Обломів — загальнолюдський тип
Роман «Обломів» був задуманий И. А. Гончаровим ще в 1848 році й писався в плині 20 років. В 1849 році в альманасі «Літературний збірник з ілюстраціями» при «Сучаснику» була опублікована глава «Сон Обломова» як самостійний добуток. повністю роман був надрукований тільки в 1859 році. У ньому розповідається про життя И. И. Обломова.
И. И. Обломів — це дворянин, що живе в Петербурзі. він практично не виходить із будинку й не работает. він лише лежить на дивані й видніється
«Це була людина років тридцяти двох-трьох від роду, середнього росту, приємної зовнішності, з темно-сірими очами, але з відсутністю всякої зосередженості в рисах особи. Думка гуляла вільним птахом по особі, а потім ховалася в складках чола, і зовсім пропадала…»
Удома Обломів ходив у халаті з перської матерії. Халат був такий великий, що Ілля Ілліч міг двічі загорнутися в нього. «Халат мав в очах Обломова тьму неоцінених достоїнств: він м’який, гнучкий; він, як слухняний раб, покоряється самонайменшому руху тіла». Квартира Обломова була лише на перший погляд доглянута й чиста. Насправді ж, по стінах і біля картин була павутина, нагодована пилом, килими були в плямах. Обломову абсолютно байдуже, як виглядет його квартира. Адже він тільки й робив, що лежав на своєму дивані й мріяв. «Лежанье в Іллі Ілліча не було ні необхідністю, як у хворого або як у людини, котори хоче спати, ні випадковістю, як у того, хто утомився, ні насолодою, як у ледаря: це було його нормальним станом». Ніщо не могло разшевелить Обломова. Навіть звістка про переїзд і лист із обломовки. «З півгодини він усе лежав, мучачись цим наміром, але потім розсудив, що встигне ще зробити це й після чаю, а чай можна пити в постелі, тим більше що ніщо не заважає йому думати й лежачи».
Але Обломів «прославлявся» не тільки лінню й апатією, а ще й добратой. Саме тому до нього приходило багато різних гостей і, напевно, саме за його «голубину ніжність» полюбила його Ольга Ильинскай.
Але незабаром лин і апатія «загнали» Обломова в могилу. Він умер від малорухомого способу життя… «Ніхто не бачив його останніх мінут, не чув передсмертного стогону».
Коли я читала цей роман, то мені билокак-ті не по собі. Я помітила багато подібностей між собою й Обломовим. Цю лінь, звичку лежати на дивані, відкладати справи в довгий ящик, мрійність…
Але ж так живуть багато хто! Так що багато хто, так живуть майже всі! Майже всі одягають будинку вільний приємний халат, затишні тапочки, встають ранком з ліжка з «наполеонівськими планами», а за весь день нічого путнего-те й не зробили. Просто провалялися на дивані. Гончарів спеціально написав цей роман для того, щоб ми, люди, зрозуміли зрештою-те, що котимося в прірву. Обломів, молода й талановита людина загинула! Але ж він міг би прожити своє життя так красиво й весело. У нього було все: именье, гроші, улюблена жінка, але він погубив себе. Його життя пройшло швидко, нудно й нерозумно. А скільки ще таких же талановитих людей прожили своє життя зрячи?
Обломовщина — бич і зло Росії, характерна риса нашого життя. Матеріалом для цього роману послужило російське життя, що письменник спостерігало із самого дитинства!
Обломів, на жаль, живе в кажном людині! Перекладач добутків И. А. Гончарова на датську мову П. Ганзен писав «Не тільки в Адуева й Райського, але навіть в Обломове я знайшов стільки знайомого й старого, стільки й рідного. Так, нема чого приховувати, і в нашій милій Данії є багато обломовщини».