Музика вірша (по ліриці А. А. Фета) Музика вірша, музикальність вірша — найважливіша особливість лірики Фета.
Це відзначали ще сучасники поета. М. Чайковський, наприклад, говорив про «саму таємничу таємницю» фетовского ліризму: «Фет у кращі свої мінути виходить із меж, зазначених поезією, і сміло робить крок у нашу область», що він «не просто поет, а скоріше поет-музикант, що як би уникає навіть таких тим, які легко піддаються вираженню словом». У своїй поезії Фет не прагне зобразити що-небудь, переконати читача в чому-небудь за допомогою слів: Поділися живими снами, Говори душі моєї; Що не висловиш словами Звуком на душу навий. Вселити, навіяти — от єдине, чого хоче домогтися поет. Для цього слова занадто грубі, мова бідна: Як бідний наша мова!
— Хочу й не можу. — Не передати того ні другові, ні ворогові, Що буйствує в груди прозрачною волною… К. Д. Бальмонт відзначав, що Фет бачив навколишній світ цілісно, не розчленовуючи його на окремі деталі, тобто як якась гармонійна, музична єдність, а також, що «у жодного з російських поетів немає таких повітряних мелодійних пісень про любов».
Дійсно, словами дуже складно, майже неможливо передати таке почуття, як любов. На думку Фета, це можна зробити лише за допомогою звуків, подібних до музики
Відразу пригадується один вірш із любовної лірики поета: Друг мій, неспроможні слова, — одні поцілунки всесильні… …Правда, і сам я пишу вірші, покоряючись богині, — Багато й рим у мене, багато розмірів живих… Але меж ними люблю я рими взаємних цілувань, З ніжної цензурою вуст, з вільним розміром любові. Тут поет начебто вибачається за те, що й він уживає слова, хоча й усвідомлює їхню недосконалість. Його мрія — зуміти створити вірші, рівні по своїй силі мелодії
Фету завжди було тісно в межах слова, у вузькі для нього рамках поезії, тому він часто вдавався до допомоги звуків, мелодії, музики, складав свої вірші як музичні добутки, за законами гармонії. Завдяки цьому більшість його добутків легко лягають на музику. Прекрасні романси написані на слова Фета. Найбільш відомі: «На зорі ти її не буди…» А. Е. Варламова, «Я тобі нічого не скажу…
» П. И. Чайковського, «ПРО, довго буду я в молчанье ночі таємницею…» З.
В. Рахманінова й інші. Фет має дивне вміння психологічно точно передавати відчуття, настрою, враження від рухів власної душі, їхнього півтону, відтінки, які не піддаються опису й не мають певної назви, однак вони в той же час сприймаються як щось рідний і знайоме, уважний читач уловлює їх, іноді навіть неусвідомлено.Часом неможливо точно визначити, про що ж вірш Фета і яке його настрій. Його добутки відрізняються складністю почуттів, розмитістю поетичного образа
Всі так! Але яке визначення фетовской поезії є вичерпної? Жодне! Навіть якщо зібрати їх воєдино. Це незбагненно, як натхнення, як любов, як сама гармонія. А що ж таке гармонія у Фета? Це мир музики, де все созвучно, прекрасно: …
И борошном блаженства виконані звуки, У яких позначитися так хочеться щастю… Там, де немає цього, — немає й музики. Безмовність у Фета — це ознака чогось незатишного, лиховісного: Сади мовчать
Сумовитими очами Зі зневірою в душі дивлюся навколо… Або: Але ні слідів, ні звуків. Все мовчить, Як у царстві смерті казкового миру. Ще один приклад: Все спить. Над тісним провулком, Як річка, блищать небеса, Замовк на перехресті гучному Далекий гуркіт колеса, — от усе стихло. Але що ж далі?
И с кожним кроком місто задушливий Переді мною стискує далечінь; Лише там, на висоті повітряної, Блищить балкон, співає рояль… Музика, спів рояля представляється тут чимсь неземним, піднесеним, одухотвореним
Звуки музичних інструментів (особливо рояля) часто «звучать» у віршах Фета: Яке щастя хоч на мить Замилуватися життя далечінню, Заклик зачути над роялью, — Я все пізнав би й осяг. Ці звуки асоціюються з польотом думки, з натхненням, із чимсь вічним, вони ваблять кудись у невідомість, але обіцяють щастя. Душу, зачувши їх, знаходить крила
Вона начебто звільняється від невидимих оковів. У ній знаходять відгук чудесні голоси, які звучать в «небесному хорі», голосу інструментів, голос співачки; душу розкривається назустріч чарівній, таємничій красі нічного саду: Сіяла ніч. Місяцем був повний сад
Лежали Промені в наших ніг у вітальні без вогнів. Рояль був весь розкритий, і струни в ньому тремтіли, Як і серця в нас за песнею твоєї. Доконане володіння звуком дозволило Фету домогтися приглушеності цих рядків. Здається, що їх потрібно вимовляти пошепки, щоб не порушити гармонію миру. Це разючий ефект: чується легке тремтіння струн; коливається одна, інша, а за ними й всі інші. І ця хвиля не може не досягти головної мети — торкнутися струн людського серця. Інші струни — струни гітари — народжують свою мелодію
М’які звуки гітари діють успокаивающе, обіцяють «заклики любові»: Виконана таємниці жорстокої Душу завмираючих скрипок, Серед шуму юрби невідомої Ті звуки понятней мені вдвічі… Гармонії — от чого шукав і у всім знаходив поет. Він, як ніхто іншої, почував гармонію, музику, красу… Він описував красу природи, не тільки видиму, але й чутну. Природа у віршах Фета наповнена життям
Вона бачить, чує, почуває, дихає й звучить. Поет прагне запам’ятати не просто мить, а вловити момент руху, переходу з одного стану в інше. Він одушевляє й змушує звучати навіть те, що мертво: «…Цей листок, що зсох і звалився, золотом вічним горить у песнопенье…». Фет чує й іншу, неземну музику: «Як тепло в ньому зоряний хор повторювався…», «И затремтів весь хор небесний», «Як звучала їхня пісня з піднебесся» і т.
буд. Для того щоб «озвучити» у своїх добутках навколишні явища й предмети, речі, поет найчастіше звертається до слів пісня, песнопенье, співаю, співак, співачка, звук, відзвук, хор, хоровод, трель, слух, шепіт, струна й ін. Здається, що це не випадково. Адже абсолютна більшість віршів Фета легко «співаються», навіть якщо не покладені на музику. Фет навіть назвав цілий ліричний цикл «Мелодії». Можна також відзначити, що багато віршів і по тематиці пов’язані з музикою («Романс», «Шопену», «Співачці» і др.
). «Найчастіші епітети, які додає Фет до явищ природи, — «тріпотливий» і «тремтячий»». Трепет, дійсно, один із ключових станів природи й душі в лірику Фета. Тріпотять серце, совість, руки, самотній вогник, верби, струни, хоровод дерев, звук дзвіночка, зірки щастя, молоде життя… Трепет — це «рух без руху», його не можна побачити, але можна відчути при дотику або ж почути. Якими ж ще засобами користується поет для створення цієї неповторної музикальності? Спробуємо з’ясувати це на прикладі декількох віршів
«Місяць дзеркальний пливе по блакитній пустелі…» Здавалося б, ніякого видимого зв’язку з музикою цей вірш не має. Тут навіть немає опису звуків як таких. Але адже не представляється ж при читанні, що все відбувається в абсолютній безмовності. Вечір: якісь особливі, «вечірні» звуки в нашій уяві відразу ж порушують тишу. Це може бути стрекотіння коників у траві, що стає якось особливо гучним ближче до ночі, або ляскіт крил потривоженого птаха…
Може бути, також неголосна розмова («Мовлення отривистей…»). Але це все не так істотно. Головне — у самій мелодії вірша, у її гармонії й наспівності. Може здатися, що тут немає руху, але це не так.
Вірш «Місяць пливе…» має кільцеву композицію, і це тонко підкреслює тимчасовий і психологічний розвиток. Пейзаж з першої строфи показаний у повільному, величному русі
Майже кожне слово тут підкреслює цю величну млосність, а також незмірність навколишнього простору: Місяць дзеркальний пливе по блакитній пустелі, Трави степові унизані вологою вечернею, Мовлення отривистей, серце знову суеверней, Довгі тіні вдалині потонули в балці. Той же самий пейзаж в останній строфі дається вже в іншому ракурсі за допомогою незначних змін: при швидкому русі краплі роси на траві вже блискають, а місяць біжить
Рух прискорюється тому, що в другій строфі ліричний герой хоче розчинитися в цій прекрасній ночі, а в третій строфі поле думки, душі начебто перетворюється в реальний політ. У деяких фрагментах вірша чуються начебто дзвенячі переливи арпеджіо, начебто хтось перебирає струни арфи у верхньому регістрі: на словах дзеркальний, блакитної, унизані (особливо на слові унизані), безцільно, блискають росою.Ще різкіше проступають виразні засоби й прийоми, що створюють музикальність, наспівність і звукову гармонію фетовского вірша у вірші «Сіяла ніч…». Цей вірш був покладений на музику й перетворився вроманс.
Головна відмітна риса романсу — це те, що мелодика й ритм у ньому важливіше, ніж слова. Але спробуємо тепер розібратися саме в засобах і прийомах. По-перше, звукопись. У першій строфі з’являється алітерація: звуки л] і н], потім і р], що передає тремтіння струн розкритого рояля. Алітерація є й у третій строфі. Фет використовує у вірші й синтаксичні засоби: синтаксичний паралелізм, однорідні члени речень, анафору. Все це в сполученні із шестистопним ямбом і створює мелодію й ритм вірша
Тут все має значення й спрямоване на створення музикальності, все гармонично: і фонетика, і лексика, і синтаксис. Здається, от воно, це невловиме «музичне» властивість віршованих добутків Фета — визначено, конкретизоване й систематизовано. Але хіба стане нам від цього ближче й зрозуміліше таїнство утвору музики й віршів? Чи доступно буде нам Натхнення поета?
Зрозуміти поезію в повному змісті цього слова неможливо, але її можна відчути. Лункина И.,10 кл., 405 гімназія, С.-Петербург 2012 р. Основні правила правопису, засновані на морфологічному принципі росіянці орфографії — в.