Мій улюблений добуток С. Єсеніна
Сергій Олександрович Єсенін, напевно, єдиний російський поет XX сторіччя, що знайшов воістину всенародну популярність. Його вірші стали піснями, їх заучували напам’ять і декламували вголос представники всіх соціальних груп колишнього Радянського Союзу. Чому так вийшло?
Есенинскому віршу властива особлива довірчість, чистота, яскравість. Образи його віршів, наївні й у той же час ємні-ємні-первісно^-ємні, викликають у душі читача негайний відгук
Біла береза під моїм вікном Принакрилась снігом, точно сріблом…
Дай, Джим, на щастя лапу мені…
Мені залишилася одна забава:
Пальці в рот — так веселий свист…
Таких цитат, які стали народними, у Єсеніна безліч. Вони стали піснями й віршами (якщо, звичайно, бувають народні вірші). Без них уже неможливо собі представити російський менталітет. Не забудемо й те, що Єсенін був знаковою фігурою пізнього радянського кітчу: його фотопортрети продавалися на ринках поруч із зображеннями Висоцького. Втім, це не так істотно, як те, що кожне стих Єсеніна — шедевр ліричної поезії
Мій улюблений вірш Єсеніна — «Пісня про собаку». Помітимо, що собача тема була надзвичайно близька поетові. Це оповідання про дуже простий і в той же час складному — про народження й смерть
Ранком у житньому закуті,
Де златятся рогожі в ряд,
Сімох ощенила сука,
Рижих сімохщенят.
Проста експозиція цього вірша народжує цікаві асоціації. Насамперед, це дивна по теплоті фарб картина «собачого Різдва», де більшу роль грає жовтий колір: («у житньому закуті», «златятся», «рудих»).
Поява людини руйнує собачу ідилію:
Вийшов хазяїн хмурий,
Сімох усіх поклалвмешок.
Трагедія істоти, у якого відняли дітей, показана через звертання собаки: вона бігла за хазяїном, що не вміє зрозуміти, що в неї досить молока й на сімох щенят. Убивство відбувся: хазяїн утопив щенят
И глухо, як від подачки,
Коли кинуть їй камінь у сміх,
Покотили ока собачі
Золотими зірками вснег.
Це фінал трагедії, що змушує читача задуматися відразу про багатьох речах. І питання, які при цьому виникають, непрості
Що значить материнство? Що значити любов? Що таке дружба? І зрештою, які таке людина? Єсенін не дає відповідей на ці сложнейшие питання. Кінцівка вірша залишається відкритої: собача туга зливається з нічною тишею, здобуваючи воістину космічне значення
Звичайно, я люблю вірш «Пісня про собаку» не тільки за його художню досконалість. Є в поезії Єсеніна щось, що змушує читача не тільки розуміти складність миру й драматизм подій, у ньому що відбуваються, але й вірити в краще майбутнє людини. Воно, звичайно ж, настане, і в ньому не найдеться місця для байдужості, жорстокості, насильства