Лірика Пушкіна У лірику Пушкіна з дивною поетичною силою розкриваються багатство й обдарованість його натури. Серед багатьох талантів, щедро відпущених йому природою, їсти талант любити, бачити й відчувати красу, високо цінувати одне з найдужчих і прекрасних людських почуттів. Коли читаєш його вірші про любов, то виникає відчуття безмежності цього почуття, якому немає границь, що не підкоряється нічому, навіть власній волі людини. Любовна лірика Пушкіна мимоволі приводить до думки про те, що «любові всі віки покірні». Вона зачаровує своїми чарами і юнака, тільки початківця жити, і зрілим, навченим досвідом людини. Пушкінські вірші про любов являють собою своєрідний поетичний щоденник, що передає всі основні відтінки й етапи розвитку любовного почуття. Вони допомагають простежити, як міняється відношення до любові в лірику Пушкіна. Юнацький вірш «Бажання», написане в ліцейські роки, передає тільки одну грань цього почуття — сум, зневіру, тугу першої нещасливої любові.
Але навіть ці страждання й сльози дороги ліричному героєві. Незважаючи на те, що любов заподіює біль, він не хоче позбутися від її. Мені дорого любові моєї мученье — Пускай умру, але нехай умру люблячи! Виходить, навіть саме страждання любові здатне одухотворити життя людини — у цьому зміст вірша.
Проходять роки. Міняється сприйняття любові поетом. Нове звучання цієї теми ми зустрічаємо у вірші «Рідіє хмар летуча гряда…» У ньому з’єднуються дві рівноцінні могутні стихії — природа й любов. Величної, повний гармонії пейзаж нагадує про любов. Зірка сумна, вечірня зірка, Твій промінь посріблив зів’ялі рівнини, І дрімаюча затока, і чорних скель вершини Люблю твоє слабке світло в небесній височині: Він думи розбудив, що заснули в мені.
Тут любов — уже не джерело страждання, а джерело самого життя, у якій людині має бути випробувати й радість, і горі, і тривоги, і несвободу. Що ж допоможе йому протистояти гонінням долі? Звичайно, любов, що може творити чудеса. Саме такий зміст чудового пушкінського шедевра «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье». Воно написано під враженням зустрічі поета в Михайлівськім з А. П.
Керн, з якої він познайомився в Петербурзі і яка зробила на нього незабутнє поетичне враження. Самітність посилання, «морок заточенья», одноманітність порожніх сумовитих днів, здавалося, змогли вбити любов. Ішли роки. Бур порив заколотний Розсіяв колишні мрії, И я забув твій голос ніжний, Твої небесні риси. Разом з любов’ю гине й душу поета.
Але нова зустріч із «генієм чистої краси» робить теперішнє чудо — воскрешає любов, що несе із собою творче натхнення, відчуття повноти життя. І серце б’ється в упоенье, И для нього воскресли знову И божество, і вдохновенье, И життя, і сльози, і любов. Любов відкриває перед поетом принадність і багатство миру, формує його ідеал краси, що чудово втілив Пушкін у вірші «Мадонна», присвяченому Наталі Гончаровой. У світлому, божественному лику, зображеному на картині, поет довідається прекрасні риси улюбленої жінки; він сповнений подяки за цю зустріч, що даровала йому доля. Здійснилися мої бажання. Творець Тебе мені ниспослал, моя мадонна, Найчистішої принадності найчистіший зразок. З роками до Пушкіна приходить розуміння гуманної основи любові, що знаходить вираження в невеликому вірші «Я вас любив». Воно передає переживання ліричного героя, що розстається з улюбленою жінкою.
Це один із самих смутних моментів любові. Саме тоді в людині нерідко прокидається образа, ревнощі, мстивість. Але нічого цього у вірші немає. Є тільки цілком природний сум, викликана розставанням з жінкою, любов до якої «згасла не зовсім», подяка за ті щасливі миті, які вона йому подарувала, і искреннее побажання колись улюбленій жінці щастя й любові з іншим. Я вас любив безмовно, безнадійно, Те боязкістю, то ревнощами млоїмо; Я вас любив так искренно, так ніжно, Як дай вам бог улюбленої бути іншим. Ці прості лаконічні рядки змушують задуматися багато про що, про те, що теперішня любов не може бути егоїстичним почуттям, про те, що саме в цій інтимній сфері потрібно зуміти зберегти щедрість, широту душі, доброзичливість, шляхетність. До подібним до думок приводить нас дивна пушкінська поезія, спонукуючи кращати, чистіше, добріше, роблячи мир навколо нас багатим і прекрасним.
Кожний вірш Пушкіна містить узагальнення того, що було пережито й відчуте ім. Тому його вірша про любов стали школою щирої гуманності.