Многоликость внутрішнього миру Чичикова Н. В. Гоголь належить до числа найбільших діячів російської класичної літератури. Вершиною творчості письменника є поема «Мертві душі» — один з видатних добутків світової літератури Чичиков — центральний герой поеми, довкола нього відбуваються всі дії, з ним зв’язані всі персонажі У своєму добутку письменник типізує образи російських поміщиків, чиновників і селян. Єдина людина, що явно виділяється із загальної картини російського життя, — це головний герой поеми. Розкриваючи цей образ, автор оповідає про його походження й формування його характеру.
Чичиков — персонаж, історія життя якого дається у всіх деталях. З одинадцятого розділу ми довідаємося, що Павлусь належав до бідної дворянської сім’ї. Батько головного героя залишив йому в спадщину полтину міді так завіт старанно вчитися, догоджати вчителям і начальникам і, саме головне, берегти й збирати копійку На відміну від пушкінського Гринева, Чичиков швидко зрозумів, що всі високі поняття тільки заважають досягненню заповітної мети. От чому Павлусь пробиває собі дорогу в житті власними зусиллями, не опираючись ні на чиє заступництво. Благополуччя своє він будує за рахунок інших людей: обман, хабарництво, казнокрадство, махінації на митниці — знаряддя головного героя. Ніякі невдачі не можуть зломити його спрагу наживи. І щораз, роблячи погані вчинки, він легко знаходить собі виправдання. Кожна глава розширює наше подання про можливості Чичикова й приводить до думки про разючу його мінливість: з Маниловим він нудотно-люб’язний, з Коробочкою — дріб’язково-наполегливий і грубий, з Новосибірським — напористий і боязкуватий, із Собакевичем торгується підступно й невідступно, Плюшкина скоряє своїм «великодушністю».
У чому ж секрет? Може бути, головний герой — чудовий актор або далекоглядний психолог? Мабуть, немає. Він обманулся в Ноздреве, розбудив підозрілість Коробочки, спровокував ревнощі губернських дам. Оборотний особлива увага на ті моменти поеми, де Чичикову немає необхідності маскуватися й змінювати себе заради пристосування, де він залишається наодинці із самим собою.
При огляді міста N наш герой «відірвав прибиту до стовпа афішу, для того, щоб, пришедши додому, прочитати її гарненько», а прочитавши, «згорнув охайно й поклав у свій ларчик, куди мав звичай складати все, що попадалося». Це збирання непотрібних речей, ретельне зберігання мотлоху нагадує звички Плюшкина. З Маниловим Чичикова зближає невизначеність, через яку всі припущення на його рахунок виявляються однаково можливими. Ноздрев зауважує, що головний герой схожий на Собакевича. А знаменитий ларчик! Усе в ньому розкладено із дріб’язковою педантичністю, точнісінько як у комоді Наталі Петрівни. У характері Чичикова є й манілівська любов до фрази, до «шляхетного» жесту, і дріб’язкова скаредність Коробочки, і самозакоханість Ніздрі-Ва, і груба скупість, холодний цинізм Собакевича, і скнарість Плюшкина. Чичиков — свого роду дзеркало кожного з перерахованих вище поміщиків, тому що в ньому є всі ті якості, які становлять основи їхніх характерів.
Але в той же час Чичиков відрізняється від своїх двійників у маєтках, він — людина нового часу, ділок і набувач, він має всіма необхідними для цього якостями. Однак він теж «мертва душа», тому що йому недоступна » радість, щоблищить,» життя. Наш герой утихомирює свою кров, що «грала сильно», позбувається від людських почуттів майже зовсім. Ідея успіху, заповзятливість, практицизм заслоняють у ньому всі емоційні спонукання.
Правда, Гоголь зауважує, що в Чичикове немає тупого автоматизму Плюшкина: «У ньому не було прихильності властиво до грошей для грошей, їм не володіли скнарість і скнарість. Ні, не вони рухали їм, — йому ввижалося спереду життя у всіх довольствах, щоб нарешті потім, згодом, вкусить неодмінно все це, от для чого береглася копійка». «Самовідданість», терпіння й сила характеру головного героя дозволяють йому постійно відроджуватися й проявляти величезну енергію для досягнення поставленої мети. Чичиков уміє пристосовуватися до будь-якого мікросвіту, навіть зовнішній вигляд героя такий, що підійде до будь-якої ситуації: «не красень, але й не дурної зовнішності», «не занадто товстий, не занадто тонкий», «людина середнього років» — усе в ньому невиразно, ніщо не виділяється Однак, як це ні дивно, наш герой — єдиний персонаж, здатний на прояв рухів душі. «Видно, і Чичикови на кілька мінут звертаються в поетів», — говорить автор, спостерігаючи, як його герой зупиняється, «начебто приголомшений ударом», перед молоденькою шістнадцятирічною дівчиною. В остаточному підсумку, не сумнівні покупки, не підозріла спритність Чичикова, а «людське» рух душі стало причиною краху його витівки. Так уже влаштоване життя, говорить Гоголь, що саме щиросердність, щирість, безкорисливість — самі небезпечні.
У фіналі поеми автор намічає деякі перспективи духовного відродження головного героя. Подолання зла полягає, на думку письменника, не в соціальній перебудові, а в невичерпному потенціалі російського народу. На жаль, другий тім «Мертвих душ» був спалений, а третій не написаний, тому читач не зміг довідатися, як Гоголь приводить Чичикова до морального відродження.