Гротеск і фантастичний початок у ранніх творах Гоголя
З елементами фантастики й гротеску у творчості Миколи Васильовича Гоголя ми зустрічаємося в одному з перших його добутків «Вечора на хуторі біля Диканьки». Письменник підкорив фольклорно-етнографічні матеріали завданню втілення духовної сутності, морально-психологічного виду народу як позитивного героя книги. Чарівно-Казкова фантастика відображається Гоголем не містично, а відповідно до народних подань
Тематика «Вечорів…» — характери, духовні властивості, моральні правила, характеру, звичаї, побут, повір’я українського селянства («Сорочинская ярмарок», «Вечір напередодні Івана Купали», «Травнева ніч»), козацтва («Страшна помста») і дрібного помісного дворянства («Іван Федорович Шпонька і його тіточка»).
Герої «Вечорів…» перебувають під владою релігійно-фантастичних подань, язичеських і християнських вірувань. Відношення самого автора до надприродних явищ відверто іронічне. Чортам, відьмам, русалкам Гоголь надає цілком реальні людські властивості. Так, чорт із повісті «Ніч перед Різдвом» «спереду — доконаний німець», а «за — губернський стряпчий у мундирі». І, доглядаючи, як справдешній ловелас, за Солохою, він нашіптував їй на вухо «те саме, що звичайно нашіптують всьому жіночому роду».
Фантастика органічно уплетена письменником у реальне життя. Вона здобуває в «Вечорах…» привабливість наївно-народної уяви й, безсумнівно, служить поетизації народного побуту. Але попри все те релігійність самого Гоголя не зникає, а поступово росте. Більш повно, ніж в інших добутках, вона виразилася в повісті «Страшна помста». Тут в образі чаклуна персоніфікується диявольська сила. Але цій загадково страшній силі протипоставлена православна релігія, віра в усі влада, що перемагає, божественного закону. Таким чином, уже в «Вечорах…» виявилися світоглядні протиріччя Гоголя
«Вечора…» буяють картинами природи, величної й чарівної-прекрасної. Письменник нагороджує її самими мажорними порівняннями. «Сніг… обсипався кришталевими зірками» («Ніч перед Різдвом») епітетами: «Земля вся в срібному світлі», «Божественна ніч!» («Травнева ніч, або Утоплениця»). Пейзажі підсилюють красу позитивних героїв, затверджують їхня єдність, гармонійний зв’язок із природою й у той же час підкреслюють неподобство негативних персонажів. І в кожному Твір «Вечорів…» відповідно до його ідейного задуму й жанровій своєрідності природа приймає індивідуальне фарбування
Враження, викликані життям Гоголя в Петербурзі, позначилися в так званих «Петербурзьких повістях», створених в 1831-1841 роках. Всі повести зв’язані загальною проблематикою: влада чинів і грошей. Усім їм властивий типовий головний герой — різночинець, «маленький» людину. Провідний пафос повістей — розбещуюча сила грошей, викриття кричущої несправедливості суспільної системи. Вони правдиво відтворять узагальнену картину Петербурга 30-х років XIX сторіччя
Гоголь особливо часто звертається в цих повістях до фантастики й улюбленому їм прийому крайнього контрасту. Він був переконаний, що «щирий ефект укладений у різкої протилежності». Але фантастика тією або іншою мірою підпорядкована тут реалізму
Так, в «Невському проспекті» Гоголь показав шумну, метушливу юрбу людей усіляких станів, розлад між піднятою мрією (Пискарев) і вульгарною дійсністю, протиріччя між божевільною розкішшю меншостей і жахаючою бідністю більшості, торжество егоїстичності, продажності, «киплячої меркантильності» (Пирогов) столичного міста
У повісті «Ніс» рисується дивна влада чиношанування. Письменник показує всю безглуздість людських взаємин в умовах деспотическо-бюрократичної субординації, коли особистість, як така, втрачає всяке значення. І тут Гоголь мистецьки використовує фантастику
«Петербурзькі повісті» виявляють еволюцію від соціально-побутової сатири («Невський проспект») до соціально-політичного памфлетности («Записки божевільного»), від романтизму й реалізму при переважній ролі другого («Невський проспект») до усе більше послідовного реалізму («Шинель»).
У повісті «Шинель» заляканий, забитий Башмачкин проявляє своє невдоволення значними особами, грубо його що принижували й кривдили, у стані безпам’ятства, у мріянні. Але автор, будучи на боці героя, захищаючи його, здійснює протест у фантастичному продовженні повести. Гоголь намітив у завершенні повести реальне мотивування. Хтось, що смертельно налякав Акакия Акакиевича, їде по неосвітленій вулиці після випитого в приятеля на вечорі шампанського, і йому, у страху, злодій може здатися ким завгодно, навіть мерцем
Микола Васильович Гоголь створив у своєму ранній творчості сплав сатири й лірики, вона збагатив реалізм досягненнями романтизму. З усією міццю свого таланта він малював дійсність, зрощуючи при цьому мрію про прекрасну людину й майбутнє своєї країни. Тим самим він підняв критичний реалізм на новий, вищий щабель у порівнянні зі своїми попередниками.