Ингер А. Г.: Шеридан.
Н (Sherida), Ричард Бринсли (30. X. 1751, Дублін, — 7. VII. 1816, Лондон) — англ. драматург, театр. і обществ. діяч. Дід — педагог, близький друг Дж. Свифта; батько — артист, викладач сценич. і ораторського мовлення; мати — романістка й драматург. Виховувався в привілейованій школі Харроу, у Лондоні вивчав право, але з 1774 цілком присвятив себе драматургії й у неск. років створив майже всі свої п’єси: комедію «Суперники» («The rivals», 1775), фарс «День св. Патрика, або Заповзятливий лейтенант» («St. Patrickrsquo;s day, or, The schemi), комічну («баладну») оперу «Дуенья» («The due), комедії «Поїздка в Скарборо» («A trip to Scarborough», 1777) і «Школа лихослів’я» («The school for sca), комедію в жанрі «репетиції», тобто «сцену, що представляє, на сцені», — «Критик» («The critic, or, A tragedy rehearsed», 1779) і лише в 1799 — трагедію «Писарро», що є переробкою драми А. Коцебу «Іспанці в Перу». Наприкінці 70-х рр. Ш. став керівником театру » Друри-Лейн», до-рому більше 33 років віддавав свої сили й засоби. Поряд із цим з 1780 по 1812 був членом парламенту, одним з лідерів радикального крила партії вігів. Блискучі мовлення й демократич. переконання здобули йому не меншу популярність, чим п’єси. Він виступав за введення загального голосування й парламентську реформу, у захист незалежності Ірландії, засудив війну проти повсталих англ. колоній у Сівбу. Америці, вимагав визнання Франц. республіки й невтручання в її справи. Вершина обществ. діяльності Ш. — його обвинит. мовлення проти англійського генерал-губернатора в Індії У. Хейстингса з вимогою зрадити його суду за зловживання владою й жорстокість. Останні роки життя Ш. затьмарені хворобою й убогістю.)»Суперниках» Ш. показав себе прихильником відродження «веселої комедії» і слідом за О. Голдсмитом виступив проти сентиментальної комедії з її прямолінійною повчальністю. Ш. висміює тут надумані почуття, афектацію в поводженні й поданнях про життя. Краща п’єса Ш. «Школа лихослів’я» — сатирич. комедія вдач, у до-рій викриваються не тільки злісне інтриганство, недоброзичливість і розбещеність вищого світла, але й пуританське лицемірство англ. буржуа, що прикривають егоїзм і користолюбство показним благочестям. У контрастних образах братів Серфес Ш., як і Г. Филдинг у романі «Історія Тома Джонса, найди», бере під сумнів скомпрометований реальної бурж. дійсністю теза просвітителів про «моральний Розум». У майстерності побудови сценич. дії й ведення діалогу, у відточені афористич. репліках Ш. — учень англ. комедіографів епохи Реставрації У. Конгрива, Дж. Фаркера й ін., до-рие теж знущалися з лицемірства буржуа, утримуючись, однак, від нравств. оцінок. Ш. не розділяє морального индифферентизма своїх попередників, і при відсутності прямої повчальності порок у нього у фіналі викритий і покараний, а бурж. — сімейні чесноти тріумфують. Разом з тим традиції англ. комедії збагачені в Ш. досвідом романів Филдинга й ін. просвітителів, що робить його персонажі життєво повнокровними. Ш. удалося домогтися рідкісної рівноваги реалістичних характерів і занимат. інтриги, позбавленої при цьому штучній хитромудрості й обумовленої характерами героїв, логікою їхніх взаємин. Поряд з «Ніччю помилок» Голдсмита, «Школа лихослів’я» — вершина й підсумок розвитку англ. просветит. комедії 18 в., досвід до-рій був згодом сприйнятий О. Уайльдом і Б. Шоу. Перший рос. пров. «Школи лихослів’я» — з нем. яз. — з’явився в 1791, з англ. — в 1794 (пров. И. М. Муравьева-Апостола); перший спектакль у Росії — у Петерб. театрі Ермітаж (1793).)-3, )- Л., 1945; Маршова Н., Р. Б. Шеридан, Л. — М., 1960; Williams I. A., Seve