«Минулого життя подлейшие риси»

«Минулого життя подлейшие риси»

От ті, які дожили до сивин

Грибоєдов

«Горі від розуму» було написано в роки гострої боротьби між старим, реакційним барством і революційною дворянською молоддю, що бачила в кріпосницьких порядках нещастя країни. Боротьба ця, боротьба між минулим і майбутнім, і з’явилася головною темою комедії. В «Горі від розуму» одержали відбиття обоє табору — віджиле, кріпосницьке фамусовское суспільство, що персоніфікує все затхло, заскніле й реакційне, що було в тодішній Росії, і його гарячі вороги — Чацкий з нечисленними прихильниками. «Фамусовское суспільство…» Але адже слово «суспільство» походить від слова «загальний». А що може бути загального між незнатним, бедним Мовчазним і «тузом» Максимом Петровичем, між представником аракчеєвської вояччини Скалозубом і сімейством князів Тугоуховских, між уламком єкатерининських часів, бабою Хлестовой і світською дамою Наталею Горич, між княгинею-внучкою й Загорецким, приживалом і нахлібником у знатних будинках? Чому поєднуємо ми цих людей, таких різних по своєму віці, характеру, суспільному становищу? Що за ознаку визначає їхня спільність?

Саме головне, об’єднуюче їхній всіх властивість — всі вони кріпосники. Кріпосники — незалежно від того, мають вони або кріпаків ні, кріпосники — тому що вони живуть за законами кріпосництва. Кріпосник і той «Нестір негідників знатних», що продав відданих йому слуг за три хортиць собаки, кріпосник і той «генерал», що для кріпосного балету зігнав «від матерів, батьків відторгнених дітей» і розпродав їх «поодинці», щоб позбутися від боргів. Кріпосниця й баба Хлестова, що просить нагодувати свою арапку нарівні із собачкою. Кріпосник і сам Фамусов, якому нічого не слід принизити достоїнство свого слуги або пригрозити заслати своїх кріпаків невідомо за що «на поселенье». Всі вони, яскраво відстоюючи кріпосницькі порядки, уважають головним мірилом достоїнств людини його багатство. Так, для Фамусова, у кого «набереться душ тисячки дві родових, — т і наречений», будь він і «благенький». Таким бажаним для Фамусова нареченим його дочки є Скалозуб — «золотий мішок», «не нині — завтра генерал», — коротше, зять «із зірками так із чинами», хоча самої Софії однаково, «що за нього, що у воду». І цим критерієм достоїнств людини користується не один Фамусов — так надходять «всі московські». Так, наприклад, як тільки княгиня Тугоухов-Ская довідається, що Чацкий не багато й «не юнкер^-юнкера-юнкера-камер-юнкера», вона зараз же відмовляється від знайомства з ним, хоча за кілька мінут до цього ладила його в чоловіка однієї зі своїх дочок. Поклоніння багатству, знатності, чинам просочує всі фамусовское суспільство

Але чинів можна досягти тільки служачи. І тому для того, щоб бути прийнятим у фамусовское суспільство, потрібно насамперед перебувати на службі. «А головне — напевно-тка послужи», — говорить Фамусов Чацкому у відповідь на його питання, чи погодиться Фамусов на шлюб Чацкого із Софією. Але, навіть служачи, представники фамусовского суспільства залишаються вірні своєму головному «принципу» — прагненню до знатності й багатства. Служба для них — усього лише засіб досягнення чинів. Тому служать вони, перефразовуючи слова Чацкого, «особам, а не справі». Для досягнення високого положення вони використовують «багато каналів», за винятком одного — чесного, неформального відношення до служби. Представником таких людей є Молчалин, що вважає, що йому «потрібно залежати від інших», і який тому «догоджає всім людям без изъятья». Та й сам Фамусов уважає, що якщо справа «підписано, так із плечей ладь». Недарма Чацкий говорить, що ці люди не служать, а «прислужуються». Через формальне відношення до служби тут процвітає й сімейність. Члени фамусовского суспільства вважають, що «як не порадеть рідному чоловічкові!». И Чацкий з гіркотою викликує, що дарма боротися з «знатними негідниками», тому що ті знайшли «захист від суду» «у порідненні».

Ще одна риса, що поєднує всіх членів фамусовского суспільства, — преклоніння перед всім західним, особливо перед всім французьким. Вони вважають, що «немає у світі краще краю», чим Франція, щиро вірять, що їм «немає спасенья» без іноземців, «клопочуть набирати полки» іноземних учителів. Вони майже мавпячий-мавпячу-мавпяче-мавпяча-по^-мавпячі переймають мову, культуру, звичаї французів, самі не усвідомлюючи, як безглуздо це в них виходить — адже вони впевнені в тім, що «іноземне не можна поставити в паралель» з національним. Тому на їхніх зборах панує «смешенье начебто: французького з нижегородським», тому «французик з Бордоіль» не знайшов у Росії «ні звуку російського, ні російської особи», тому ж Наталя Горич захоплено вимовляє слово «тюрлюрлю», сама толком не знаючи, що воно означає

Як морок боїться світла, так і фамусовское суспільство смертельно ненавидить утворення. Фамусов уважає, що вченість — «чуму», і запевняє, що треба «забрати всі книги б, так спалити», а Скалозуб видніється про школу, де «книги збережуть для більших оказій».

У фамусовском суспільстві процвітає плітка, і тому навіть самі богатие «тузи» нічого так не бояться, як думки світла. «У Москві додадуть вічно втроє», — викликує Фамусов, а Молчалин говорить, що «злі мови страшнее пістолета», і боїться найбільше саме цих «злих мов», керуючись принципом: «гріх не зло, слуху нехорошая». І навіть у мінути трагедії всієї сім’ї Фамусова він ні про що так не піклується, як про те, «що буде говорити княгиня Марья Алексевна!».

Але члени фамусовского суспільства самі розуміють, як неміцна їхня позиція, як хибка їхня влада. Звідси їхній острах будь-якого вільного слова, будь-якої критики їхніх характерів. Тому ж Фамусов «так і чекає содому», тому він «строжайше заборонив би» таким панам, як Чацкий, «на постріл під’їжджати до столиць», тому ж він називає Чацкого «карбонарієм» тільки за те, що той заявив, що служити треба «справі, а не особам».

Фамусовское суспільство, що відмінюється перед багатством і чинами, що ставить над усе все західне, яскраво захищаюче кріпосництво, персоніфікує все мракобісся, всю відсталість, всю реакційність, всю відсталість Росії XIX сторіччя. Із цими-те «подлейшими рисами» минулого й бореться Чацкий — виразник поглядів декабристів, провісник нових ідей