Любов і природа у творчості Ф. И. Тютчева
Люблю грозу на початку травня,
Коли весняний, перший грім,
Як би резвяся й граючи,
Гуркоче в небі блакитному
Ф. И. Тютчев
Вірші великого російського поета Федора Івановича Тютчева з дитячого років відомі всім російським людям. Ще не навчившись читати й писати, ми напам’ять пам’ятаємо його проникливі рядки
У житті поета любов і природа займають особливе місце. Будучи натурою бурхливої й палкої, він часто захоплювався «земними зачаруваннями». Він жив серцем і багато любив. Любив жінок, любив природу. Поет був одружений тричі, у його почуттях не було місця неправди й розрахунку, і, імовірно, тому всі шлюби були укладені по любові
Перша дружина — Елеонора Ботмер — подарувала йому трьох дітей — дочок, яких він проникливо любив. В 1838 р. по фатальній випадковості на кораблі, на якому вона плила разом з дочками, що виникла пожежу. Виявивши нежіночу мужність, Елеонора Федорівна врятувала дочок, але не змогла вберегти себе. Через кілька місяців вона померла від нервового потрясіння. Тютчев важко переживав смерть дружини. Провівши всю ніч у її труни, він посивів
Друга дружина великого російського поета — ернеста Пфеффель — у вищому світлі слила першою красунею. Цілу буру почуттів пережив Тютчев, коли, будучи одружений одинадцять років, 15 липня 1850 р. він уперше побачив прекрасну російську дівчину — Олену Олександрівну Денисьеву. Любов бурхливим потоком захопила серце поета. Але світло не прийняло цієї беззаконної любові. Олену відкинули колишні знайомі, родичі, друзі. Як свої власні страждання, переживав Федір Іванович борошна улюбленої жінки. Після смерті Олени Олександрівни для Тютчева почалися довгі дев’ять років щиросердечного катування. Рівно через двадцять три роки після зустрічі з незабутньою своєю любов’ю 15 липня 1873 р. великий російський поет умер
Ф. И. Тютчева прийнято називати співаком любові й природи. Він був дійсно майстром віршованих пейзажів, але його натхненні вірші начисто позбавлені порожнього й бездумного милування, вони глибоко философични. Для Тютчева природа ототожнюється з людиною, природа для нього — розумна істота, наділена здатністю любити, страждати, ненавидіти, захоплювати й захоплюватися:
Ще в полях біліє сніг,
А води вуж навесні шумлять —
Біжать і будять сонний брег,
Біжать і блищать, і говорять…
або
Є в осені первісної
Коротка, але чудова пора —
Весь день коштує як би кришталевий,
І променисті вечори…
Заворожливі рядки! Чим більше читаєш вірші Тютчева, тим виразніше почуваєш близькість живої природи
Трагічна любов Тютчева не могла не відбитися в його поетичній творчості. Глибоке почуття, випробуване поетом на схилі віку, подарувало російської поезії цілий цикл віршів, іменований «денисьевским» циклом. Абсолютно всі вірші перейняті глибоким психологізмом, людяністю, шляхетністю:
Чому молилася ти з любов’ю,
Що, як святиню, берегла,
Доля людському суесловью
На поруганье зрадила
Або відоме всім стих:
Я зустрів вас — і все колишнє
У віджилому серці ожило;
Я згадав час золоте —
І серцю стало так тепло…
Любовна лірика Тютчева виявляє собою один із кращих зразків світової любовної лірики. Напевно, тому, що є в них щось особистій, індивідуальної, близьке кожній людині, незалежно від часу й віку, що випробував прекрасне й підняте почуття любові
Поезія Ф. И. Тютчева може бути кращим доказом могутності слова, могутності почуття, любові до жінки, любові до батьківщини, любові до природи. Його вірші — своєрідна лірична сповідь, сповідь людини, що відвідали «цей мир у його мінути фатальні», в епоху «старих поколінь», змушених звільнити дорогу «новому, младому плем’ю».