко ви довідаєтеся, яка країна в Європі найбільш невільна».
Лессинг залишився інтелектуалом, що не зупиняється в пошуках наукової істини: «якби Бог тримав у правій руці всі істини, а в лівої — єдине й завжди живе прагнення до істини (навіть якщо впридачу до нього я буду завжди й у всім помилятися) і сказав би мені: «Вибирай», я б смиренно став на коліна перед Його лівою рукою й сказав: Отче, дай мені це! Право на чисту істину належить тільки Тобі!»
И останнє. «Виховання людського роду» складається з афоризмів (афоризми 73 і 75 явно пантеїстичного характеру). Знаменно, що Якоби в «Листах до Мойсея Мендельсону про навчання Спинози» (1785), відзначив, уже після смерті Лессинга, його безсумнівну близькість до Спинозе. А от слова, які, за словами Якоби, Лессинг сказав йому незадовго до своєї смерті: «Ортодоксальні поняття про Божество не для мене, я не можу їх розділяти. E) Я не розумію інакше».