Катарський И. М.: Филдинг, Генрі.
ЛДИНГ (Fieldi), Генрі (22. IV. 1707, Шарпем-Парк, біля Гластонбери, Сомерсетшир, — 8. X. 1754, Лисабон) — англ. драматург і романіст. Виходець зі збіднілого дворянського роду. Учився в аристократич. Итонском коледжі ( 1719-27), потім на филологич. ф-ті Лейденського ун-та (Голландія), до-рий змушений був залишити через недолік засобів. З 1730 жил у Лондоні. Перше произв. Ф. — сатирич. поема «Маскарад» («The masquerade», 1728, изд. під псевд. Гулливер), у до-рій висміюється порожнеча світських розваг. Талант сатирика й темперамент политич. борця яскраво виявилися в діяльності Ф. — драматурга. Ф. зло висміював продажність політиканів, упередженість суддів, корисливість купців, самовдоволення вчених педантів. Великий вплив на його драматургію зробило демократич. творчість Дж. Гея, автора «Опери злиденних». За десять років роботи для театру Ф. створив св. 25 комедій (включаючи переробки комедій Мольера, фарси п ін.). Серед найбільш відомих комедій — «Чепурун з Темпля» («The Temple beau», 1730, рос. пров. 1954), «Політик з кав’ярні, або Суддя у своїй власній пастці» («The coffee house politicia); «Трагедія трагедій, або Життя й смерть великого Хлопчика-З-Пальчик» («The tragedy of tragedies, or The life a), «Опера Грабстрита, або В дружини під черевиком» («The Grubstreet opera», 1731, рос. пров. 1954); «Звідники, або Викритої єзуїт» («The old debauchees, or the Jesuit caught», 1732, рос. пров. 1956); «Ковентгарденская трагедія» («The Cove); «Дон Кихот в Англії» («Do); «Пасквин. Комедія-Сатира на сучасність» («Pasqui); «Історичний календар за 1736 рік» («The historical register for the year 1736», 1737, рос. пров. 1954).) сатирич. образів (вони одержали подальше втілення в його романах); навіть самі імена його персонажів підкреслюють їх відверто сатирич. зміст: суддя-здирник у комедії «Політик з кав’ярні» має ім’я Скуизем («вичавлювала»), персонажі комедії «Пасквин» — Плейс («вигідне містечко»), Танкард {«пивний кухоль») та ін. Продажним суддям, розпусникам, скупарям, политич. шахраям Ф. протиставляє доброчесних героїв, усвідомлюючи всі труднощі їхньої боротьби; недарма поразка отрицат. персонажів у фіналах його комедій звичайно відбиває бажане, а не реальне. У своїй драматургії Ф. виступає проти ходульний, пихатий позов-ва епігонів класицизму й барокко («Трагедія трагедій», «Ковентгарденская трагедія») — за правдиве, актуальне й демократич. в. У февр. 1736 Ф. очолив трупу комедійних акторів «Маленького театру» у Хеймаркете, де були поставлені його «Пасквин» і «Історичний календар за 1736 рік». У червні 1737 був прийнятий закон про театральну цензуру, і театр Ф. був закритий. Протягом трьох років він вивчав право в Темпле, став юристом. В 1739-40 видає журн. «Борець, або Британський Меркурій» («Champio).)»творця реалістичного роману, дивного знавця побуту країни й украй дотепного письменника» (Горький М., Історія російської літератури, 1939, с. 38). Сатирич. лінію останніх комедій Ф. продовжив його роман «Історія життя покійного Джонатану Уайльда Великого» («The history of the life a), початий, очевидно, ще на рубежі 40-х рр. Роман про життя реально існуючого грабіжника й скупника краденого по суті справи засуджує загальну продажність, що панувала в политич. життя Англії. Іронічно звеличуючись «великі» діяння авантюриста, Ф. розвінчує «велич» политич. діячів, засноване на розважливій підлості, самовдоволенні й корисливості. В образі гл. героя Ф. дав яскравий портрет цинічного бурж. хижака й лицеміра. Його антагоніст, чесний ювелір Хартфри, художньо малопереконливий, тому що й сам Ф. не занадто вірив у моральну перемогу над торжествуючим злом.)»Історія пригод Джозефа ендруса і його друга Абраама Адамса» («The history of the adve) і «Історія Тома Джонса, найди» («The history of Tom Jo); сам автор визначав їх як «комічний епос у прозі». «Джозеф ендрус», початий як пародія на роман С. Ричардсона «Памела, або Вознагражденная чеснота» (1740), був проявом суперечностей усередині просветит. напрямку. Помірковано бурж. програма Ричардсона в «Памеле» відштовхувала бунтаря й жизнелюбца Ф. (йому приписується також авторство пародії про Шамеле ендрус, 1741: «sham» — «удавання»). У романі про Джозефа ендрусе (як і в «Томі Джонсе») Ф., преобразуя традиц. схему шахрайського роману, малює історію мандрівок своїх героїв на тлі реалістично повнокровної картини англ. життя із соковитими деталями побуту, чим, зокрема, прославився англ. роман 18 в., і особливо роман Ф. Форма комич. епосу дозволила йому вийти за вузькі сюжетні рамки ричардсоновского роману з життя однієї сім’ї. У підзаголовку «Джозефа ендруса» Ф. поставив слова: «Написано в наслідування манері Сервантеса, автора bdquo;Дон Кихота». Ф. випливав Сервантесові в створенні реалистич. картини життя, трактуемой у сатирич. світлі, і в зображенні положит. героя — пастора
Адамса, простодушного й непрактичного бідняка й блукача. Адамс — один з перших образів «дивака» в англ. літ-ре (згодом подібні фігури не раз з’являться в Т. Смоллетта, Л. Стерна, Ч. Диккенса, У. Теккерея). Зіштовхуючи героїв з дійсністю, Ф. показує, що тільки люди доброго серця, не заражені отрутою власності, здатні на більші человеч. почуття — самовідданість, готовність прийти на допомогу. Серед персонажів, з до-рими доля зводить героїв, — сатирич. портрети самодурки-поміщиці леді Буби, кулака-священика Труллибера, пройдисвіта-стряпчого Скаута, багатія Паунса, що обвинувачує в бідності самих бідняків. Малюючи яскраву сатирич. панораму Англії, Ф. пропонує й свій утопич. обществ. ідеал (образ скромного джентльмена-фермера Вильсона, оказавшегося батьком Джозефа).)»Том Джонс» немає прямій пародійної полеміки, однак Ф. виходить із зовсім іншого розуміння положит. героя, ніж Д. Дефо або Ричардсон, з нового погляду на «людську природу». Зовні доброчесний Блайфил, зведений брат Тома Джонса, виявляється лицеміром, холодно-розважливим егоїстом. Безпутний же Том керується у своїх учинках поривами доброго серця. Ф. відмовляється від повної довіри розуму, як тільки розважливість буржуа обертається себелюбністю й розрахунком. Недовіра до розуму й апеляція до серця у Ф. передвіщають етику сентименталістів з їхнім культом почуття. Але вірний просветит. завітам, Ф. переконаний, що пориви почуття повинні контролюватися розумом. Сюжетні конфлікти роману насамперед пов’язані із цією антитезою холодного розуму й доброго серця. В обох комич. епопеях Ф. досить незвичайна по того часу манера оповідання: публицистич. відступу (в «Томі Джонсе» — це особливі головкоми), прямо висловлювані авторські оцінки й судження. Контакт із читачем, занимат. інтрига, динамич. розвиток подій, живий діалог — весь свій багатий досвід драматурга Ф. використовує в позов-ве роману. Комич. стихія, будучи вираженням оптимистич. світогляду письменника, його віри в перемогу доброї «людської природи» над злом, дозволила Ф. сполучити сатирич. аспект у висвітленні совр. життя з безбоязно реалистич. зображенням положит. героїв. Правдивість Ф., що не скривали їхніх почуттєвих прагнень, викликала на нього докори критиків у брутальності й аморальності.)»благополучної» бурж. Англії. Світлий оптимізм Ф. переміняється похмурим настроєм у повному гіркоті й сарказму романі «Амелия» (1752, рос. пров. із франц., ч. 1-3, 1772-1785). Роман цей — свідчення кризи, що починається просветит. гуманізму; у ньому з’являються сентиментально-дидактич. мотиви. Про сатирич. силу зрілого Ф. нагадують лише глави, що зображують суд і боргову в’язницю. Демократич. настрою знайшли вираження в ряді памфлетів Ф. в издавались в 1752 «Ковентгарденском журналі» («Cove). У памфлеті «Сучасний словник», зокрема, затверджується, що «політика — мистецтво одержувати місця при дворі»; «Лист із Бедламу» спрямовано проти всесилля грошей. Розстроєне здоров’я змусило Ф. залишити службу й за порадою лікарів відправитися в Лисабон, де він незабаром умер. Останнє произв. Ф. — «Щоденник подорожі в Лисабон» («The jour). У творч. життя Ф. значит. місце займала журналістика. Крім названих журналів, він видавав «Щирий патріот» («The True Patriot, or The History of our ow) і «Якобитский журнал» («The Jacobitersquo;s Jour).)- ширше — европ. роману 19 в. (Н. В. Гоголь, У. Теккерей, Ч. Диккенс). Його високо цінували й училися в нього такі сатирики, як Дж. Байрон, Г. Гейне, Б. Шоу. З 50-х р. 20 в. роман Ф. «Історія Тома Джонса, найди» здобуває нову популярність: у перекладанні С. Моема виходить його скорочене видання, знімається худож. фільм. Пожвавлення наукового інтересу до творчості Ф. відзначається з 20-х р. 20 в. у США. Ряд принципово нових положень висловили в роботах про Ф. рад. учені (М. П. Алексєєв, А. А. Елистратова й ін.).)-12, L., 1928; ); Верцман И., Генрі Фильдинг, великий просвітитель і гуманіст, «Новий. мир», 1954, № 10; Кагарлицкий Ю., Фильдинг-Драматург, «Театр», 1954, № 10; Дьяконова Н., До питання про Фильдинге як сатирика й просвітителя, «Вісник БРЕШУ. Серія історії, мови й літ-ри», 1956, № 2, в. 1; Клименко Е. И., Стиль «Тома Джонса», у неї кн.: Традиція й новаторство в англ. літ-ре, Л., 1961; Левидова И. М., Генрі Фильдинг. Биобиблиографич. покажчик, М., 1957; Dudde); Wright A., He), 1968.
И. М. Катарський.