Проблематика п’єси А. Г. Горького «На дні»
У дев’ятисоті роки в Росії вибухнула жорстока економічна криза. Після кожного неврожаю маси що розорилися, що зубожіли селян бродили по країні в пошуках заробітку. Закривалися фабрики й заводи. Тисячі робітників і селян виявилися без даху й засобів до існування. Під впливом найтяжчого економічного гніта з’являється величезна кількість босяків, які опускаються на «дно» життя. Користуючись безвихідним положенням зубожілих людей, заповзятливі власники темних нетрів знайшли спосіб витягати користь зі своїх смердючих підвалів, перетворивши їх у нічліжки, де знаходили притулок безробітного, злиденні, бурлаки, злодії й інші «колишні люди».
Написана в 1902 році п’єса «На дні» і зображувала життя цих людей. Сам А. Г. Горького писав про свою п’єсу: «Вона з’явилася підсумком моїх майже двадцятилітніх спостережень над миром «колишніх людей», до числа яких я відношу не тільки мандрівників, жителів нічліжок і взагалі «люмпен пролетарів», але й деяку частину інтелігентів, «розмагнічених», розчарованих, ображеними й принижених невдачами в житті. Я дуже рано відчув і зрозумів, що люди ці — невиліковні».
Але п’єса не тільки завершила розвиток теми босяків, але й висувала нові революційні вимоги, які були поставлені перед масами в період напруженої класової боротьби в передреволюційну епоху
Дія п’єси «На дні» відбувається в похмурому, напівтемному підвалі, схожому на печеру, зі склепінною, низькою стелею, що давить на людей своєю кам’яною вагою, де темно, немає простору й важко дихати. Убога й обстановка в цьому підвалі: замість стільців — брудні обрубки дерева, грубо збитий стіл, по стінах — нари
Тут зібралися злодії, шулери, злиденні, каліки — усі, хто викинутий з життя; різні по своїх звичках, життєвому звертанню, минулої внизу, але однаково голодні, змучені й нікому не потрібні: колишній аристократ Барон, спившийся Актор, що був інтелігент Сатин, слюсар-ремісник Кліщ, занепала жінка Настя, злодій Васько. У них немає нічого, усе віднято, загублено, стерте й затоптано вгрязь.
Всі жителі нічліжки виштовхнуті «хазяями» на дно життя, але в них не розтоптане все людське. У цих людях, позбавлених права життя, приречених на безпросвітне існування, які опустилися, збереглося почуття власного достоїнства. Васько Попіл, сильна й широка натура, жагуче видніється про інше життя; Настя, наївн, зворушлив і безпомічна, прагне в ілюзіях у чистій і відданій любові сховатися від навколишнього її бруду; Актор — безвладний алкоголік, за непотрібністю потерявший не тільки місце в житті, але навіть своє ім’я, у той же час — м’який, лірично настроєний романтик і поети в душі. Доля зробила Кліща озлобленим і жорстоким, але все-таки він завзято, болісно, чесною роботою намагається вибитися з «дна». Татарина Асана відрізняє чесність. Наташу — щиросердечна чистота й ніжність. І тільки Бубнов і Барон — границя падіння людської особистості. Вони не проявляють які б те не було прагнень змінити своє життя. Бубонив до всьому байдужий, він не любить людей і ні в що не вірить. А Барона паразитичне існування привело до повного морального розкладання
Строката галерея персонажів п’єси — це жертви бездушного громадського порядку. Навіть тут, на самому дні життя, знесилені й знедолені вкрай, вони служать об’єктом експлуатації, навіть тут хазяї, міщани-власники, не зупиняються ні перед яким злочином і намагаються вичавити з них кілька грошів
Долі всіх цих людей і саме існування «дна» служать грізним обвинуваченням буржуазному миру
З великою силою обрушився А. Г. Горького на буржуазну філософію втішливої неправди. Лука вважає всіх людей незначними, жалюгідними, слабкими, не здатними до активної боротьби за свої права й нужденними в співчутті й розраді. Лука — сівач ілюзій, втішливих казок, за які жадібно хапалися розчаровані слабкі люди. «Неправда в порятунок» — от принцип, якому треба Лука. Васька Попелу він вселяє думку про поїздку в Сибір, де той може почати нове, чесне життя; Акторові обіцяє назвати місто, де виліковують від алкоголізму в розкішній лікарні; умираючу Ганну заспокоює надією, що за свої нестерпні борошна на землі вона після смерті знайде спокій і вічне блаженство на небі. неправда, Що Утішає, Луки зустрічає співчуття в нічліжників. Йому вірять, тому що хочуть повірити в існування іншої правди, тому що жагуче бажають вирватися з нічліжки й пробитися до іншого життя, хоча шляхи до неї неясні
А. Г. Горького в одному з інтерв’ю так висловився про проблематику п’єси: «Основне питання, що я хотів поставити, це — що краще, істина або жаль? Що потрібніше? Потрібно або доводити жаль до того, щоб користуватися неправдою, як Лука?»
В образі Луки письменник викрила неможливість утішників. Рішення питання, що же треба робити, щоб змінити життя й знищити «дно», дає у своїх мовленнях Сатин, образ якого повніше оттеняет шкідливість втішливих проповідей Луки
А. Г. Горького не ідеалізує цей образ: як і інші босяки, Сатин не здатний ні до роботи, ні до рішучої дії, вона заражений анархічними настроями. У ньому чимало пороків, щеплених йому нічліжкою: він п’яниця й шулер, часом твердий і цинічний, але все-таки від інших босяків його відрізняє розум, відносна освіченість і широта натури
У нічліжці звучать знамениті слова Сатину, які заявляють про право людини на особисту волю й людське достоїнство: «Усе — у людині, усе для людини! Існує тільки людина, все-таки інше — справа його рук і його мозку! Людина! Це — чудово! Це звучить… гордо! Людина! Треба поважати людину! Не жалувати… не принижувати його жалістю… поважати треба!»
«Неправда — релігія рабів і хазяїв… Правда — бог вільної людини!» — таке висловлення Сатину сприймався як революційний заклик. Заявляючи про свою глибоку віру у творчі сили, розум і здатності вільної людини, А. Г. Горького затверджував високі ідеї гуманізму
Горького розумів, що у вустах спившегося босяка Сатину мовлення про горду й вільну людину звучала штучно, але вона повинна була звучати в п’єсі, виражаючи таємні ідеали самого автора, що відзначав, що це мовлення, «крім Сатину… комусь сказати, і краще, яскравіше сказати — він не може».
Своєю п’єсою «На дні» А. Г. Горького спростовував ідеалістичні ідеї: ідеї непротивлення, всепрощення, смиренності. Вся п’єса перейнята вірою в теперішню людину, Людину із прописної букви