Канунова Ф. З. Карамзин і Стерн

Канунова Ф. З. Карамзин і Стерн.

«Листів російського мандрівника», і Карамзина називали не інакше як «нашим Стерном».1

Сам Карамзин багато разів говорив про свою прихильність до англійського сентименталіста, уважаючи його «оригінальним, винятковим, чутливим, добрим, дотепним, люб’язним».2п перекладачем його добутків. Уривки з «Тристрама Шенди» і «Сентиментальної подорожі» друкуються в журналах Карамзина й забезпечуються співчутливими коментарями видавця.) по чисто зовнішніх ознаках. «Досить можливо,- писав В. В. Сиповский, — що він (Карамзин, — Ф. К.) навіть і намагався наслідувати Стерну, але досить випадного погляду lt;…gt;, щоб побачити, що спроба ця, якщо й була, виявилася зовсім неудачною. Індивідуальності обох письменників настільки різні одна від іншої, що між їхніми добутками дуже мало подібного: опи розрізняються й характером і змістом».3

Проблеми російського стернианства ставилися в ряді російських, радянських і закордонних досліджень.4 Більше інших про стерниан-стве Карамзина говорить В. Маслов.5(а це особливо важливо) його еволюції. У новітніх дослідженнях про Карамзине можна знайти цікаві замечашш про зв’язок окремих добутків письменника (переважно «Лицаря нашого часу») із творчістю Стерна.6 Однак питання про вплив Стерна на естетику й творчість Карамзина не був ще в оремо літературознавстві предметом спеціального розгляду

Ні в якій мері не претендуючи на рішення всієї проблеми «Карамзин і Стерн», поставимо лише одне дуже важливе питання про еволюцію стернианства Карамзина як вираженні його загальної еволюції.)»Бідної Лізи» був зайнятий створенням ліричної емоційної прози, поетизацією «життя серця», Стерн залучав Карамзина переважно як «оригінальний живописець чутливості». І переклади з нього підбиралися у зв’язку із цим переважно сентиментально-меланхолійного й філантропічного характеру. Так, в «Московському журналі» було надруковано два уривки з «Тристрама Шенди» і з «Сентиментальної подорожі» про Марію,7Джерело: Література Освіти )»Бідної Лізи»). Уривок «Марія» ставиться до числа тих добутків Стерна, де чутливість явно бере перевагу над настільки звичайним для Стерна гумором. Це дуже добре відчув Карамзин, вибравши уривок для свого «Московського журналу».)»Коли всяке око із вдячністю дивиться на небо, коли селяни по музиці працюють… Отчий пульс мій б’ється так томно… Отчого lt;.. .gt; Ла Флер два рази втирав ока рукою» (с. 179, 181; курсив мій, — Ф. К.). Карамзин ще в більшій мері, чим Стерн, прагне підкорити лексику інтонаціям чутливості:, бідна вірно й теперьбродит де-небудь навкруги села Her poor daughter, she said, cryi).

Джерело: Література Освіти )»Тристрама Шенди»,9 про бідного офіцера, що вмер в убогості, і про його маленького сина, круглого сироту, якого після Лефевра призрел дядько Тоби. Це так само, як і «Марія», — одне із самих сентиментальних і смутних місць у Стерна, що глибоко торкнули Карамзина. «Скільки разів читав я Ле-Февра!» — викликує видавець «Московського журналу» у своїй примітці до перекладу (с. 233). Судячи із приміток Карамзина до перекладу «Московського журналу», історія Лефевра дуже хвилювала його не тільки своєю чутливістю, але й чудовим умінням двома словами передати найтонші щиросердечні спонукання своїх героїв. «Який музикант, — звертається Карамзин до Стерну, — так мистецьки звуками струн велить, як ти велиш нашими почуттями?» (с. 233). У примітках Карамзин звертає увагу на той епізод, що коли вмирає Лефевр подивився на дядька Тоби, у погляді якого він прочитав стільки доброти й участі, а потім з «ніжним розчуленням» подивився на свого сина «і цей зв’язок, незважаючи на всю свою тонкість, ніколи не прерову-лася» (с. 226).

Розуміючи, що в перекладі цієї сцени не була до кінця передана сложпая стерновская діалектика почуттів, Карамзин у своїй примітці уточнює психологічний зміст цього місця: «Тобто зв’язок, що цей Ле-Февров погляду поклала між старим Тоби й маленьким Ле-Февром» (с. 226). Карамзина потрясає вміння Стерпа одним поглядом умираючі передати складну гаму почуттів і щиросердечних спонукань: «Якби ти ще живий був, люб’язний Стерн, те я побував би в Англії потім тільки, щоб поцілувати тебе за це місце» (с. 224).

Таким чином, Стерп залучав до себе увага автора «Бідної Лізи» в основному як чудовий «живописець чутливості». Це було однобічне сприйняття автора «Тристрама Шенди» і «Сентиментальної подорожі», творчість якого являє собою складний синтез чутливості й гумору

Сентименталіст Стерн, як показує М. Л. Тройская, був разом з тим одним з перших руйнівників сентименталізму.10

Сприйняття Стерна як гумориста ми виявляємо вже в «Наталі, боярській дочці» (1792). Тут та навмисна воля оповідача, воля авторських відступів, які у свідомості Карамзина нерозривно пов’язані з оповідальною манерою Стерна. «Ласкавий читачу! — викликує оповідач після од-пого з великих авторських відступів, — прости мені цей відступ! Не один Стерн був рабом пера свого».11

Свідоме оголення літературного прийому12 офарблює цю повість Карамзина, по його гумор спрямований не проти чутливості взагалі, а проти крайніх її проявів, проти зайвої слізливості й манірності.)»Наталі, боярській дочці», говорячи про те, що він чув цю «минуле або історію» від «бабусі мого дідуся» і що він боїться спотворити повість її, «щоб бабуся не примчалася на хмарі з того світла й не покарала його клюкою своею за худе риторство» (ИС, с. 623), автор-оповідач попереджає читача від простодушного, зайво чутливого сприйняття його добутку. І прийоми іронії в Карамзина дуже близькі до стерповским. Так, наприклад, письменник малює перше любовне томління Наталі: «… вона зітхнула lt;.. .gt; і раптом брильянтова сльоза блиснула в правому оці її, — потім і в левом — і обидві викотилися — одна капнула на груди, а інша зупинилася на рум’яній щоці, у маленькій ніжній ямці, що у милих дівчин буває знаком того, що Купідон цілував їх при народженні» (ИС, с. 629-630).

У тім, що це стерповский прийом, переконує нас і наступне місце з «Листів російського мандрівника»: «Отут обтерла вона злізу, що викотилася із правого ока її, як сказав би Йорик lt;.. .gt; і обтерла іншу сльозу, що блищала на нижній вії лівого ока її» (ИС, с. 216)

Дуже часто іронічна інтонація створюється в Карамзина (так само як у Стерна) при використанні міфологічних образів у побутовому, життєвому контексті. Особливо це було помітно в журнальній редакції «Наталі, боярської дочки». От приклад:

Перша частина «Лицаря нашого часу», що несе на собі безсумнівні сліди впливу Стерна, є свого роду лабораторією пошуків нового стилю. Стерновская манера авторського контролю над дією, безперервного іронічного коментування спрямована насамперед, говорячи словами Карамзина, проти «Аристотелевих і Горациевих» правил. Разом з тим широко використовувана іронія незрівнянно ускладнила колишню сентиментальність Карамзина. Не бажаючи, як він говорить, викликати на себе обвинувачення в бідності своєї уяви, автор показує своєму читачеві різні зразки складу, і «швидко ширяючи нагору й плавно опускаючись долілиць» (ИС, с. 758).

Естетика Карамзина була в принципі компромиссна. Використання іронії в Карамзина не знімало сентименталізму як такого, а лише заперечувало його крайності. Карамзин відмовляється від надмірностей сентименталізму, від манірності й штучності для того, щоб зберегти головне для себе в сентименталізмі — віру в рятівні властивості почуття, у можливість знайти гармонію в душі окремої людини

Був ще один дуже важливий (чи не найважливіший) аспект розбіжності Карамзина й Стерна. Карамзин рішуче не приймав породжуваного в принципі далеким йому скепсисом Стерна його крайнього суб’єктивізму у творчості, коли широко расплеснутие авторські емоції й нескінченний невимушений потік строкатих асоціацій поглинали собою об’єктивний мир з його сложнейшими колізіями й диссонансами.

Творчість Карамзина було в більшій мері пов’язане з реальним об’єктивним миром. На це вже звернув увагу В. В. Си-повский, порівнюючи «Листа російського мандрівника» і «Сентиментальна подорож» Стерна. Говорячи про те, що Стерн ревниво стежить за своєю чутливою душею, охоче насолоджується грою своєї уяви, «доводившего його часом до галюцинацій»,17 дослідник затверджує, що Карамзин ніколи не віддавався почуттю безроздільно, «у його душі жили інтереси розуму, йому потрібний був зовнішній мир з його дійсним, реальним життям».18)-початку 1800-х років («Лицар нашого часу», » Марфа-Посадниця»).

Уже друга частина «Лицаря нашого часу» (1802) істотно відрізняється від першої (1799) саме посиленням об’єктивності оповідання й, отже, відходом від Стерна. Карамзин відмовляється від надмірної легкості авторського тону, що буквально придушує собою оповідання, і в значно більшій мері опановує об’єктивною манерою листа. Письменник прагне виробити новий склад, у якому б вдало сполучалися кращі досягнення сентиментальної повісті й нові об’єктивні тенденції його творчості.)»внутрішньої людини» в «Лицарі нашого часу» уперше у творчості Карамзина стає не просто літературною або моральної, але й суспільною проблемою. Цим, так само як прагненням створити добуток про історію життя людини з усіма протиріччями його серця, Карамзин був близький Руссо. В «Лицарі нашого часу» своєрідно перетнулися традиції Стерна й Руссо, цих великих і дуже різних представників європейського сентименталізму

Однак незважаючи на багато представлену літературну школу, «Лицар нашого часу» — добуток оригінальне, що ставить актуальні проблеми російської національної літератури.19

Таким чином, на підставі всього сказаного можна зробити наступні висновки:

1) У літературній школі Карамзина значне місце належить Лоренсу Стерну.

2) Стернианство Карамзина у зв’язку зі зміною світогляду письменника перетерпіло певну еволюцію від замилування відчутно-філантропічним Стерном до досить глибокого сприйняття Стерна-Гумориста, руйнівника раціоналістичної естетики

3) Визначивши собою важливу віху в становленні Карамзина-Письменника, творчість Стерна несло із собою й риси, у принципі неприйнятні для автора «Лицаря нашого часу», обумовлені різним сприйняттям ідей Освіти, що пояснювалося різним розумінням людини

.

4. Веселовский А. Західний вплив у новій російській літературі. Изд. 5-е. М., 1916; Виноградов В. В. 1) Гоголь і натуральна школа. Л., 1925; 2) Еволюція російського натуралізму. Гоголь і Достоєвський. Л., 1929; 3) Етюди про стиль Гоголя. Л., 1926; Mo дзале в-з кий Б. Л. Пушкін і Стерн. — Російський сучасник, 1924, № 2, с. 192-193. — Окремі зауваження про стернианстве Карамзина див.: Вгa).

7. Московський журнал, 1791, ч. II, с. 51-56, 179-189 (надалі сторінки названого твору вказуються в тексті) ; див. також: Бєдний із собакою. Уривок зі Стерпова твору. — Московський журнал, 1791, ч. III, с. 277-281. — Уривок був присланий видавцеві «Московського журналу» невідомою перекладачкою, що зробила наступну примітку до перекладу: «Бєдний із собакою своєї, Марія й ле Февр залишаться вічним монументом його (Стерна, — Ф. К.) чутливості й будуть тішенням серць, подібних його серцю» (с. 282).

8. Ster), p. 222.)»Тристрама Шанди». Переклад з англійського).- Московський журнал, 1792, ч. V, с. 203-233 (надалі сторінки зазначені в тексті). Карамзин указав у примітці: «Переклад не мій: я тільки звірив його з англійським оригіналом» (с. 233).

10. Тронская М. Л. Німецький гумористичний^-гумористичний-сентиментально-гумористичний роман епохи Освіти. Л.. 1965, с. 13-46.

11. Карамзин Н. М. Избр. соч. у двох томах, т. I. М.-Л., 1964, с. 632 (надалі посилання на цей тім даються в тексті скорочено: ИС, с).

12. От приклад такого оголення літературного прийому: «Читач догадається, що стародавні коханці говорили не зовсім так, як тут говорять вони; але тодішньої мови ми не могли б тепер і розуміти» (ИС, с. 639).

13. Московський журнал, 1792, ч. VIII, с. 22-23.

14. Соч. Карамзина, т. 6. М., 1803, с. 152.

15. Більш докладно див. про це: Канунова Ф. 3. З історії росіянці повести. (Історико-літературне значення повістей Н. М. Карамзина). Томськ, 1967, с. 94-98.

16. Певний вплив Стерна на Карамзина в «Наталі, боярській дочці» було відзначено й англійцями. У передмові до англійського видання добутків Карамзина 1804 р. автор видання проводить паралель між Карамзиним і Стерном і вважає, що Карамзину вдалося виявити «повне розуміння всього, що створив цей чудовий автор». При цьому перевага віддається «Наталі, боярській дочці». Цитую по ст.: Cross A. G. Karamzi).